Пане Романе, хто ви за професією?
Я працюю як інструктор фотографії в техніках ХІХ-ХХ століття. Проводжу заняття для людей від 18 до 70 років. Майстер-класи в техніках 1851 року, 1839 року, а також у повоєнних фототехніках.
Не простіше було фотографувати на цифрову камеру, як так, як це роблять всі інші?
А навіщо? За освітою я історик. Історія фотографії - це фактично моя приватна історія. Я колись проживав в Криму. У 1855 році англійська королева Вікторія відсилає фотографа Роджера Фентона до Криму і він там робить 300 фото, використовуючи методику мокрого колодіону, майстер-класи з якої я і веду. Звідти ці всі вибрики, можна сказати. Зацікавлення. Я живу в цьому.
Що ви більше фотографуєте - ландшафт чи людей?
Я більше фотографую архітектуру, ландшафт, природу, але оскільки веду майстер-класи із фотографії тут в Любліні вже 7 років, то фактично на кожному занятті фотографую портрети, лишень роблю це за допомогою технік на склі, на соляному папері і в інших техніках.
Що потрібно робити, щоб навчитись фотографувати у такій техніці, як ви?
По-перше, потрібне бажання. Відколи я веду заняття, у них взяло участь мабуть 3000 тисячі людей. І з тих 3000, мабуть, тільки 5 осіб захотіли продовжувати цю справу. Це вимагає спеціального обладнання, хімічних реактивів і тривалого часу навчання. Мої майстер-класи - це такий собі перший крок до тієї фотографії, щоб людина побачила, чи вона хоче цим займатись, чи ні. То ж цих людей не так багато. Наприклад, в Польщі є, мабуть, 15-20 людей, які працюють в цих техніках. Тут в Любліні, мабуть, є 2-3 особи. У Варшаві ще приблизно 5-6, у Кракові теж є кілька. На мої майстер-класи і майстер-класи інших майстрів приїжджають студенти з Академії мистецтв з Кракова чи Варшави. Вони весь час шукають свою техніку, а точніше таку, яку вони можуть використати у мистецькому фото, яке вони виконають в єдиному екземплярі. Це не буде тираж книжки, не буде тираж якогось журналу, а буде єдине фото, яке буде унікальним, з точки зору техніки. З іншого боку - людина має якусь свою артистичність, яку вона може до цієї техніки використати. Тут про це йдеться, а поза тим, і справді - всі зараз є фотографами.
Чи звертаються до вас люди, щоб ви виконали їхній весільний чи сімейний портрет?
Люди здебільшого розуміють, що ці техніки, є історичними техніками, наприклад, вчора і сьогодні і фотографую тут на Площі по Фарі людей у техніці ціанотипії, на фотопапір. За ці два дні я виконав приблизно 30 фотопортретів. Не всі, але деякі з відвідувачів приходять в традиційних строях. Сьогодні була дуже цікава пара, яка прийшла в довоєнних весільних строях.
Якщо людина зацікавилась цією технікою, що їй робити далі? Куди йти вчитись?
Польською мовою є дуже мало літератури. Вона є, але важкодоступна. Таким центром мокрого колодіону є Сполучені штати. Там багато людей, які цим займаються. Є також музей Кодака, який весь час проводить такі майстер-класи. І наприклад, немає проблеми в тому, щоб знайти книжки англійською. Їх можна купити. Правда така, що коли я починав цим займатись ще в Криму, то взагалі нічого не було. Потрібно було з кимось налагодити контакти. Я знайшов таку людину. Це Марк Остерман - найбільша зірка в техніці мокрого колодіону світового рівня. Я йому просто написав лист англійською, попросив про допомогу, а він мені у відповідь на 10 сторінках описав весь процес. Одразу, без жодних коштів. Фактично все почалось від того моменту. Потрібно шукати людей. Поза тим, я веду майстер-класи. У Ґданську, наприклад, Рафал Бжозовський веде дуже потужні майстер-класи, які він веде і англійською, і польською мовами. У Варшаві теж є люди. Зрештою, Спілка польських митців-фотографів має Школу художньої фотографії. Іноді вони мене запрошують вести майстер-класи. У Польщі є багато шкіл, що готують весільних фотографів, які фотографують цифровими камерами. Більшість із них - це весільні, комерційні фотографи. А Школа фотографії при Спілці - це школа, яка звичайних фотографів перетворює на митців. Якщо є, звісно, бажання, є якісь ідеї в голові, то там можна отримати ці знання.
Чи часто ви берете участь у фотовиставках?
За ті роки, що я мешкаю в Польщі, у мене було 28 виставок в різних містах - від Щецина до Кракова. Це також Варшава, Лодзь, Познань. Також у 2016 році була моя виставка фотографій на склі в Барселоні, у 2019 році в Тбілісі. Зараз можна побачити в Тринітарській брамі в Любліні 4 мої праці великого формату.
А чи були у вас професійні невдачі?
Був такий момент. Я маю майстерню в завулку Хартвіґів у будівлі, зведеній у 1878 році. Взимку там дуже волого. Був такий момент, коли одна людина звернулась до мене з проханням виконати портрет. Я зробив першу спробу, другу… десяту.. і нічого не вдавалось. Було незрозуміло, у чому річ, адже всі хімічні реактиви були добрі. Потім стало зрозуміло, що той таємний колодіон втягує в себе всю вологу, і поки є ця волога, то неможливо зробити фото. Так що бувають помилки. Як і в кожної людини. Це важко, але цікаво.
Чи виникало у вас розчарування від своєї роботи?
Фактично зі шкільних часів, від дитинства я займаюсь фотографією, а потім додалась теж історія. Я був вчителем історії в школі. Витримав тільки 2 роки. Дітлахи там настільки викрутили мені голову, що я сказав, що маю досить. До сьогодні, коли до мене приходить група дітлахів, то я кажу - прошу пробачення, але ні: від 18 до 70 років - жодних проблем. А фотографія була завжди. Були різні методики, різна діяльність. Я був журналістом і в польській пресі, і в українській пресі в Чернігові. Довгий час я був інструктором підводного плавання, фотографував під водою. А також був такий час, коли я працював у паспортному відділі, і виконував фото на паспорт. Це була найгірша робота. Я не любив її. Тому, що впродовж дня було 60-100 людей в одній позі. Я довго не витримав. Минув рік і цьому настав кінець. То ж різне буває.
Але ви і так є вчителем, коли навчаєте інших…
Я люблю розповідати і показувати, як воно виглядає технічно, як це зробити. Адже в цій техніці є багато таємниць. Наприклад, мокрий колодіон, був такою технікою, якої не знав, але дуже любив Артур Конандойль. Він написав книжку, яка має назву «Історія спіритуалізму». У цій книжці є цілий розділ, у якому він описує, як фотографувати духів. Він сам не фотографував, але наприкінці ХІХ - початку ХХ століття, це було популярним, коли фотографи виконували фото з духом. Якщо тобі був потрібен дух твоєї бабусі, то ти його отримував на фото. Жодної проблеми. Цікавинкою є те, що Артур Конандойль фактично до кінця свого життя вірив в це: в цих духів на фото. Це така правда. У техніці мокрого колодіону, коли ми робимо фото, то скляна плитка є мокрою. І саме в той час на цю мокру субстанцію може потрапити що завгодно. Хтось чхнув - і ми вже маємо духа на фото. Так воно виглядає.
Чи порадили б ви займатись своєю професією молодим людям?
На даний час важко сказати: з комерційної точки зору - то ні. А з точки зору, коли людина хоче проявити власну артистичність, знайти себе в тому - тоді так.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Данута Наугольник