У Лігниці завершилися навчання для українських підприємців, організовані Фундацією «Свобода і Демократія» за підтримки Національного польського банку.
80 українських підприємців навчалися азів ведення бізнесу і початку власної справи у цілковито інших для них умовах, за новими стандартами. Адже не секрет, що стандарти ЄС і польське законодавство відрізняються від стандартів українських. Звісно, на шляху до ЄС Україні доведеться дещо змінювати і вчитися. І цю роботу вже здійснюють польські інституції. Зокрема, партнер проєкту «Абетка для українських біженців», спеціальна економічна зона в Лігниці в особі її президента Пшемислава Божека, стверджує, що частина підприємців, уже навчених за новими стандартами, повернувшись до України, чи навіть відкривши бізнес у Польщі, активно візьмуться за відбудову економіки України.
Українська служба Польського радіо посаілкувалася із Пшемиславом Божеком.
Завершилася Літня школа підприємництва для українців. Як з’явилася ідея і що ви запропонували біженцям?
«Фундація «Свобода і Демократія», а також Національний польський Банк, який був спонсором заходу, а ми були його партнером, тож ми ділилися своїм досвідом і знаннями на тему економічних зон, а також усім, чого потребує підприємець. Тобто, навіщо платимо податки, нащо вони, як зареєструвати фірму, як діяти, а також дуже приземлені речі, як то як поводитися під час співбесіди на роботі, як одягтися на співбесіду. Я вважаю, що сьогодні вже найвища пора від допомоги і прихильності, які надали українцям поляки, перейти до таких справ, які допоможуть українцям не лише добре почуватися в Польщі, але стати на ноги і не думати про ту варварську війну, а зайнятися розвитком свого бізнесу і працею у польських фірмах, а, може, просто давати заробіток полякам у фірмах, якими керують українці».
Звісно, що польська і українська системи, якщо мова йде про законодавство для бізнесу, відрізняються. З якими найбільшими проблема ви зустрілися під час тих тренінгів?
«По-перше, стандарт ЄС і стандарти України відрізняються. Ми намагалися пояснити, що для безкоштовної медицини, для безкоштовного навчання, виконання інших функцій держави, чи хоча б для надання допомоги біженцям, податки необхідні. Друга різниця – це стандарти праці. Українці дуже працьовиті люди. Часто не розуміють тієї соціально-побутової сфери, яку часто пропонує працедавець. Немає того виміру місячної оплати, натомість є багато додаткових речей, які в тих системах – чи то Польщі, чи ЄС вже функціонують. Тож про це ми також говорили. Ну і, очевидно, вся сфера адмінпослуг – як зареєструвати, чому це необхідно, чому це триває стільки часу, а не стільки. Тож вважаю, що тут наші фахівці, тренери передали цінну інформацію, яка дозволить українцям краще функціонувати в польському бізнесі».
Ви вже пропонували заготовлені програми, чи під час занять отримували фідбеки, проводили опитування і змінювали програму в залежності від озвучених учасниками запитів?
«Мудре навчання полягає на тому, що навіть, якщо є питання з залу і вони відходять від плану занять, то треба його пристосовувати і відповідати на ті питання. Я сам особисто мав нагоду пізнати тих цікавих, розумних людей, розмовляв з ними і вони також показували свої бізнес-плани, свої ідеї для бізнесу, задавили питання, чи такий бізнес у Польщі має сенс, що можна в ньому змінити. І, звісно, в міру наших можливостей, ми також ділилися нашими думками».
А власне, які були цікаві бізнес-плани? Може, почули щось таке, чого в Польщі немає, або є, але з точки зору українських підприємців, виглядало б краще, ніж є?
«Гадаю, аж такої різниці немає. Мене особисто зацікавив бізнес-план фундації, яка допомагає дітям. Такі фундації, очевидно, у Польщі є, вони функціонують, але це була цікава річ, бо не цілковито був бізнес-планом, який має принести не фінансову вигоду, а має суспільний вимір, вимір психологічний – допомоги людям. Були вже готові пропозиції. Тобто, фірми, які вже функціонують в Польщі, просили про контакт, промоцію. Звісно, ми в рамках нашої Лігницької спеціальної економічної зони прийняли рішення, що одразу ж після тренінгу інформація до таких працюючих фірм передамо інформацію, аби вони могли користуватися їхніми пропозиціями».
Чи мали змогу учасники навчань застосувати на практиці ті знання, чи ходили до органів місцевого самоврядування залагодити справу на практиці, чи тільки мали практику в рамках навчань в аудиторіях?
«Точно знаю, що відвідували функціонуючі фірми, ділилися інформацію, щоби показати, як функціонує Лігницька економічна зона. Про решту треба питати пані Мар’ю Осідач, яка опікувалася заняттями».
Ви згадали про Мар’ю Осідач, директорку Центру польської культури і європейського діалогу в Івано-Франківську. Я знаю, що у них були проєкти, де організовувалися Хаби для громад, де учасники могли виграти малі гранти, які одразу ж можна було реалізувати в тих громадах після тренінгів. Чи щось подібне також може бути в Лігниці?
«Я гадаю, навіть одне те, що ми показали наші фірми з економічної зони, є тією пропозицією, яка так нашвидкуруч народилася. Також був студент із Сілезької політехніки, який також мав свою дею для бізнесу. Я вже задекларував, що його СіВі буде переслано фірмам у Верхній Сілезії. А пані, яка розповідала про ідею власного фонду, ми також задекларували, що в разі заснування такого фонду, то напевно буде втягнена до нашого навчального кластера, і ми будемо її підтримувати. Тому я вважаю, що можна говорити, що люди мають ідеї, зустрічаються з фірмами, а ми їм таку можливість допомагаємо втілити. Це також результат діяльності проєкту «Азбука бізнесу». Але маленьке уточнення. Пані Мар’я Осідач є директоркою Центру польської культури і європейського діалогу, але також вже кілька місяців працює у Лігницькій спеціальній економічній зоні, в департаменті обслуговування підприємців, і це також пропозиція для українців, бо вони мають людину, яка має досвід, знає свою справу, знає українську мову, що дуже допоміжне для українського бізнесу. Ми також працевлаштували інших людей – Марека Горбаня, голова Погоні Львів, який є уповноваженим керівником, Анджей Леуш, який працює у зв’язках з громадськістю, тож це також наша пропозиція Лігницької зони, що у нас є люди з України, люди, які знають українську мову, люди на загал відомі і поважні. І поляки, і українці можуть до них звертатися, вони тут для того, аби підтримувати їх у розвитку бізнесу».
Проєкт «Азбука бізнесу для українських біженців» - звісно дуже поважний проєкт підтримки людей, які вимушені були покинути Україну. Але, вочевидь, не єдиний?
«Так склалося, що ця дата, 24 лютого, вона залишиться з нами на все життя. на жаль, це дата варварської агресії на Україну. Але цього дня також засновано було нашу Фундацію. Фундацію Лігницької спеціальної економічної зони. За цей час нам вдалося зібрати близько 1,5 млн злотих допомоги, які було передано в Україну. Це було харчування, одяг, елементи військового характеру. За кілька тижнів ми приготували 150 місць для спання, аби прийняти біженців, і вдалося їх гідно прийняти і розмістити. Крім того ,конференції, які ми приготували. Україна, а точніше, бізнес, ми розмовляли про те, що можна зробити для України, відновлення навчання. Нижньосілезький куратор освіти, який розповів, як було прийнято дітей з України, ми співпрацюємо. Тож це були такі тематичні конференції для українців. звісно, ми співпрацюємо з нашими школами ,передаємо гумантіарну допомогу. Це кільканадцять вантажівок. Волонтерами були працівники Лігницької спеціальної зони. Я можу лише сказати, що захоплений тим, як поводилися мої колеги по роботі. І ті їхні виїзди, часто вночі, аби прийняти допомогу. Також зверталися до нас приватні особи, одна з них організувала допомогу зі Швейцарії, а ми, як Лігницька спеціальна економічна зона, передавали її далі».
Сьогодні все ще триває війна в Україні, однак всі ми віримо в українську перемогу, і кожен на своєму місці робить все, що може для цього. І вже сьогодні, не чекаючи завершення бойових дій, в Україні відбудовують, відновлюють інфраструктуру, а деякі країни заявляють, що готові брати участь у повоєнній відбудові всієї України. Те, що відбулося в рамках проєкту Абетка для біженців у Лігниці, також можна вважати долученням до цієї відбудови?
«Так, деякі країни хочуть відбудовувати, шкода, що вони, на відміну від Польщі, не в перших рядах, коли йдеться про допомогу Україні тепер, поки триває війна. Це перше. По-друге, ми, як Лігницька спеціальна економічна зона, співпрацюємо з Україною не від сьогодні. Тривалий час в рамках Нижньо-сілезького навчального кластера ми підтримуємо польські школи, до яких ходять не лише поляки, але й українці. Учні з тих шкіл були на практиках у фірмах нашої економічної зони. Близько двох років тому в Лігницькій спеціальній зоні виникла думка, аби мати своє представництво у Львові, і, сподіваюся, впродовж кількох місяців ми це зробимо.
Звісно, ця варварська війна змінила наші плани. Тобто, від навчання, культури, міжнародної співпраці, сьогодні чимраз частіше говоримо про бізнес, про необхідність підтримки польських фірм, які відбудовуватимуть знищену Україну, про необхідність підтримки українців. Я вважаю, що Польща і поляки обрали правильний шлях. В першу чергу, прийнявши до сімей - не до наметів, чи нашвидкуруч збудованих таборів, - а до власних помешкань, заопікувалися біженцями, дали їм різну роботу. Сьогодні сотні тисяч українців працюють і посилюють економіку Польщі. І думаю, ті відносини, які ми сьогодні будуємо, служитимуть відбудові України.
І власне, візити найважливіших постатей польської влади до України навіть під час війни, є чітким сигналом, що поляки не тільки прихильні до українців, як добрі сусіди, але й готові допомагати. Сьогодні – це гуманітарна чи військова допомога, але я переконаний, що допомагатимуть і відбудовувати Україну після воєнних руйнувань».
В чому полягатиме ця діяльність вже на українському боці? Адже Україна все ще на шляху до ЄС і багато чого треба змінити і в підходах, і в стандартах, і, вочевидь, у законах.
«Я вважаю, що в бізнесових стосунках, якщо хтось допоміг дружині, дитині, то з такими людьми простіше співпрацювати. Гадаю, коли ця варварська війна швидко закінчиться, будуть закладатися фірми, які будуть відбудовувати, а також співпрацювати з Україною. Ми сьогодні отримуємо чіткі сигнали. Частина українського бізнесу переноситься до Польщі, частина західних фірм, які працювали в Білорусі чи Росії, також переносяться до Польщі. І це той вимір, де ми можемо працевлаштувати біженців. Ми також бачимо, що коли дехто з поляків, які сьогодні щодня проживають в Україні, зрозуміють, як працює економіка там, то в майбутньому в нашому представництві вони зможуть працювати і служити полякам і українцям. Тим, хто вирішить відкрити бізнес в Україні, чи в Польщі. Бо вони знатимуть стандарти українські і польські».
Тобто, це такий обмін досвідом. А, до речі, часом з’являються повідомлення, що певна частина людей, які були змушені виїхати з України, на жаль, залишаться у Європі, у Польщі, звісно, також. І саме багато підприємців, людей, які бажатимуть відкрити бізнес, залишаться і не повернуться. Це втрати для економіки України..
«Звісно, це так. Я усвідомлюю, що коли хтось мав фірму, яку було знищено, він виїжджає до Європи, найчастіше, до Польщі, тут створює чи відновлює фірму, він дає роботу полякам чи також українцям, які перебувають в Польщі, то не завжди він захоче повернутися. Але це не означає, що він не буде далі співпрацювати. Що він не буде патріотом. І якщо працюватиме і даватиме роботу людям в Польщі, то не буде підтримувати і відбудовувати Україну. Не забуваймо, що польські фірми, які увійдуть в Україну, даватимуть також заробіток українцям. Парадоксально, але розвиток бізнесу може бути таким елементом побудови польсько-української дружби. Наша історія непроста. Але те, що сталося сьогодні між поляками і українцями, може стати на багато років вперед підґрунтям дружби, співпраці, а також розвитку бізнесу, навчання, культури, бо ми ж перебуваємо в тій самій культурній сфері, релігійній, і це безперечно може бути таким порозумінням і стосунками, яких раніше ми ніколи не мали. Шкода тільки, що ми дійшли до цього через цю варварську війну, але сподіваюся, що вона невдовзі закінчиться».
На жаль, так, часом потрібні потрясіння, аби зрозуміти, хто є хто.
«Я не хотів би говорити, що справжні друзі пізнаються в біді. Але вважаю, що поляки в цій страшній історіє – це неймовірний народ. І мені, полякові, доведеться це сказати. У мирний час, ми, поляки, часто не можемо порозумітися між собою, не спроможні співпрацювати. Але в екстремальних ситуаціях немає іншого такого народу, який би так поводився, як поляки. Звісно, ми нікому не бажаємо того, що зараз відбувається в Україні, але – і це моя особиста думка – я вважаю, що сьогодні українці воюють і гинуть не тільки за свою свободу, але й за свободу Європи».
Розмовляв Володимир Гарматюк
Слухайте розмову у доданому звуковому файлі