У зв'язку із російською загрозою, що зростає, у Польщі вкотре заговорили про можливе повернення військового обов'язку. Наразі військова повинність у країні над Віслою призупинена, а Міністерство оборони поки не вжило жодних дій, щоб щось змінити в цьому питанні. Як сказав екскомандувач сухопутних військ Польщі, генерал Вальдемар Скшипчак, нині в польській армії спостерігають великий кадровий голод. «Зараз ми не готові до війни, тому що у нас в підрозділах 40-50 відсотків особового складу. Єдиний спосіб швидко заповнити ці прогалини — відновити обов’язковий військовий призов. У нас сьогодні немає підготовлених резервів. Тому багато країн вже готують їх», — сказав військовий нещодавно в інтерв'ю виданню Rzeczpospolita.
Відповідно до частково викликаного російським вторгненням в Україну в 2022 році нового Закону про оборону Батьківщини, Польща має намір приблизно вдвічі збільшити чисельність збройних сил до 300 тисяч осіб, а також збільшувати витрати на оборону. Чи вдасться Польщі пришвидшити процес зміцнення своєї обороноздатності для закріплення стримувальних можливостей завдяки можливому поверненню обов'язкової військової служби? Зокрема про це ПРдУ поспілкувалося із генералом Вальдемаром Скшипчаком.
— Пане генерале, чому у Польщі саме зараз заговорили про можливе повернення обов’язкової військової служби? Який цей процес може мати вигляд у сьогоднішніх умовах, передусім, в умовах війни росії в Україні?
— Ситуація за нашим східним кордоном розбудила Європу, яка розпочала готуватися до того, що може загрожувати Європі зі східного боку. Якщо ще останні два роки Україна дуже ефективно била російську армію, то Європа надалі була у сплячці, нічого такого важливого не відбувалося, оскільки Європа вважала, що, якщо дасть зброю та боєприпаси Україні, Україна впорається із росією і це вже ніяк не загрожуватиме Європі. Але виявилося, що через два роки путін відбудував військовий потенціал. Ситуація в Україні важка, допомога для України — дедалі скромніша. А тому прогноз розвитку ситуації в Україні не є оптимістичним. Хоча я вірю в українську армію. Утім, це призвело до того, що уряди країн Європи почали здійснювати дії, покликані відбудувати їхній військовий потенціал. Вони відбудовують збройні сили, зокрема, й у Польщі. Останні півтора року великі зусилля всіх держав, зокрема Польщі, скеровані на відбудову свого мілітарного потенціалу, щоб НАТО повернуло спроможності, які мало колись. Це робиться, аби показати путіну, що, по-перше, ми маємо сучасні армії, які є сильнішими і мають перевагу над російською армією. А по-друге, також показати рішучість усіх членів НАТО в готовності дати відсіч агресії путіна. Одним із елементів побудови армії є також підготовка і вишкіл війська. Бо ми можемо мати найкращі танки, найкращі гармати, але якщо не матимемо вишколеного війська, військових фахівців, то ми не виграємо жодної війни. І важливо не навчати солдатів протягом 3-4 місяців, адже це не буде підготовка цих солдатів до війни. Це буде ніщо інше, як гарматне м’ясо, у так би мовити російському виконанні. Тому солдатів необхідно раніше відповідно вишколити і я як старий командувач і військовий інструктор вважаю, що навчання солдатів повинно тривати щонайменше півтора року, аби такий солдат був перфекціоністом. Не солдатом-аматором, а професійним солдатом на полі бою. Аби він був добре вишколеним солдатом, який знає, як правильно взяти обладнання у руки і добре його застосовувати. Бо недовишколений солдат — це перший загиблий на полі бою. Хто найчастіше гине на полі бою? Найчастіше на полі бою гинуть молоді, недовишколені солдати, при чому цілими стосами. А досвідчені та вишколені солдати у війнах виживають. Тому я вважаю, виходячи із заяви прем’єра Дональда Туска, що ми перебуваємо у передвоєнному періоді, і нині саме час підготуватися до війни, побудувати ефективне військо. Якщо керівник Бюро національної безпеки Яцек Сєвєра каже, що ми маємо два з половиною роки, то це означає, що у нас залишилося два з половиною роки на підготовку армії до цього виклику. Тобто міністр Сєвєра визначає термін досягнення готовності — за два з половиною року армія має бути готовою. Без призову солдатів у межах військової повинності ця армія не досягне ніякої готовності та спроможності. Тому я теж схиляюся до того, аби розглянути рішення про початок або відновлення обов’язкової військової служби, аби могти підготувати для армії фахівців.
— Пане генерале, але чи не вважаєте Ви, що повернення обов’язкової військової повинності у Польщі необхідне вже сьогодні, а навіть «вчора», у зв’язку із загрозою, яка зростає, з боку росії та постійними розмовами про те, що Польща може стати наступною після України?
— Я вважаю, що це тема, яку вже необхідно піднімати. Дискусія у масмедіа теж на цю тему почалася. Проводять опитування, які показують, що поляки все ж, однак, підтримують створення такої військової служби, хоча, звісно, не більшість. Натомість політики бояться приймати такі рішення, бо вони непопулярні. Але треба вибирати: або ми хочемо відчувати себе у безпеці та мати готове військо, або дивитимемося на статистику підтримки, що б’є по політиках. Для мене особисто безпека польської держави, безпека мого народу, його захист від наслідків війни важливіші, ніж статистика із рівнем підтримки, якою живуть політики. І це рішення треба прийняти. Якщо політики вагаються, то вони є винуватцями тієї біди, що може бути за декілька років, адже путін знатиме, в якому стані є наша армія. Якщо він побачить, що наша армія не є підготовленою, то нападе на нас. Але якщо наша армія буде підготовленою та вишколеною, то він не нападе.
— В інтерв’ю Rzeczpospolita Ви також кажете, що обов’язковий військовий призов буде відновлено, якщо НАТО визнає, що загроза війни є реальною. Отже, це не буде рішення лише польського уряду. Водночас Ви зазначаєте, що навряд чи найближчим часом буде вказівка НАТО з цього приводу, оскільки Альянс «не бачить реальної прямої загрози нападу з боку росії». То ж чи не виникне тут проблеми у прийнятті відповідного рішення, якщо польський уряд захоче повернути військову повинність у країні?
— НАТО не вказує Польщі зробити обов’язкову військову службу, бо це рішення польського уряду. Натомість НАТО повинно нам чітко говорити, якими є загрози для безпеки польської держави, для безпеки НАТО. І, схоже, НАТО говорить про це, оскільки і Норвегія, і Данія збільшують число призовників. Є держави, котрі, попри те, що не є так званими фронтовими державами, все ж у межах підготовки своїх армій такі рішення приймають. На мою думку, повернення військового обов’язку в країнах Європи є питанням часу, і ті, хто має військову повинність, — збільшують її, а ті, хто призупинив призов, будуть, ймовірно, його відновлювати у зв’язку із тим, що відбувається за східним кордоном. Я вважаю, що передусім ми, поляки, які є фронтовою державою, повинні розуміти, що це рішення треба приймати.
— Пане генерале, чи не вважаєте ви, що ці розмови про повернення військового обов’язку спричинені теж тим, що, наприклад, говорять про нестачу добровольців у польській армії?
— Польщі не бракує добровольців, бо щодня у медіа чуємо вихваляння, що у нас є багато добровольців. Але проблема в іншому. Солдати у межах добровільної професійної військової служби, покидаючи армію, не конче хочуть бути військовими. Вони не приходять до армії, бо хочуть конче бути військовими за покликанням, натомість можуть вступати до лав війська із патріотичних міркувань. Але є й ті, хто не має як інакше заробити гроші, а тому йдуть до армії. Адже це чималі гроші. Доброволець на військовій службі заробляє більше, ніж учитель в школі, і це лише рядовий. А тому це джерело утримування. Однак це сумнівний крок в умовах воєнних дій, адже, як я сказав, солдати не проходять вишкіл три, шість чи дванадцять місяців у межах добровільної військової служби, адже йдеться про підготовку фахівців. Підготовка фахівців, як я теж сказав, — це щонайменше півтора року вишколу в бойових умовах. Тому побоювання можуть бути, якщо не матимемо добровольців на війну. Але якщо буде підтримка суспільства для повернення обов’язкової військової служби, то таке рішення треба приймати і не потрібно вагатися. Бо безпека польської держави — це справа першорядної важливості.
— Пане генерале, а які країни в Європі могла би наслідувати Польща у процесі відновлення військового призову? Часто згадують, наприклад, Фінляндію...
— Фінляндія — однозначно! Я вже 20 років говорю, що Фінляндія для нас є неперевершеним прикладом і потрібно користуватися її прикладом. Неперевершеним прикладом для нас є в цілому країни Скандинавії, тобто Норвегія і Данія, котрі на даний час збільшують свій призовний потенціал, залучають до війська все більше солдатів. Ми від цієї скандинавської філософії відстаємо. Тому для нас прикладом є Скандинавія, яка не вагається приймати важкі рішення. Там знають, скільки коштує безпека, якою є ціна свободи, яку треба заплатити, якщо немає армії.
— Пане генерале, а кого саме передусім мала би охопити ця обов’язкова військова служба та призов? В інтерв’ю Rzeczpospolita Ви зазначаєте, що військова повинність мала би стосуватися також жінок...
— Жінки в армії є фактом, багато жінок служить в армії. Політики та жінки пишаються, що служать в армії, тож чому не має бути військового обов’язку для жінок, адже жінки вже є солдатами. Не дуже розумію, що перешкоджає зробити обов’язковий призов і для чоловіків, і для жінок, адже в добровільній професійній армії є і чоловіки, і жінки. Я теж не дуже розумію, чому ми маємо робити із жінок військовозобов’язаних другого класу, адже й серед професійних військових є жінки.
— На Вашу думку, чи польське суспільство, розуміючи серйозність російської загрози, підтримує нині ідею повернення обов’язкового призову і для чоловіків, і для жінок?
— На мою думку, так, і щораз більше. Поляки усвідомлюють, що військовий обов’язок повинен бути і число людей, котрі підтримують повернення обов’язкової військової служби зростає і буде зростати.
— Пане генерале, а що, на Вашу думку, Польща і польська влада повинні робити у першу чергу, окрім, наприклад, повернення обов’язкової військової служби, для зміцнення оборонних потужностей та армії з метою збільшення своїх стримувальних можливостей з огляду на російську загрозу?
— На мою думку, ключовим, про що ми вже говорили, є рішення уряду про повернення військового обов’язку. По-друге, потрібні дії, що будуть служити підготовці армії та суспільства до війни на випадок, якщо росія вирішить напасти на нас. Передусім йдеться про закон про цивільну оборону, який має захищати цивільне населення і служити глибокій освіті суспільства про те, як воно має поводитися у часи війни, як має підтримувати армію і так далі. Тобто це цілий комплекс заходів, які необхідно нині широким фронтом реалізовувати, аби підготувати суспільство, народ та армію до місії оборони держави.
Слухайте розмову у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович