Розповідь місцевої мешканки Дарини:
«Усе місто було під окупацією. Найстрашніше, що у нас тут було, це авіабомбардування.
— А коли це було?
З самого початку.
— Без зупинки, на твою думку?
Припинялося. Перші два тижні були авіабомбардування, ...але та сторона вже була окупована, а ця – ні. Ізюм ще відбивався, … тиждень точно, може навіть два. Росіяни ремонтували лише міст, щоб мати змогу перебросити техніку, крім цього нічого не робили (авт. – не ремонтували). З іншого боку там було багато людей. У мого чоловіка там двоюрідний брат загинув. Прилетіло вісім снарядів. У той час загинуло багато людей.
Це були росіяни, вони навмисно робили багато провокацій, ніби це були українці. Хоча було чути, звідки був зроблений постріл, я маю на увазі, за Ізюмом, кожен міг зрозуміти, хто був тут і хто чув вистріл і чув «приліт».
- Взагалі, як зараз… пояснити мені таку річ…Були тут люди, які були за Росію?
Так, були,
- Багато?
Не знаю точно скільки, але були. І багато звідси, хто підтримував Росію, вже виїхали в Росію. Навіть ті, хто підтримував Україну – виїхали до Росії, через обстріли, переважно з дітьми, вони боялися за своє життя. Декому навіть вдалося прорватися на підконтрольну територію України через Печеніги. Спочатку пропускали всіх (авт. – через КПП), і жінок, і чоловіків. Потім тільки тих чоловіків, які були інвалідами, не пригодними до служби, а зрештою чоловіків взагалі перестали відпускати».
Більше слухайте в доданому звуковому файлі.
Євгенія Мотрич