За офіційною інформацією, нині українські війська займають територію Курської області площею приблизно 1000 квадратних кілометрів. Українські сили оборони продовжують просування й закріплення. Також українські військові беруть у полон сотні російських солдатів, а з прикордонних територій росії евакуйовуються або втекли вже сотні тисяч росіян. І, як зауважують західні ЗМІ, це уперше з часів Другої світової війни така значна частина території росії зайнята іноземними військами.
Пане Войцєху, які можливі цілі українського війська та українського керівництва у цій так званій курській операції та як ви оцінюєте її організацію і проведення?
— Ми мало знаємо про цілі, і це добре, тому що успіх такої операції залежить від того, аби російська сторона не знала точно цілей і намірів української сторони. На цьому етапі, звісно, ми маємо справу з дуже розумною українською інформаційною політикою, або також політикою дезінформації. Ми мало знаємо про ресурси, задіяні в цій операції, або її військові цілі.
Із рапортів, які представляє президенту Зеленському головнокомандувач української армії генерал Сирський ми більш-менш знаємо, яка територія контролюється і де проводяться ці операції. Схоже, що російській стороні дуже важко контролювати ситуацію, що Україна використала ефект раптовості силами, які важко оцінити, але можна припустити, що вони відносно невеликі. Я не думаю, що Україна готова виділяти дуже великі ресурси, щоб не послабити фронт всередині України. Тому цими, ймовірно, відносно невеликими силами вона змогла зайти набагато глибше на російську територію, ніж це раніше вона робила при кордоні росії.
Це має велике значення, окрім можливих військових цілей, які можуть включати знищення різного роду інфраструктури, відрізання російських військ від постачання та переривання логістичних шляхів. Україна вже досягає значних успіхів у політико-стратегічному вимірі.
По-перше, це повертає увагу міжнародної громадської думки до війни росії з Україною. По-друге, це політично послаблює путіна і дає сигнал російському суспільству, що путін не в змозі гарантувати безпеку російських громадян на території росії. Цей український наступ росіяни сприйняли з приголомшенням, якщо не сказати, що він викликав шок у російському суспільстві. Однак масштаби цієї операції були настільки великими, що цього неможливо було приховати. Російська пропаганда не змогла це прикрити своїми діями, тому це викликало шок. Це змусило десятки, сотні тисяч росіян тікати. Частина була евакуйована, частина втекла самостійно. Ймовірно, близько 200 000 людей з Курської області втекли або були евакуйовані. Оголошено надзвичайний стан. На додаток, крім Курської області, до українського наступу готуються в Бєлґородській та Брянській областях. А тому ситуація для росії дуже серйозна.
Це створює величезну дилему для путіна, оскільки зрозуміло, що він не хоче визнавати, що розпочата ним війна є незаконною та агресивною. Наслідком цього є військові дії на території росії, тому він вдає, що буде проводити якусь антитерористичну операцію, за яку відповідатиме ФСБ. У нього буде серйозна проблема з мобілізацією відповідних сил і засобів, щоб витіснити українську сторону з російської території, тому що це, ймовірно, потребуватиме послаблення сил, які здійснювали наступ на Донбасі.
Цілком імовірно, що ослаблення військ на інших ділянках фронту створить можливість для української сторони спробувати прорвати рубежі російської оборони в Україні. І навіть якби путін зібрав відповідні сили та засоби та почав ефективно зупиняти цей наступ, українська сторона все одно могла б організовано відійти, завдавши значної шкоди росії, і не обов’язково зазнаючи значних втрат й зберігаючи політичні та іміджеві здобутки від цієї операції. Якщо підсумувати, то з цим пов’язані ще два дуже важливі та корисні для України елементи.
Перш за все, це руйнує наратив, який уже кілька місяців наростає на Заході, що росію неможливо перемогти, що у нас глухий кут на фронті, що ціна цієї війни непідйомна для України, тому потрібно мати справу з росією, вести переговори. Увесь цей наратив був сформульований таким чином, щоб було видно, що будь-які переговори, навіть якщо вони вестимуться за підтримки Заходу, будуть з позиції слабкості, оскільки росія показала себе як країна, яку неможливо перемогти і яка готова до війни в перспективі, вона має більші ресурси тощо. А ця смілива ініціатива показує, що це зовсім не так, що можна повернути ініціативу і, звичайно, можна також атакувати росію на російській території, російські сили, російські війська, російські об’єкти. Це не становить значного ризику ескалації, зокрема ядерної ескалації, і це другий дуже важливий елемент. Бо тут Україна отримала значну підтримку західних країн, але були обмеження щодо використання особливо американських систем озброєнь для атак на військові цілі на території росії.
Зважаючи на побоювання щодо ескалації та ядерного конфлікту, Україна все ж показує, що росію можна атакувати, що військові об’єкти можна атакувати, навіть об’єкти, які важливі для російського ядерного стримування, і ніякої ескалації немає. Отже, очевидно, що демократична адміністрація та наступна після листопадових виборів у США адміністрація буде під посиленим тиском, щоб дозволити Україні використовувати американські системи озброєння для розширення можливості атак на цілі на території росії.
Росія змушена перекидати частину своїх сил із фронту в Україні, а також з Кеніґсберзької області на Курщину для спроби зупинити український наступ. Чи говорить це про слабкість російської оборони на її території, а в перспективі про значне зменшення наступальних можливостей російських загарбників в Україні?
— Росія використала значну частину своїх ресурсів на війні в Україні. Понад 500 тисяч російських військових зав’язли на Донбасі. Росії вдалося створили таку систему мобілізації, яка поповнює втрати, яких вона зазнає в реальному часі, тобто це приблизно 30 тисяч солдатів щомісяця. І стільки ж приблизно щомісяця потрапляє на фронт. Натомість вона не має якихось дуже добре підготовлених ресурсів, які могла би використати вже. На цю мить російський кордони чи то з Фінляндією, чи ті війська у Кеніґсберзькій області — це той мінімальний рівень для забезпечення безпеки за умови, що росія не має намірів провокувати конфлікт з НАТО. А тому для росії буде величезною проблемою зібрати відповідно підготовлені сили для проведення такої операції, щоб ефективно за кілька-кільканадцять днів витіснити українські війська з території росії. Це дуже цікава дилема, перед якою стоїть російська влада. Можна, звісно, покластися на повітряні сили й артилерію, але це призведе до величезних руйнувань російської цивільної інфраструктури. Будуть знищені ті села й містечка, які українські сили нині контролюють. А йдеться вже про понад 70 населених пунктів. Але не слід забувати, що російська влада ніколи особливо мирним населенням не переймалася і перейматися не буде. Утім, якщо вони можуть цього уникнути, то, напевно, волітимуть уникнути такого сценарію. Не виключено, що у ситуації, якщо російська влада не зможе зібрати відповідно підготовлені сили, сухопутні війська, то вона буде покладатися і задіювати передусім повітряні, ракетні та артилерійські атаки. Натомість, якщо вони виведуть частину військ з Донбасу та південно-східної частини України, то, безумовно, це створить нагоду для України здійснити наступ у цих регіонах. І я здивувався би, якщо цього українці не використали б.
Пане Войцєху, а чи впливають якось на ситуацію, на самих росіян та й самого путіна історичні аналогії щодо першого від часів Другої світової війни «вторгнення» військ іноземної держави на територію росії, а також аналогії щодо підводного човна «Курськ», який, як сказав путін, «потонув», і Курською областю, де власне триває український наступ? Ну а з протилежного боку, з боку російської пропаганди, спроби порівнювати нинішні події на Курщині із Курською битвою часів Другої світової війни. І чи матиме операція в Курській області серйозніші наслідки для влади путіна та його оточення у перспективі?
— Давайте почнемо з аналогії, яка виникає з найбільшою атакою, наступом на російську територію з часів Другої світової війни. По-перше, нагадаймо, що зона бойових дій поки що не така велика. Якщо українські війська дійсно зайшли на 30 км вглиб росії і операція проводиться десь на 30 км в ширину, то ці тридцять з гаком кілометрів вглиб і тридцять з гаком кілометрів в ширину складають приблизно тисячу квадратних кілометрів.
Тисяча квадратних кілометрів справляє враження, але це приблизно 33 на 33 кілометри. Отже, це не щось, що загрожує росії в стратегічному сенсі. Українські війська не дійдуть до Москви, і ці типи аналогій використовують переважно для досягнення ефекту мобілізації суспільства.
Однак найпростіша оцінка, мабуть, буде така, що, звичайно, це, схоже, повинно мати певний мобілізаційний фактор. Але ми також дізнаємося багато нового під час цієї війни. Ми бачимо абсолютну паніку серед росіян. Ми бачимо паніку не лише в цих прикордонних містах, а й набагато далі.
Є інформація, що росіяни їдуть до родин в Санкт-Петербург, оскільки вважають, що там почуватимуться в безпеці. Тому важко сказати, чи це матиме мобілізаційний чи деморалізаційний ефект. Чи ми спостерігатимемо консолідацію суспільства навколо режиму, а чи буде повна втрата довіри суспільства до путіна.
Мені здається, що одне іншого не виключає. Звичайно, може бути певна консолідація, мобілізація, збір коштів, щоб допомогти цим десяткам чи сотням тисяч біженців. А з іншого боку, немає сумніву, що це наступ... і тут теж треба обережно використовувати слова, щоб не підтримувати цю російську пропаганду, не використовувати слова «вторгнення», не використовувати слова «агресія»... Це наступ, який є елементом активної оборони і він повністю відповідає міжнародному праву. А самооборона передбачає не лише дії на власній території.
Агресор повинен враховувати, що на його території також будуть проводитись оборонні дії. І це потрібно повторювати при кожній нагоді, тому що росія, очевидно, намагатиметься використати цей наступ чи український контрнаступ у пропагандистських цілях, щоб представити Україну як загрозу своїй безпеці. Мені здається, що політична позиція путіна буде серйозно ослаблена.
Це найважливіший вимір цього українського контрнаступу. Це показує, що путін не в змозі виконати основну умову суспільного договору, що він справді диктатор, що його режим безжальний і жорстокий, що суспільство має прийняти це, враховуючи те, що багато його свобод обмежені, що воно не буде насолоджуватися життям повною мірою, як люди можуть це робити в країнах, де соціально-політичні системи є вільними, а не заснованими на жорстокій диктатурі. Але ціна, яку російське суспільство, здавалося, готове заплатити, ця вигода — це відчуття безпеки та почуття гордості, почуття задоволення бути частиною імперії, якої бояться інші.
На цьому етапі ми маємо яскравий приклад того, що путін не тільки не в змозі забезпечити таке відчуття безпеки для суспільства, але й не має чим пишатися. Пишатися тим, що це ядерна держава, яка намагалася відновити свої позиції наддержави, що не лише в регіональному, а й глобальному вимірі є скоріше державою, над якою можна сміятися та кепкувати. Звичайно, наразі тут слід зробити суттєве застереження: ми ще перебуваємо в перших днях цього українського контрнаступу і поки невідомо, як він закінчиться, а тому немає сенсу поринати у це задоволення. Але так це виглядає на даному етапі, і навіть якщо українці не збережуть свій контроль над цими територіями, як я казав, вони можуть організовано відійти, а цей ефект глузування й ганьби для путіна залишиться.
Чи дійде до якихось дій, які призведуть до усунення його від влади? Я так не думаю. Його позиція все ще надто сильна, і він створив систему контролю, яка мінімізує ризики, пов’язані з силовим усуненням, якимось неконтрольованим усуненням від влади, але, звичайно, ймовірність такого сценарію також зростає. Як на мене, ця ймовірність невисока, але точно вища, ніж була до цього наступу.
А чи можемо констатувати, про що, зрештою, говорять експерти та ЗМІ, що Україна отримує, окрім всього іншого, теж сильну карту у руки на можливі переговори з росією?
— Звичайно, головний ефект цієї російської безпорадності та українського успіху — це те, що позиція України зміцнюється, а переговорна позиція росії слабшає. Звичайно, багато залежить від того, як буде розвиватися цей український контрнаступ і чим він завершиться. Але на цьому базовому рівні, якщо, хоча це малоймовірно, але почнімо з цього, що якщо Україні вдасться зберегти контроль над зайнятими територіями, то звичайно, вона може використати це як розмінну монету і вимагати за це повернення підконтрольних росії територій, вимагати часткового або повного виведення російських військ з території України.
Навіть якщо виявиться, що Україна не зможе втримати контроль над цією територією, це матиме серйозний психологічний і політичний ефект. Західні країни, які підтримують Україну, не зможуть використати аргументи, що ситуація зайшла в глухий кут і що росію неможливо перемогти. Фактично видно, що це лише питання волі та спроможності дати Україні згоду використовувати західні системи для атаки на цілі на території росії.
І це також буде дуже важливим аргументом у можливих переговорах. Західні країни, якщо вони братимуть участь у таких переговорах, зможуть погрожувати росії можливістю надати Україні дозвіл на використання західних систем, систем озброєння для атак на всю територію росії. Тож це також посилює карту західних країн, які разом з Україною, ймовірно, братимуть участь у цих переговорах.
У першу чергу це Сполучені Штати, які будуть вести ці переговори. Ніхто інший тут не може забезпечити таке лідерство, бо не має відповідного військового, економічного та політичного потенціалу. Звісно, Україна вже зараз добре розігрує ці переговори, організовуючи різні мирні конференції та будуючи наратив на основі свого мирного плану з десяти пунктів.
Звісно, він дуже амбітний, і багато у цих амбітних цілях потрібно буде певних компромісів. Але поєднуючи ці дипломатичні ініціативи України, виходячи з глухого кута і показуючи, що росія не є непереможною, все це можна використати в переговорах, які, ймовірно, відбудуться після президентських виборів у Сполучених Штатах, тому що тоді нова адміністрація матиме новий політичний мандат. Якщо це буде Дональд Трамп, то йому буде складніше тиснути на Україну і використовувати аргументи, що він повинен прийняти російські умови, тобто прийняти мир ціною втрати території, тому що це реалії. Але Україна показує, що це зовсім не реалії, що цю війну, її динаміку можна легко змінити. Тому якщо Трамп переможе, то буде важче тиснути на Україну та змусити її прийняти російські умови. А якщо до влади прийде Камала Гарріс, демократам буде важче продовжувати цю політику обмеження можливостей для України використовувати американські системи зброї для атак на цілі на території росії.
Демократична або республіканська адміністрація буде під посиленим тиском, щоб надати згоду на використання американських систем HIMARS або ATACMS для ураження цілей не тільки в Бєлґородській області, що було дозволено в обмеженій мірі, коли росіяни готувалися до наступу на Харків, а в значно більшій мірі, і це може остаточно вплинути на російські розрахунки. До цих пір росія взагалі не була схильна йти на переговори, тому що не можна говорити про переговори, коли висувається абсурдна вимога до України, аби вона повністю капітулювала і прийняла російські умови. У той момент, коли росія відчує загрозу і фактично стабільність режиму також буде під загрозою, тоді це може вплинути на російські розрахунки до такої міри, що з’явиться воля до переговорів на основі більш раціональних умов, коли насправді можна сказати, що це переговори і що обидві сторони повинні піти на компроміс.
Але досі росія не йшла на будь-який компроміс. Натомість ця нова ситуація, якщо вона продовжуватиметься, якщо її Україна буде далі добре розігрувати, вона може створити ситуацію, що путін схилятиметься до цих переговорів.
Тарас Андрухович
