Чарівне й зелене древнє місто Чернігів на півночі України – один із найбільших форпостів, що прийняв на себе всю нелюдську жорстокість у вигляді ракет і бомб рашистсько-нацистських окупантів.
За даними місцевої влади, внаслідок російських бомбардувань та обстрілів Чернігова у місті загинуло майже 700 людей, як солдатів, так і мирних жителів. У місті з населенням близько 290 тис. до війни станом на 1 квітня залишалося від 80 тис. до 95 тис. осіб. Також адміністрація Чернігова інформувала після приблизно місячної облоги рашистсько-окупаційними військами, що місто зруйноване на 70 відсотків.
На початку війни московські орки хотіли створити у Чернігівській області черговий фронт та рушити на Київ в обхід Чернігова. Колони рашистів йшли об’їздною дорогою. Українці вирішили підірвати міст за містом, через який проходив маршрут на Київ, щоб зупинити наступ на столицю. Однак натомість Чернігів попав у місячну облогу, і отримав трагедію мирного населення та гуманітарні проблеми.
Рашистська орда залишила по собі зруйновані дороги, мости та віадуки, розбомблені житлові будинки, школи, лікарні та стадіон. За словами влади, втрати цивільної інфраструктури Чернігова та інших звільнених міст сягають десятків мільярдів доларів.
У розмові з Українською службою Польського радіо одна із жительок Чернігова, фітоаптекарка, а також ще із 2014 року активна волонтерка Ірина Тимофєєва, серед іншого, поділилася власним досвідом життя в умовах рашистської навали.
Запрошую послухати повну версію радіопередачі у прикріпленому звуковому файлі
Як зауважила Ірина Тимофєєва, багато людей думало про війну та намагалося на її випадок підготувати для себе якийсь план дій. Однак у самої пані Ірини такого плану, як сказала вона, не було.
Як каже Ірина Тимофєєва, спочатку в Чернігові ніхто не міг зрозуміти, для чого рашистам це місто, адже їхньою головною ціллю мав стати Київ, до якого вони могли вийти в обхід «північного форпосту».
Як розповіла пані Ірина, далі почалося двотижневе життя у підвалі будинку при -10 градусах, позаяк будинок, у якому живе її сім’я перебував під прямим обстрілом рашистських окупантів. Виїхати власною автівкою із Чернігова, попри проблеми із пальним, Ірині Тимофєєвій усе ж вдалося у двадцятих числах березня. Потрібно було вивозити хвору стареньку маму. Виїжджати довелося під мінометним обстрілом. Також, як згадує пані Ірина, тієї ж ночі окупанти розбомбили міст, що сполучав Чернігів із Києвом.
Після того, як українським захисникам вдалося вибити рашистів з-під Чернігова, жителі міста, котрі залишилися там, почали поволі виходити на вулиці і відразу ж взялися порядкувати їх.
Як влучно пожартувала Ірина Тимофєєва, найліпші та найефективніші Об’єднання співвласників багатоквартирних будинків будувалися у підвалах.
У місті потрібно відновлювати критичну інфраструктуру і водночас, як зауважила пані Ірина, розслаблятися теж поки надто рано, попри те, що є дедалі більше людей, котрі хочуть повернутися до Чернігова. Тим більше, що вже відкрита траса з Києва, а вже 16 квітня Укрзалізниця відновлює залізничне сполучення із Черніговом та Ніжином.
Утім Ірина Тимофєєва вважає, що не слід поспішати із поверненням до Чернігова, адже все ж велика частина житлового фонду міста все ще зруйнована, не всюди відновлене електро- та водопостачання. І зробити ще треба дуже багато, аби хоча якось повернутися до нормального життя. Вона переконана, що нині найважливіше відновити комунальні мережі, і тоді місто оживе.
Завдяки мужній та незламній обороні українських захисників, згуртованості місцевого населення вдалося вистояти тривалу облогу міста та відбити наступ рашистських нелюдів. Чернігів – місто нескорених, нині знову дихає, вірить у життя і відроджується.
Тарас Андрухович
