Марина Курукчі за освітою художник-живописець. Довгий час вона займалась саме цим напрямком. Чого тільки тільки не робила: малювала, робила вітражі, розмальовувала стіни, а потім їй захотілось… крутити гончарне коло.
«Я запалилась цією ідеєю, а якщо це сталось, то… вважай, що половина роботи зроблена. Я попросила батька про допомогу. Він мені зробив якесь саморобне гончарне коло, я не знала, з чого почати. Не розуміла, з якого боку до нього підійти. Воно в мене довший час просто стояло, а потім я побачила оголошення, що проводяться майстер-класи із традиційних ремесел. Я потрапила на ці майстер класи і побачила як працює гончар. Звідти я вже вийшла із впевненістю в тому, що маю цим займатись. І таки потрібно це спробувати. Я записалась на курси. Потім вдома я вже вчилась самостійно. Сьогодні я майстер-кераміст, гончар. Я займаюсь виготовленням кераміки, кримськотатарської кераміки. Працюю з традиційним кримськотатарським орнаментом», — каже Марина Курукчі.
«Кримськотатарський орнамент характеризується тим, що в ньому немає випадкових зображень чи випадкових знаків. Свого часу він використовувався як своєрідна побутова магія. Кожен знак в цьому орнаменті має якийсь зміст, якесь значення. І якщо ти добре знаєш ці знаки, то можеш прочитати, що написано на тому чи іншому предметі, про що він розповідає. Звісно, що всі символи мають позитивне значення. Переважно ті, які мають принести благополуччя родині, продовження роду чи процвітання. Є жіночі, чоловічі знаки. Ті, що приносять достаток, і ті, що позначають подружні пари. Кожний орнамент щось означає і використовується як помічник», — додає Марина.
«Я вважаю, що кераміка повинна жити. Вона має бути не просто красивою, не просто картиною, на яку можна дивитись, її слід використовувати за прямим призначенням. Якщо це чашка, то з неї потрібно пити каву, чай. Моя кераміка створена для життя. Водночас, це твір мистецтва. Я намагаюсь щоб кожна річ була твором мистецтва», — каже Марина Курукчі.
Майстриня понад усе робить свою роботу, і каже, що «кераміка дуже енергомістка. Вона як павербанк». «Я люблю це порівняння. Вона накопичує енергію, ту, яку майстер в неї вкладає, і точно так само вона цю енергію майстру повертає. Тобто це такий собі енергетичний обмін. Мені це дуже подобається. Подобається, коли моєю керамікою користуються люди. Мені подобається їхня реакція. Вона завше позитивна. Ми одне одного підтримуємо, навіть на відстані. Іноді це дуже відчутно. Мені видається, що коли людина займається тим, що їй подобається, то це наповнює. Навіть зараз, коли маємо такий складний час, я заглиблююсь в роботу. У мене там власний світ, який мене триває на поверхні, саме емоційно», — додає майстриня.
«Невдача в кераміці — це майже щоденний процес, — зазначає майстриня. — Кераміка на відміну від інших видів образотворчого мистецтва — це такий вид мистецтва, де брак є постійно. Скільки б років ти не працював, неодмінно щось трісне, зіб’ється». «До цього починаєш ставитись по-філософськи. Що ж, ти працював над цією тарілкою кілька днів чи тижнів, ти витягуєш її печі, а вона в печі тріскає. Нічого, так речі трапляються, відкладаємо і робимо наступну. Звісно, що чим більше ти працюєш, коли розумієш причину таких невдач, то їх стає менше. Для цього потрібен час. Раніше я мішками викидала брак. В кераміці дуже багато випадковостей. Поки ти випрацюєш власну технологію, проходить дуже багато часу. Зараз, у Польщі, мені здавалось, що я вже все знаю про свій стиль, про техніку, в якій працюю. Та проте я вже 2 місяці все ще працюю над тим, щоб моя кераміка була якісною, тому що тут інші матеріали, інша глина, інші умови. Доводиться все починати спочатку», — додає Марина.
«За гончарним колом потрібно вміти себе зібрати та врівноважити. Я ніколи не сідаю за коло, поки не буду в стані спокою, гармонії та рівноваги. Нехай навіть доведеться витратити на це пів дня. З огляду на усі події, я можу себе налаштовувати навіть до вечора, і лиш після того сідаю працювати. Бо інакше всі тривоги будуть тебе розхитувати, розхитувати виріб і нічого не вийде, принаймні, в мене не виходить. Багато майстрів навпаки кажуть, що коли сідають за гончарне коло, то заспокоюються. У мене це не працює. Я повинна сісти за роботу будучи в гармонійному, хорошому стані. А що стосується розписів, і подальшої роботи над виробом, то тут швидше за все потрібне терпіння і любов до того, що ти робиш», — додає мисткиня.
Гончарство, за словами Марини Курукчі, це не та професія, за допомогою якої можна розбагатіти. «Тут швидше треба любити те, що робиш, і розуміти, що ти це робиш для збереження традиції, для збереження традиційних мотивів в мистецтві. Не варто йти в моду. Не варто йти в миттєвість», — каже майстриня.
Якщо людина готова витратити на гончарство дуже багато часу, перш ніж навчиться, перш ніж в неї буде щось виходити, то майстриня радить опановувати це фах.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Данута Наугольник