Я знаю що це не перша твоя книжка, що попередні теж були про міста, про Київ і про Львів, і теж про їхнє минуле. Але про місто, яке нині не існує, ти написав уперше. Що спонукало тебе написати про Ольвію, і чому саме про Ольвію?
Олексій Гедеонов: Не скажу, що шлях до цього був коротким. Ольвія завжди вабила мене, вона пов'язана з моїм першим коханням, це була історія і, зокрема, археологія. В юності я декілька разів бував у Ольвії, брав участь у розкопках міста, які йдуть безперервно вже десь 150 років — відтоді як її віднайшли і потихесеньку розкопують. Я бував там уже за часів незалежності і вже і з українськими, і зі змішаними експедиціями. І власне тоді в мене вперше сформувався такий погляд на цю подію. Ольвія — вона ж на нашій землі, і Ольвія — це без якихось там годинок 1000 років античності саме на українському півдні, а вона весь час трактувалася, принаймні, за часів моєї молодості як «не Україна». Виникали такі трактування, як «Дніпровсько-бузький лиман», «Північне Причорномор’я», «на схід від Молдови», «Придністров'я». Україна завжди випадала з цього контексту, і мені весь час це видавалося дивним: це ж частина історії України, а вона ніби вилучена з неї.
І от настав час, коли з’явилося замовлення в одному видавництві. Там розглядалися різні історичні періоди. Я кажу людині, яка мене залучила до цього проєкту: а де ж, власне, античність, де Ольвія? Будь-яка ініціатива, скажімо так, веде за собою певні наслідки, і мені сказали — «от ти і будеш Ольвія». Я почав думати, як освоїти, осмислити частинку давньої історії цього міста і адаптувати її для певних читацьких кіл — не будемо приховувати, що це були підлітки і книжка створювалася для середнього шкільного та старшого шкільного віку.
Є в історії Ольвії певний період, коли армія Олександра Македонського, але не самого царя Олександра, який воював у іншій частині світу, а його прибічника, була у нас в Причорномор'ї. Це ж супер, це ж майже голлівудський сюжет — Олександр у наших краях! Але знову: коли починаєш це вивчати — мовчання навколо цього періоду, є монографії, є документи з розкопок і таке інше, але тема не освоєна. У нас Ольвія загалом якось так некрасиво представлена: хитрі греки, які спокушають і владарюють над довірливими скіфами. Це було майже зовсім навпаки, але історія була така, що непереможна армія підійшла під стіни одного досить посереднього полісу, а той відбив армію, яка за чисельністю мало не дорівнювала його населенню. Там було вжито декілька заходів, зокрема, звільнення всіх рабів, їх поставили на одну площину із вільними мешканцями Ольвії, і це продемонструвало, що життєдайний організм — античний поліс — має здатність захищатися. Місто не впало.
Це переможна історія, а в нашій історії переможних історій не так багато, їх не те, що треба висвітлювати, вони взагалі мають бути в центрі уваги. І ця історія стала наріжною — місто, яке не впало, облога, яка не призвела до катастрофи і власне перемога, бо армія була переможена, розпорошена за участю як греків-колоністів, так і місцевих скіфів і потерпіла рішучу поразку. Непереможний цар Олександр був у жалобі по своєму посіпаці Зопіріону. Із цих, скажімо так, фрагментів і склалася ця історія.
Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.
Розмовляла Марія Шагурі