Дослідження розпочалися понад рік тому, а їхня основна мета — зрозуміти, чи в умовах мікрогравітації бджоли могли б виконувати ті самі завдання, що й на Землі. Сьогодні 80 % місцевих квіткових рослин залежать від запилення, а 75 % основних продовольчих культур у світі вирощуються завдяки цим комахам. Питання, яким нині керуються дослідники, полягає в тому, чи, якщо транспортувати бджіл на інші планети і створити для них необхідні умови, вдалося б їм відтворити флору, що панує на нашій планеті. З проханням відповісти на це запитання звертаємося до завідувачки кафедри екофізіології безхребетних та експериментальної біології Люблінського університету природничих наук, професорки Анети Страхецької.
«Якщо ми відправимо людину чи будь-яку іншу групу тварин у космічний простір — на Марс, Місяць або, можливо, інші планети, — подорож туди триватиме довго. Уже відомо, що забезпечення їжею “за викликом” буде неможливим, тому культури, які становитимуть основу харчування як для людини, так і для інших тварин, доведеться вирощувати на місці. Щоб їх вирощувати, треба їх запилювати. Цього не можна уникнути, тому тут важлива ціла група запилювачів. Для нас моделлю є медоносна бджола — на ній ми наразі базуємося і хочемо якнайкраще пізнати її фізіологію в космічних умовах, а також під час транспортування на інші планети».
Перед науковцями стоїть багато завдань, зокрема вибір бджоли з-поміж понад 20 тисяч видів, яка змогла б здійснити орбітальний політ. Пізніше також потрібно зрозуміти, які умови необхідно забезпечити їй у ракеті чи вже на інших планетах. Дослідження також мають показати, які рослини найкраще могли б адаптуватися до нових умов. Коментує доктор Мацєй Брись з кафедри екофізіології безхребетних та експериментальної біології Люблінського університету природничих наук.
«Наша кафедра на факультеті біології навколишнього середовища співпрацює з різними установами, зокрема з Академією гірничо-металургійною в Кракові. Ми провели дослідження в Інституті авіаційної медицини у Варшаві, де моделювали умови мікрогравітації. Це був дуже цікавий досвід: бджіл із нашої академічної пасіки ми перевезли до Варшави, де й проводили експерименти. На місці, як до, так і після експерименту, ми брали у бджіл “кров”. Цікаво, що з таких малих організмів можна отримати навіть невелику кількість матеріалу. Потім зразки та самих бджіл транспортували до кафедри екофізіології безхребетних і біології середовища, де разом із працівниками та докторантами проводимо дослідження та спостереження за їхньою фізіологією, зокрема в контексті стресових чинників».
Це лише початок досліджень, підкреслює професорка Анета Страхецька.
«У проєкт залучено багато установ, не лише нашу, і ми співпрацюємо між собою. Наша роль — якнайкраще вивчити фізіологію запилювачів, але наразі ми зосереджені на медоносній бджолі. Можливо, з часом виявиться, що вона не підходить для космічних умов, і доведеться переключитися на іншу групу запилювачів. Ми обрали наразі саме медоносну бджолу, бо вміємо за нею доглядати й контролювати її. За належної підготовки космонавтів і перетворення їх на своєрідних мініпасічників вони могли б не лише забезпечувати запилення, а й отримувати продукти бджільництва. А ці продукти мають виняткові оздоровчі властивості — це додаткове джерело енергії та білка для космонавтів, а також цінність у контексті медичного використання бджолиних продуктів, оскільки вони мають не лише поживні, а й лікувальні властивості. Таким чином, ми впливаємо і на фізіологію самих космонавтів. Саме тому ми робимо ставку на медоносну бджолу, але час покаже».
Чи для бджіл також існує багатоетапний процес відбору, медичних перевірок психічного та фізичного стану? Які вимоги сьогодні висувають науковці до бджіл, які, можливо, матимуть змогу полетіти в космос із відповідальною місією — запилювати рослини на Марсі? Відповідає доктор Мацєй Брись.
«Якщо розглядати це в контексті людини, то бджоли — це також живі організми, і, як і люди, вони зазнають стресу. Вони по-різному реагують, зокрема і на біохімічному рівні. Тому передбачити, якою саме буде їхня реакція, непросто. Ми не говоримо тут про “відбір”, як у випадку людей, із тестами фізичної підготовки. У нашому випадку це радше фізіологічний відбір, де ми аналізуємо параметри, перевіряємо, які з них змінюються під впливом середовищних і стресових факторів, а які залишаються взаємопов’язаними. Такий відбір базується на біохімічному та фізіологічному рівнях».
Дослідники також підкреслюють, що в далекому майбутньому, якщо експерименти дадуть позитивні результати та заселення космосу стане відповідальністю бджіл, астронавти матимуть нові обов’язки — їхні компетенції потрібно буде розширити до компетенцій пасічників. Продовжує доктор Мацєй Брись.
«На мою думку, людина вже частково є спостерігачем і натуралістом. Кожен із нас, навіть під час прогулянки, спостерігає природу й навчається. Так само і космонавти — вони не лише проводять експерименти, а й стають доглядачами рослин і бджолиних сімей, беручи на себе відповідальність за них. Отже, науковий інстинкт спостерігача є в кожному з нас. Певною мірою космонавтом і натуралістом може стати кожен — варто лише прагнути цього й не ставити собі обмежень».
Як вказують науковці Люблінського університету природничих наук, дослідження можуть тривати навіть десятиліттями, натомість перші результати будуть оприлюднені вже невдовзі.
Матеріал підготувала Інна Ясніцька