«Увага! Говорить Польське радіо Варшава!»
Вслухаючись в слова диктора Польського радіо Збіґнєва Свєнтоховского, які розносилися Польщею у вересні 1939 року, варто розуміти, що Польське радіо відігравало в той момент передову роль серед польських засобів масової інформації, оперативно надаючи актуальну інформацію та застереження. В прямих ефірах керівництво країни, воєначальники та польська інтелігенція підтримували дух громадян. Іноземні журналісти висвітлювали події для світової спільноти.
«Усім відомо, і жодна особа, розсудливо оцінююча ситуацію, не піддає сумнівам, ХТО є агресором, НАВІЩО, ЯКІ МОТИВИ кожної з двох країн, що стали одна навпроти одної зі зброєю в руках».
Юзеф Бек, міністр закордонних справ Польщі. Запис 3 вересня 1939 року.
Триває другий тиждень Другої світової війни. Нацисти відкривають фронт у медіапросторі, створюючи двійника однієї з польських радіостанцій. Активно працює пропаганда.
«Говорить Польське радіо Варшава. Усвідомлюючи роль радіо в теперішні часи, німці налаштували одну зі своїх станцій, перехопили „Варшаву 1”, названу коротко „Рашином”. Вдаючи з себе „Рашин”, німці виходять в ефір польською мовою. Ми декілька раз попереджали наших радіослухачів про фальшивий „Рашин”. І знову застерігаємо. Усі радіостанції просимо поширити це повідомлення. Не вірмо пліткам, які поширюють диверсанти. Кожен громадянин, незалежно від обставин, повинен виконувати свої громадянські обов’язки! Найважливіший обов’язок - це боротися, або допомагати тим, хто бореться. Необхідно зберігати спокій і мати холодну кров. Не вірмо пліткам, які поширюють диверсанти».
Диктор Польського радіо Збіґнєв Свєнтоховський. Запис 11 вересня 1939 року.
Міжнародне співтовариство шоковане жорстокістю нацистської Німеччини. Німеччина виправдовується, що Польща є агресором, і це просто гра на випередження. Між іншим, громадян Німеччини замість шанувати життя людини, привчають ненавидіти поляків і євреїв. Непохитність своїх переконань нацисти зводять до абсолюту. Питання справедливості сприймається через призму ідеї «великого народу».
«Німці використали усі знання, які є не тільки їхнім надбанням, але надбанням людства! Всі технічні знання, всі винаходи людства спрямували на те, щоб вбивати, підпорядковувати людство своїм цілям і установити свою владу над ними. Ми мусимо обов’язково їх перемогти! Тому що це не є люди! Їхні почуття такі жахливі і такі жорстокі, абсолютно жорстокі, що нічого людяного в них немає. Щоб вони стали людьми, їх треба перевиховати тяжкою службою людству, їх треба буде навчити, що злим не можна боротися, що насильно не можна керувати, що мусить панувати справедливість, мир і рівність між народами!»
Вацлав Сєрошевський, директор Польської академії літератури. Запис 12 вересня 1939 року.
Минуло майже 83 роки, і ці архівні записи знову стають актуальними. Розпач від несправедливості і нелюдської жорстокості у голосі з радіозаписів 1939 року знову лунає на радіо, ба більше - телебаченні, інтернет-хостингах та в соціальних мережах, розноситься усім світом, лунає на площах великих міст та перед посольствами, тільки-от голос цього розпачу звучить українською мовою.
«Важко не приховувати зворушення, коли чуємо слова „Отже, війна!” диктора Польського радіо, що увійшли до польського культурного коду, коли чуємо слова [Юзефа – ред.] Бека, коли чуємо слова Вацлава Сєрошевського – надзвичайно видатної постаті, як для польської історії – боротьби за незалежність, так і польської літератури, директора Польської академії знань, Польської академії літератури, який з такою неймовірною відвагою і рішучістю закликає земляків до боротьби. Але, щиро кажучи, слухаємо ці слова в контексті дуже подібної міжнародної ситуації. Це так, ніби ми зараз чули б виття сирен, які чути в Україні, це так, ніби ми чули б звернення президента України. Історія, на жаль, повторюється. Сьогодні, слухаючи промову Вацлава Сєрошевського про те, який урок після перемоги у війні треба дати німцям, щоб зрозуміли, що не можна ділити народи на кращі і гірші, то щиро кажучи, якби Сєрошевський був зараз серед нас, сказав би те саме про росіян», - підсумовує Ян Юзеф Каспшик, голова Управління у справах ветеранів війни та жертв репресій.
Щоправда, війна в Україні почалася не 24 лютого 2022 року, а значно раніше. Росія шматувала Україну підступно і поступово: спочатку був нашвидкуруч проведений референдум під прицілом зброї зелених чоловічків у східних регіонах і в Криму, була запекла боротьба в Донецькій і Луганській областях, був Іловайський котел, коли росіяни розстріляли українські добровольчі підрозділи, що рухалися зеленим коридором. Молоді хлопці у колоні згоріли заживо. На окупованих територіях впродовж восьми років діють катівні. А нині Росія ордою пішла на Київ.
Міжнародне співтовариство шоковане жорстокістю терористичної Росії. Росія переконує, що Україна і НАТО є агресорами, і це просто гра на випередження. Росіяни успішно вірять, плекаючи люту ненависть до українців. Непохитність своїх переконань рашисти зводять до абсолюту. На новоокупованих територіях організовують фільтраційні табори та депортують українців з України до «расійськіх глубінок». Польща б’є на сполох...
«Багато хто з нас спостерігає за тим, як Польща є країною-форпостом тих рішень, які пізніше приймаються, але це Польща перша ставить найбільш амбітні цілі, приймає найдалекоглядніші рішення, за нами йдуть інші. Так в часи кризи повинен поводитися лідер. Я глибоко переконаний, що Польща після всіх тих років своєї складної історії (тої далекої, але теж відносно нещодавньої – кількадесятилітньої давності: ярмо комунізму, потім, коли відновила свою незалежність) сьогодні стоїть на чолі нових викликів, по-перше, підтримуючи наших українських сусідів, які знаходяться під російською агресією, по-друге, беручи відповідальність за європейську безпеку: це Польща пропонує найжорсткіші санкції, це Польща пропонує стратегічну підтримку для України, не озираючись на те, як довго в цій справі триватимуть дискусії в міжнародній спільноті, це польські лідери – прем’єр, віце-прем’єр в товаристві інших лідерів Східної Європи – їдуть першими до Києва і протоптують стежку для інших європейських лідерів, частина з яких вже побувала [у Києві – ред.], частина, маю надію, теж тим шляхом прямуватиме [до Києва – ред.]. Це та класична дипломатія, яка несе сьогодні з собою багато викликів, і польська дипломатія бере на себе цю відповідальність», - коментує Шимон Шимковський, заступник міністра закордонних справ.
Нині кожна сторона воєнного конфлікту декларує, що битиметься до останнього. Але ми всі знаємо, чим закінчилася Друга світова війна. Історії притаманно повторюватися.
Запрошуємо вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі.
Вікторія Левченко