На них теж тримається Україна. Бійці — на фронті. Волонтери — в тилу. Власта Шовковська — журналістка. Але зараз головна її робота — забезпечувати воїнів на фронті.
Почалася вона давно, ще, коли росіяни забрали Донецьк, Луганськ і Крим. Власне, тоді я почала працювати у благодійному фонді. Просто зараз її стало більше і вона різнопланова. Треба допомагати в шпиталі, треба відправити на передову, тут допомагати переселенцям. Зараз, все ж таки, більше — передова. Туди — на фронт — хлопцям постійно потрібна допомога. Також зараз більше зосередилися на шпиталі. Багато хлопців з важкими пораненнями, багато з ампутованими кінцівками. Потрібна ця допомога: з милицями,протезами, ліками. І треба думати, що робити далі. Одні хочуть повернутися на фронт, інші вже хочуть знайти роботу і працювати в тилу. Про це теж треба думати. Але волонтери, то не держава. Головне, дочекатися державної програми, а ми підключимося. Бо вже знаємо, говорили з хлопцями, хто де хоче працювати. Але головне, що вони не хочуть зупинятися на цьому. Хлопці і дівчата, дивишся на них — сльози завжди. Але ми вже навчилися плакати всередині себе, щоб вони не бачили сліз. Вони не допомагають, а тільки дратують їх. Нам немає на що жалітися в тилу. Треба робити все, що можемо, і навіть більше.
Після Перемоги ми не будемо вже такими, якими були. Треба навчитися жити по-новому. Зміняться хлопці, які прийдуть з фронту. Зміняться ті, хто знаходився в тилу.
Нам потрібно прийняти війну вже вдома тут. В мирному Києві, Львові, Тернополі. Де війна не доходила так близько. Не треба ставитись до цих людей як до малих діточок. Котики — це дуже особисте звертання. Вони — не котики. Вони мужні, сильні люди. За що їх жаліти? За те, що вони свідомо пішли захищати країну. Це себе треба пожаліти. Треба в душі знайти якісь якості, щоб обійняти їх і жити в мирному сильному суспільстві. Нам ще державу відбудовувати! З Перемогою все не закінчиться, тільки почнеться. Новий етап. І потрібно буде жити, думати, зустрічати їх, не ховати погляд, не закривати обличчя. Не говорити — це не моя війна. Усвідомити, що війна повернеться в кожен під'їзд, в кожен дім. Навіть, якщо у вас в родині не було військових. Але вони будуть завжди поруч.
У Власти Шовковської, як і у кожного українця, є своя історія 24 лютого 2022-го. У коридорі на неї чекав вже наплічник. В ньому було все. Власта знала, що з Києва не поїде. Так і сталося, незважаючи на постійні обстріли навесні 2022-го. За цей рік , звісно, українці втомилися. Волонтери це відчувають по донатах. Збирати гроші стає важче. Економічна ситуація в Україні не сприяє збільшенню допомоги. Але, каже Власта, вихід завжди можна знайти. Наприклад, придбати овочі у супермаркеті за знижками, а різницю відправити на донати. Власта Шовковська вже уявляє свій перший день після Перемоги. Це буде перший раз, коли вона собі дозволить слабкість. А Перемога України обов’язково буде. Але за неї українці заплатять надто високу ціну.
Повну версію розмови з волонтеркою Властою Шовковською можна послухати у доданому файлі.
Лариса Задорожна