31-річний Олексій Васильєв, за походженням бурят-монгол, родом з міста Улан-Уде в республіці Бурятія, що в росії. 24 лютого 2022 року з початком повномасштабого вторгнення рф він пішов захищати Україну у лавах 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону (входить до 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» — ред.). Брав активну участь у відсічі російській агресії та спробам окупації у Київській, Житомирській областях, а також в обороні Бахмуту, де отримав важке бойове поранення.
Олексій Васильєв
Ще в 2009 році Олексій через категоричну незгоду з імперською політикою путіна та після окупації рф Північної Осетії, виїхав з росії та переїхав до Івано-Франківська на заході України, де швидко вивчив українську мову, здобув освіту, а ще писав музику, працював діджеєм, заробляв на хліб ремонтом офісної техніки. У 2020 році хлопець пішов служити за контрактом у Збройні сили України, виконував завдання у межах Операції об’єднаних сил. Як зізнається, першочерговою причиною його рішення піти служити в ЗСУ було бажання і необхідність легалізуватися в Україні, позаяк усі попередні підстави для цього були вичерпані (крім того, ситуацію погіршувало його все ще російське громадянство, а точніше паспорт — ред.).
Як переконує Олексій Васильєв, попри те, що він має всі підстави для набуття українського громадянства (зокрема, як це передбачено за законодавством, відслужив необхідний час у Збройних силах України — ред.), станом на сьогодні так і не зміг його отримати через відмову відповідних офіційних органів влади в Україні. Оббивання порогів і представлення спільно з адвокатом усіх необхідних документів для цього, на жаль, не дало результатів.
Тому, не маючи можливості продовжувати службу в ЗСУ через отримане важке поранення та через відсутність документів, що могли легалізувати його перебування в Україні (свій російський паспорт вважає «ганчіркою, яку можна викинути» — ред.), Олексій під загрозою депортації не міг далі законно перебувати в Україні. А тому, не маючи іншого виходу, був змушений покинути Україну. Нині він тимчасово перебуває у Варшаві. Тут він сподівається отримати статус біженця. Обмірковує варіанти виїзду до свого дядька у США або навіть й повернення в Україну. Хоча, як каже, тільки за умови можливості набуття українського громадянства або інших законних підстав для перебування в Україні, в яких йому досі відмовляли.
Бурят-монгол Олексій Васильєв з Улан-Уде, який вільно володіє українською мовою, у розмові з ПРдУ зізнається, що не розуміє, чому в Україні та й за кордоном, зокрема у Польщі, досі стільки наших громадян, котрі надалі спілкуються російською і навіть дуже обурюються, коли він робить їм за це зауваження. Адже, як нагадує, за кордоном саме завдяки мові нас ідентифікують, що ми є українці, а не росіяни.
На «малій батьківщині», в Бурятії, Олексія вважають «прєдатєлєм родіни», через що його маму просто викинули з роботи. При цьому Олексій, як сам каже, майже не спілкується із мамою, адже повністю розходиться з нею у поглядах. Хоча, як теж зізнається, хоче вивезти її з росії.
У розмові Олексій не говорить «ви, українці, ваша держава і т.д», а лише «ми, наша держава, наш народ і наша перемога». А на запитання, ким він, за походженням бурят-монгол, який при цьому з огидою відкидає будь-яку свою пов'язаність чи приналежність до росії (все, що залишилося, — це паспорт-ганчірка — ред.), себе вважає, відповідає: «Я вважаю себе українцем не по крові, а по переконанню».
Повністю розмову із Олексієм Васильєвим пропоную послухати у прикріпленому звуковому файлі
Тарас Андрухович