Медична галузь – це та ділянка, на якій зосередився Ізраїль у своїй допомозі Україні. У середині березня один із американських сайтів з посиланням на анонімних ізраїльських і українських чиновників повідомив, що ізраїльська влада схвалила експортні ліцензії на можливий продаж Україні систем перешкод для іранських безпілотників, які масово використовуються російською армією. Як тоді наголошувалося, це є певною корекцією політики Тель-Авіва щодо Києва, але Ізраїль поки що не має наміру постачати Україні летальну зброю. Чи з’явиться таке політичне бажання найближчим часом наразі невідомо.
Це чудове питання. Знаємо, що Україна хотіла би, щоб Ізраїль долучився до допомоги. Ми чули ці заклики не раз з боку українських політиків, і навіть самого Зеленського, який торік звертався до ізраїльського Парламенту. Він просив про підтримку, зокрема, військову. Аби та допомога, яку надає Ізраїль не обмежувалася лише гуманітарною, а й поширилася на військову підтримку. Зокрема, йшлося про відому систему Протиракетної оборони «Залізний купол», якою ізраїльтяни дуже пишаються. Вони її використовують щоразу, коли доходить до загострення із Хамасом та Ісламським джихадом в секторі Гази. Зараз складно сказати, чи запропонує Ізраїль цю допомогу найближчим часом. Я пропоную, зараз відійти трішки від самого Ізраїлю, за межі загроз ізраїльської демократії. Чому Ізраїль відкрито не підтримав Україну, а лише декларативно, і аж ніяк не в тому масштабі, в якому б хотіла Україна та Європа. Просто зараз Ізраїль намагається не входити в антагонізм із Москвою. Це пов'язано з тим, що Москва є для Ізраїлю гарантією свободи дій в Сирії. Ізраїль зараз проводить численні військові операції проти Ірану та її армії на території Сирії. А також, як повідомляють арабські ЗМІ, Ізраїль атакує ще й сирійські військові цілі, де гине сирійське цивільне населення. Ізраїль вільно проводить свої операції у сирійському небі, бо Росія не дозволяє війську Башара аль-Асада використовувати ракет С-300 і С-400, які є у Сирії. І на думку багатьох аналітиків, ці ракети могли би бути загрозою для ізраїльських винищувачів, навіть для таких, як Ф-35. Натомість якщо йдеться про те, чому Ізраїль відкрито та прямо не підтримав Україну, то це тому, що Ізраїль розраховує на те, що Москва буде гарантувати йому операційну свободу в Сирії.
За словами експерта, Москва гарантуватиме це тому, що: по-перше, Башар аль-Асад є політичним заручником Москви, а по-друге: ізраїльтяни обмежують вплив Ірану в Сирії, внаслідок чого Росія залишається найбільшим політичним гравцем у Дамаску, а не Тегеран. Хоча, переконаний політолог, Москва надаватиме такі гарантії Ізраїлю допоки бачить у цьому вигоду.
Власне, так і є. Насправді невідомо, що ще має статися, аби ця війна для Москви перестала бути вигідною. Натомість знаємо, чи принаймні припускаємо, що якщо Ізраїль відкрито стане на бік України і надішле їй необхідну зброю, Москва почне проводити більш ворожу політику щодо Ізраїлю в Сирії. Звісно, це не буде розірвання дипломатичних відносин. Якщо Ви звернули увагу, то Москва не розриває дипломатичних відносин із Заходом, тому й не розірве їх із Ізраїлем. Але, якщо Ізраїль активно приєднається допомагати Україні, його (ізраїльські – ред.) літаки не зможуть вільно літати в сирійському небі. Вони будуть під загрозою збиття ракетами російських військ, які стоять у Сирії.
Попри усе, в Ізраїлі лунають голоси, які закликають допомагати Україні. Хоча, як наголошує Якуб Катульський, вони не такі сильні як хотілось би. Разом із тим, на початку повномасштабної війни, коли Росія вторглася в Україну, в ізраїльських містах відбулися демонстрації на підтримку України.
Варто пам’ятати, що в Ізраїлі мешкає досить велика кількість, а це понад мільйон так званих «російських євреїв». Але це не до кінця правда – це дещо спрощене визначення. У соцмережах можна знайти інше тлумачення, їх трактують як євреїв-вихідців з колишнього Радянського Союзу, що вже є ближче до істини, але теж не до кінця дає зрозуміти масштаби цього феномену. Наведу цікавий факт, що близько 500 тисяч громадян Ізраїлю походять з України, трохи менше із Росії та з інших республік. Тому, коли почалась повномасштабна російська війна в Україні, в Ізраїлі були демонстрації, які закликали підтримувати Україну. і це були не лише ті євреї, які після 1991-го року емігрували з території України, а й ті, які є представниками молодого покоління ізраїльського суспільства, а також ті євреї, які походять із території сучасної Росії. Це важливо, тому що вважається, що євреї, які походять із Росії є «п'ятою колоною» в Ізраїлі та інструментом впливу Путіна на ізраїльський уряд, і у певному сенсі в цьому є правда. Але молодше покоління радше симпатизує Україні, ніж Росії. Тому голоси на підтримку України є. Але, коли впродовж трьох місяців в Ізраїлі тривають антиурядові демонстрації, то питання України відійшло на другий план, і це логічно, бо на перший план вийшли внутрішні питання. Ізраїльське суспільство більше цікавить: чи вдасться скинути уряд Нетаньяху, уряд якого втрачає підтримку. Яку дорогу обере Ізраїль? Чи може змінитись прем’єр, чи ні? – складно зараз сказати. Тому я не сподівався би найближчим часом на якийсь суттєвий перелом в питанні щодо військової підтримки України. Я хотів би мати для українців якусь кращу новину у цьому питанні, але очевидних зрушень, які б чітко сигналізували наміри ізраїльської влади про готовність військової підтримки наразі немає.
Війни, які веде Ізраїль проти сусідніх країн відрізняються від війни в Україні, каже експерт. Це доволі холодні конфлікти, які не зачіпають території Ізраїлю, тоді як Україна мусить відвойовувати свої землі. Проте, на думку Якуба Катульського, Україна могла б дещо запозичити із досвіду Ізраїлю.
Складно порівнювати ситуацію Ізраїлю та України. Ізраїль веде війну з палестинцями. Знаємо також, що Ізраїль перебуває у стані війни з Ліваном, з Сирією та іншими державами Близького Сходу. Ці війни виглядають інакше, ніж та, що відбувається зараз в Україні. Якщо говорити про Україну, то вона бореться з набагато більшою країною із найпотужнішим військом, яка вторглася на її територію. Російські солдати окупували частину території України та намагаються відірвати найбільший шматок її території. І важко зрозуміти, яка мета Росії: чи приєднати ці території до Росії, чи утворити свої сателітні республіки. Гадаю, самі росіяни мали б відповісти на це питання. Натомість у випадку з Ізраїлем, ми маємо доволі холодні конфлікти з Ліваном та Сирією, які не розповсюджуються на територію Ізраїлю вже досить давно. Максимум, що може статися, це те, що на Ізраїль полетять ракети, або військовики із Лівану (найчастіше з Хезболли) навмисне порушать кордони Ізраїлю, аби перевірити пильність ізраїльських служб. Найбільшою загрозою для Ізраїлю, з огляду національної безпеки, є палестинці із Сектора Гази, але і їх Ізраїль спільно із Єгиптом тримає у повній блокаді, контролюючи переходи, морські кордони та повітряні шляхи над Сектором Гази. Тому ситуація є складною для порівняння. Водночас є кілька речей, які українці можуть запозичити – це більш суспільне питання. Якщо війна із Росією буде тягнутись роками, то швидше за все, українці, по-перше, змушені будуть звикати до думки, що у містах будуть позначки, які скеровують до бомбосховищ, та звикати до звуків повітряної тривоги. В Ізраїлі це звичайні звуки, але не всюди й не завжди. Наприклад, у Тель-Авіві – це рідкість, але на тих територіях, які межують із сектором Гази – це буденність. Гадаю, мешканці прикордонних із Росією сіл, якщо війна триватиме довго, змушені буду до цього призвичаїтися. На жаль, це прикра констатація, що цивільні мусять звикати до воєнних дій, але це істотний елемент. По-друге, хоч я думаю, що українці уже самі себе мотивували та мобілізувалися – це зголошення про добровільну службу у своїх військових підрозділах, або в теробороні або у регулярних військах. В Ізраїлі це загальна повинність: усі мусять пройти військову службу, від неї не звільняє ні навчання в університетах, ні релігія. Більшість ізраїльтян йде до війська, не нарікає на це, відчуває це своїм обов'язком. Крім того, в Ізраїлі доволі підозріло дивляться на тих, хто уникнув служби. Суспільство до таких людей має обмежену довіру. Якщо подивитися, що діється в Ізраїлі, то саме ставлення до війська можна запозичити як позитивний приклад, який підвищує обороноздатність країни.
Якщо брати до уваги приклад Ізраїлю, можна змоделювати, що невдовзі загальна військова служба буде впроваджена для всіх українців, проте на думку експерта за якийсь час українці не потребуватимуть навіть обов'язкового призову, бо охочих підсилити армію чимало. Окрім того, війська – каже Якуб Катульський, це не лише солдати з автоматами.
Спостерігаючи за тим, якої популярності набула тероборона та іноземні легіони в Україні, адже є такий підрозділ для іноземців. Мені здається, що українці цілком охоче підуть служити. До речі, не лише перебуваючи у війську можна докладатися до оборони країни. Це також цивільна охорона, добровільні пожежні бригади, можливо, більшість українців зацікавляться участю домедичної допомоги чи евакуації. Гадаю така перспектива, з точки зору того, що сталось за останній рік, трохи змінить ставлення до війська. Коли говоримо про службу в армії, і йдеться не лише в Україні, а й у Польщі та навіть у Європі, найчастіше уявляємо собі солдата, який має взяти зброю і йти стріляти. У всьому цьому, ми упускаємо важливий момент: армія може бути результативною тільки тоді, коли добре налагоджена логістика, і цьому нас навчає приклад США. Західні армії базуються на відшліфованій логістиці, швидкому перекиданні чисельних підрозділів у зону конфлікту та забезпечення цих підрозділів харчуванням, паливом та боєприпасами. Тому гадаю, зміниться трохи підхід цивільних, які будуть більше дбати про військо і розуміти, що армія не складається виключно з обслуговування автоматів. Дуже важливим є компонент, який навіть не пов'язаний зі зброєю. У цю сферу може бути залучена велика частина суспільства. Саме цій логістиці можуть навчати цивільне населення, на випадок того, коли держава опиниться у небезпеці.
Інтерв'ю у доданому файлі
Вікторія Машталер/Ірина Ящишин