Про початок війни я дізнався на ранковому тренінгу, коли проводив заняття з нашими дорослими плавцями мастерсами. Хтось спізнився і запитав, чи ми знаємо, що почалась війна. Ми перервали тренінг і довго розмовляли про це. Бо для поляків ситуація, коли нападають на сусідню країну, в якій ми маємо друзів, приятелів, зокрема плавців і знайомих спортсменів, не є щоденною. Тому ця новина приголомшила нас. Тоді я просто не міг уявити масштабів того, що росіяни вчинили в першу ніч і перший день, коли атакувала Україну.
Анджею, тобі нещодавно передали державну нагороду, як вдячність за допомогу українським військовим, зокрема на Чернігівщині. Що це для тебе означає?
— Я сам виборював медалі в плаванні, але це була моя перша в житті державна нагорода, хоча насправді багато робив для розвитку спорту чи плавання як дисципліни, чи в інший спосіб допомагав людям, і це було не заради прибутку. Я вперше отримую нагороду від української влади, за допомогу українським військовим під час війни, тож для мене це було як отримати першу медаль. Виняткова відзнака, думаю, найбільша відзнака, яку отримав у житті.
Як війна в Україні й цьогорічний досвід допомоги воєнним мігрантам змінив життя твоєї команди плавців?
— Це вкотре довело мені, що ми дуже зібрана і згуртована команда. У нас в клубі зареєстровано 460 плавців мастерсів (плавці любителі віком 25+), це дуже велика спільнота, і ці люди дуже добре організувались задля допомоги тим, хто потребує в Україні й воєнних мігрантів тут у Польщі. Це в черговий раз показало мені якою ми є силою і як багато значать стосунки між людьми, що вони є найважливішими в житті. Я є очільником цієї спільноти, тим більше пишаюсь своїми плавцями мастерсами, що змогли винести тягар цієї трагедії й допомагати. Пам’ятаю, як ми спільно приготували футболки і кепки в кольорах України, з написом «молімося за країну». З тих цеглинок ми змогли організувати великий турнір з водного поло в нашому басейні — Польща-Україна Львів-Варшава. Ми запросили взяти участь українських спортсменів, які тренуються у нас в Польщі. Турнір назвали — граємо для України. Думаю, це теж показало, як важливо для нас було навіть таким жестом показати спільноті в Україні, що ми з ними усім серцем і підтримуємо їх справу. То теж була для мене найбільша нагорода, що ми могли подарувати цим дітям і молодим спортсменам, радість й задоволення.
футболка до матчу з водного поло Польща -Україна
Як на твою думку змінились обставини й поведінка, можливо, потреби у тих воєнних мігрантів, які рік тому приїхали до Польщі?
— Маю враження, що українці дуже швидко адаптувались в Польщі, не чув, щоб були якісь великі проблеми. Мені здається, що й однолітки та вчителі дуже добре прийняли українських дітей в школах: знаю, що дуже добре вчаться. Часом чую, що краще ніж польські учні, хоча за рік ще не вивчили мову наскільки, щоб мати можливість вільно навчатись. Це теж неймовірно. Бачу, що більшість тих жінок, яких я знаю, емоційно вже краще почуваються — час лікує рани, час є найкращими ліками. Вони стають самостійними, знаходять роботу, орендують житло. І тут теж наші плавці мастерси допомагають, чи в пошуку нового житла, чи роботи, але ці жінки дуже добре дають собі раду в цій ситуації, яка їх спіткала. Неймовірним є теж те, що українці не стоять з протягнутою рукою, бо є горді й незалежні. Я очікував, що ситуація буде інакша, бо мають на те право, якісь часом мати претензії, бо втекли від війни, насправді ці люди на більше мають право, але ніколи не бачив, щоб українці так поводились.
Більше слухайте в доданому звуковому файлі.
Євгенія Мотрич