Польська експертка з читання Ґабріела Дал презентувала своє дослідження «Зупинка “Книжка”. Посібник добрих практик для популяризаторів читання», реалізоване в межах стипендії від Міністерства культури та національної спадщини Польщі. У посібнику є огляд різних проєктів з усього світу для промоції читання. Посібник адресований передусім фахівцям (вчителям, бібліотекарям), але батькам, зацікавленим у вихованні активних читачів, теж буде цікавий. Ґабріела Дал пише про те, як формуються читацькі навики, що на це впливає, яку роль відіграють школи і бібліотеки, про терапевтичну роль книг, стереотипи, пов’язані з читанням, а також про читання на канікулах і у спортивних секціях. Електронна версія посібника доступна онлайн.
16:46 Gabriela Dul.mp3 Розмова з експерткою з читання Ґабріелою Дал
Отже, нещодавно вийшов «Посібник для популяризаторів читання». Як на мене, такий посібник був би корисний і в Україні, бо в нас з Польщею багато спільних проблем у цій сфері. Але оскільки наразі посібник ще не перекладений українською, то принаймні в нашій розмові ми згадаємо про порушені в ньому теми. Пропоную почати з теми ролі батьків. Я часто чую від батьків, що, попри всі їхні зусилля — заохочення до читання і купування книжок, — діти все одно потім не читають. У чому тут може бути проблема?
Все ж чимало досліджень у сфері читання дітей підтверджують, що роль батьків — визначальна і що читання зароджується значно раніше, ніж коли дитина починає складати літери у слова. Воно зароджується в моменти, коли дитина слухає, як їй хтось з батьків або опікунів читає, під час гри з книжкою чи на різних бібліотечних заходах. Отже, те, що вплив батьків — ключовий, підтверджують усі дослідження, проведені і в Польщі, і поза нею. Звісно, на перспективу цього може бути недостатньо, тому пізніше роль провідників по літературному світу від батьків переймають бібліотеки, садочки і школи, а також різні громадські організації, які заохочують до читання. Дуже важлива співпраця між цими інституціями і аналіз дитячого читання в різних контекстах: і освітньому, і психологічному — з думкою про гармонійний розвиток дитини. Діти, для яких книжка — це спосіб дозвілля, загалом краще почуваються: читання допомагає їм переживати власні емоції, стрес, розвиває соціальні риси, зокрема допомагає порозумітися з батьками і ровесниками. Та, попри важливість усіх інституцій, усе ж найважливіше — те, що діти отримують вдома: чи бачать вони батьків, які читають, і чи є довкола них книжки.
Ви також у посібнику порушуєте тему хлопців, які не читають або читають менше, ніж дівчата. Це дуже цікава тема. Коли я проводила читацькі заходи для дітей, у мене теж часто мами хлопчиків просили порад, як заохотити їхніх синів до читання. Яких ви дійшли висновків: чому хлопці читають менше і як це можна змінити?
У «Посібнику для популяризаторів читання» я називаю кілька чинників, які впливають на те, що хлопці читають менше. Хлопці справді швидше, ніж дівчата втрачають інтерес до читання, приблизно в 9–10 років. На тестах, які визначають читацькі вміння, вони також мають зазвичай слабші результати, ніж у дівчат. Крім цього, хлопці рідше ходять у бібліотеки, рідше колекціонують книжки. Це тенденція, яка існує не тільки в Польщі, а й у багатьох інших країнах світу. Дослідники, які займались цією темою, пояснюють, що на це є кілька причин. По-перше, читання асоціюється із чимось жіночним. Зазвичай книжки дітям читають мами, тож саме від жінок хлопці дізнаються про книжки і читання. Також часто саме за жінками ніби зарезервована професія бібліотекарки і вчительки — тих, хто безпосередньо заангажований у популяризацію читання. Тож хлопці виростають з переконанням, що читання — передусім для жінок і що це щось не обов’язкове для чоловіків. Тому важливо, щоб хлопцям читали як чоловіки з найближчого оточення (тати, дідусі, просто знайомі), так і чоловіки в публічному просторі, які говорили б про цінність читання у своєму житті і брали б участь у різних читацьких заходах. Отже, потрібна поява у хлопчачому світі фігури, яка показала б привабливість читання.
Ще одна річ, яку підкреслюють науковці, є те, що хлопці мають інші літературні зацікавлення, ніж дівчата. Вони надають перевагу нонфікшену, фактам, технічним книжкам, коміксам. Натомість поза їхньою увагою залишається художня література. Тому вчителям, бібліотекарям або іншим інституціям, які популяризують читання, потрібно дбати про якнайширшу книжкову палітру, щоб були і детективи, і щось про науку. Останній розділ свого посібника я присвятила темі спорту і читання. На сьогодні таке поєднання — один з найкращих способів заохотити хлопців до читання. Найчастіше під спортом мається на увазі футбол, бо його всі знають, люблять і практикують. З’являється чимало читацьких проєктів, щоб забезпечити книжками юнацькі футбольні клуби, організувати читання на футбольному полі, щоб до читання хлопців заохочували тренери і авторитетні футболісти. Хоча зараз і багато дівчат грає у футбол, тож ці проєкти одразу ангажують різні читацькі групи. Отже, два головні пункти в популяризації читання серед хлопців: показувати позитивні чоловічі приклади читачів і пропонувати тексти, які могли б хлопців зацікавити. Книжка тут виступає в ролі такого собі моста між зацікавленнями і розвитком компетенцій, які виростають з читання.
Власне, я пригадую, що була така акція «Тато теж читає». У деяких книгарнях і бібліотеках досі можна побачити плакати з цієї акції. Розкажіть, будь ласка, про подібні ініціативи. У посібнику ви наводити приклади таких практик у різних країнах. Наприклад, букстартові програми. Які із цих ініціатив, на вашу думку, були найбільш ефективними, а які найбільш актуальними для Польщі? Можливо, якісь з них вас особливо вразили?
Одне із завдань посібника — окреслити тренди в популяризації читання і водночас назвати проблеми, які виникають у популяризаторів, зокрема ту проблему, що хлопці статистично читають менше, або те, що діти з інвалідністю, у складних життєвих ситуаціях, з досвідом біженства мають проблеми з доступом до необхідних їм книжок. Через ці складні обставини читання в таких дітей стоїть далеко не на першому місці, а могло б відігравати важливу роль, допомагати їм покращити свій стан і розвиватися.
У посібнику справді зібрано читацькі практики з усього світу, з усіх континентів, хоча переважає, звісно, досвід європейських країн, їхніх промоторів читання і читацьких програм з різних інституцій. Найважливіше в усіх цих програмах — зосередження на потребах читачів: від розвитку дитини на певному етапі життя (що потрібно дитині у два роки, а що — в десять) до ролі середовища, в якому вона виростає.
Наприклад, десять років тому у США з’явився дуже цікавий проєкт, власне, з метою вирішити проблему нечитання хлопців. Він називався «Книжки перукарів» і був адресований афроамериканським хлопцям, які читали дуже мало. Часто їх виховували мами-одиначки, тож у цих хлопців не було позитивних чоловічих прикладів. У школі літературу їм викладали білі жінки. І на той момент майже не було книжок з героями, з якими вони захотіли б себе ототожнити, когось з того самого культурного кола. Одна громадська організація проаналізувала цю ситуацію і вирішила створити умови, для того щоб афроамериканських хлопців у США зацікавити книжками. Вони зібрали книжки, в яких описані досвіди, близькі цим хлопцями, та книжки, які просто відповідали б на хлопчачі запити, і розмістили їх у перукарнях, де працювали афроамериканські чоловіки. Крім бібліотечки, в цих перукарнях тематичні книжкові накидки. Це було ідеальне місце, щоб заохотити до читання. Крім того, перукарі, які брали участь у програмі, пройшли відповідний курс, щоб вміти мотивувати хлопців до читання, розмовляти про книжки під час стрижки і також щоб розповідати їхнім мамам про переваги читання. Програма «Книжки перукарів» дала позитивні результати. Хлопці, які приходили стригтись у такі перукарні, надавали перевагу читанню книг під час очікування, а не сидінню з телефоном. Як на мене, це чудовий приклад, що якщо ми хочемо працювати з конкретною групою дітей, то маємо спочатку дізнатися про середовище, в якому вони росли, про їхні потреби і про актуальні проблеми. Важливо зрозуміти, що може перешкоджати їм взятися за книжку або прийти на читацький захід.
Я вже говорила, що мені здається, що Україна і Польща мають спільні проблеми з читанням. Наприклад, в Україні щодня читає книжки лише 17% українців. Ця цифра — це одна з найважливіших проблем, але є й інші, зокрема те, що хлопці читають менше, бракує книгарень. Що найактуальніше для Польщі?
Думаю, так, у нас справді багато спільних проблем. Відсоток постійних читачів — низький. Усі ми хочемо, щоб якомога більше людей регулярно читало. У Польщі таким викликом зараз є забезпечення читацьких потреб дітей з інвалідністю, щоб вони могли брати повноцінну участь у літературному житті. Йдеться як про забезпечення їх книжками в необхідному їм форматі, так і створенням умов, щоб вони могли брати участь у книжкових подіях.
Ще одна важлива річ, як на мене, — це заохочувати батьків, щоб вони читали дітям одразу від народження. Ми вже згадували про це на початку. З цією метою у Польщі діють різні кампанії: «Маленька книжка — велика людина», в межах якої діти отримують книжки в перші дні життя, а батьки — спеціальні порадники, як читати з дітьми і чому читання таке важливе; «Уся Польща читає дітям» — кампанія, яка заохочує щодня по 20 хв читати дитині вголос книжку, це дуже добре впливає і на розвиток дитини, і на формування її читацьких навиків; вже згадана вами акція «Тато теж читає» і інші кампанії від Фундації всеохопного читання (Fundacja Powszechnego Czytania), спрямовані на те, щоб якомога більше читати дітям і щоб сприймати читання як те, на що дитина має право: читання — навик, без якого неможливе продовження освіти, розвиток соціальних компетенцій і емоційного інтелекту.
Ми можемо забезпечити це право дитини на читання по-різному. У Польщі ми велику увагу приділяємо букстартовим програмам. Однак приблизно 40% поляків декларує, що не має вдома жодної іншої книжки, крім підручника. А з досліджень ми знаємо, що без книжок вдома, без прикладу батьків, які читають, дитина менш охоче братиметься за книжку і матиме менші успіхи в навчанні. Тож забезпечення дітям доступу до гарно виданих розумних книжок, читання яких стимулюватиме їхній розвиток, — важливий аспект польської стратегії популяризації читання.
Я спробую коротко описати читацькі проблеми воєнних мігрантів. По-перше, їм часто бракує книжок рідною мовою, хоча, звісно, в таких великих містах, як Варшава, є і українські полички, і бібліотека з книжками іноземними мовами. Менший доступ може бути в маленьких містах. Але, крім пошуку книжок, є ще проблема з читанням, адже українські діти в польських школах читають польською. Наприклад, моя донька зараз охочіше вдома читає польською, бо у школі має більше практики цією мовою. Як, на вашу думку, виховувати двомовного читача?
Питання українських книжок і запит на них — це було те, що дуже турбувало на початку повномасштабного вторгнення всіх, хто працював у Польщі у сфері читання. До нас в Інститут книги зверталися ледве не з кожної школи і бібліотеки, щоб ми допомогли з забезпеченням українських дітей книжками і організацією принаймні якихось простих активностей. Важливо було, щоб діти могли за допомогою читання «видихнути» і заспокоїти весь свій важкий досвід. Частково нам вдалося задовольнити цей величезний запит. Крім Інституту книги, до цього долучилося багато інших різних інституцій. Напевно, і цього було недостатньо, але принаймні всі ми зробили перший крок. Я постійно наголошую, що амбасадорами змін були передусім бібліотеки. Крім того, що бібліотекарі заопікувалися читачами з України, вони намагалися створити у своїх бібліотеках безпечний простір для українських дітей, привітний і відкритий.
Другим після забезпечення книжок важливим аспектом, як на мене, була організація інтеграційних подій, наприклад, на основі української і польської літератур. Це добре вдалося реалізувати на фестивалі дитячої літератури «Батьки і діти». Там проходила виставка «Читання стосунків», на якій були представлені дитячі книжки та ілюстрації і з України, і з Польщі. Виставка сигналізувала, що, хоча ми говоримо різними мовами і походимо з різних країн, все ж є те, що нас апріорі обʼєднує: дружба, любов, толерантність, а література може бути таким містком, який будує стосунки. Такі заходи — це про те, як обʼєднувати. Також чудово, що для українських дітей це була можливість познайомити своїх польських ровесників з українською культурою. Як на мене, це була важлива ініціатива.
Розмовляла Олена Руда
Запис розмови можна послухати в доданому аудіофайлі