Тадеуш Бохенський був пов'язаний з Польським радіо від самого початку його існування упродовж 40 років. Його називали «королем дикторів», він мав один з найбільш впізнаваних голосів. Вперше перед мікрофоном Польського радіо у Варшаві Тадеуш Бохенський став 26 квітня 1926 року. Народився ж майбутній диктор 11 жовтня 1900 року в Києві. Вивчав польську філологію у Варшавському університеті. До приходу на Польське радіо був співаком і декламатором.
«Дебютував він раніше, в ефірі Польського радіотехнічного товариства в одній з передач, якою був "музично-вокальний вечір Художньої секції Академічного музичного гуртка". Він був серед активних учасників цієї мистецької секції і того вечора прочитав вірш. Пізніше Бохенський згадував, що не був особливо вражений цим виступом, йому було дивно говорити в мікрофон, а не до людей. Адже людина, яка раніше мала досвід взаємодії із глядачем, була більш схильна до цього безпосереднього контакту. Але пізніше, коли він почув по радіо виступ Яніни Штомпкувни, вирішив, що хотів би цим займатися. Тож подав заявку на радіо, але ще не знав, що саме він хоче робити. Він думав, що міг би читати вірші або щось подібне, але потрапив на конкурс на диктора, який би був партнером для Яніни», — розповів Кшиштоф Саґан.
Під час цього прослуховування він навіть зустрів свого друга з мистецької секції, з клубу академічної музики, який, здавалося б, мав навіть більше шансів, оскільки вже пройшов перші репетиції з пані Штомпкувною. Але в певний момент товариш Бохенського вирішив, що хотів би займатися музикою і співом, а радіо було для нього лише тимчасовою справою. Тож, коли відчув, що для Бохенського це була робота мрії, вирішив відійшов убік, щоб Тадеуш міг стати перед мікрофоном. І так обрали саме Тадеуша Бохенського і він був пов'язаний з радіо протягом багатьох років.
«Одним із найчастіших запитань, які мені ставлять, — це як я став диктором. Міг би коротко відповісти, що диктором треба народитися, однак цей жарт не відображає суті повністю. Тож варто звернутися насамперед до сімейної хроніки. Коли моя мати була ще дівицею, і жила тоді в місті Вінниця на Поділлі (Україна — ред.), ворожка напророчила їй, що вона вийде заміж, народить двох дітей, дочку і сина. І сина буде чутно на весь світ. Ну хто б повірив у ворожіння в інтелігентній, середньостатистичній родині. Однак, мушу визнати, що цей факт, наклав відбиток на все моє дитинство, адже після появи на світ моєї сестри і мене, ворожіння, здавалося, вже наполовину справдилося. Тепер йшлося про другу половину. Але ніщо не сповіщало про талант, такої міри, який би приніс дитині світову славу. Тому що гучним вдома я був вже з пелюшок. Ніхто не міг передбачити, що через багато років з'являється новий чинник — радіо», — розповідь Тадеуша Бохенського з архіву Польського радіо.
На щастя, на відміну від Галіни Вільчинської, Алойзи Кашина та Яніни Штомпкувни, записів голосу Тадеуша Бохенського збереглося чимало. Окрім роботи на Польському радіо, у 1930-х роках він записав власні декламації видатних творів польської літератури та кілька пісень для звукозаписувальної студії «Сирена» (Syrena Record — пол.). Відтворити обличчя радіо тієї епохи і його людей, можемо завдяки спогадам Бохенського про закулісся дикторської роботи. Він був автором віршів і колонок із серії «У мій мікрофон» («Przez mój mikrofon» — пол.), які публікував тижневик «Столиця», а також написав і видав низку книжок про радіо. А, якщо ж говорити про напророчену світову славу, то Тадеуш Бохенский мав величезну кількість прихильників, які надсилали йому листи й подарунки.
«Вони писали йому листи, надсилали різні подарунки, маленькі презенти. Наприклад, груші з власного саду, портсигари, а одного разу — навіть живого коропа, якого розводила одна з його слухачок. Я не знаю, як тоді працювала пошта, як ці живі коропи транспортувалися від румунського кордону до Варшави. Але він згадує у книзі, що пізніше, протягом кількох днів, ці коропи плавали в його ванні замість нього. Отримував і квіти, а також пропозиції руки і серця. Бохенський писав, що були слухачки, які освідчувалися йому і хотіли вийти за нього заміж. Серед, згаданих ним історій, є така, що могла б бути початком кримінального роману. Була одна слухачка, яка не хотіла представлятися власним ім'ям, і писала під псевдонімом "Миленька Старенька". Причиною такого псевдоніма був випадок, коли вона зателефонувала йому під час, або після чергового чергування і представилася молодою вдовою, він почув її голос і відповів, можливо, не в дуже галантній манері, що її голос звучить не так вже й молодо. Тож в подальшому листуванні вона підписувалася "Миленькою старенькою". І якраз вона запропонувала йому одруження, сказала, що походить з аристократичної родини, і запропонувала надіслати свого водія. Єдиною умовою їхнього подружнього життя, було звільнення з роботи на радіо, адже такій аристократичній пані не годиться мати кавалера-диктора. Вона обіцяла влаштувати його, за допомогою зв'язків, на більш гідну роботу, наприклад, дипломатичну службу. Від нього вимагалося сісти в машину і поїхати в нове, прекрасне життя. Бохенський так і не дізнався, чи була це правда, чи ні. Але він твердо відхилив пропозицію і вирішив працювати на радіо. Через деякий час, він отримав останнього листа від "Милої Старенької", надісланого з-за кордону з докором, що він не скористався її пропозицією і що вона прощається з ним. Ще одна з описаних ним пригод — це, коли одного вечора до нього додому прийшла поліція і запитала, чи не бачив він дівчину чотирнадцяти-шістнадцяти років, яка втекла з дому кілька днів тому. Її вітчим повідомив, що втеча пов'язана з листуванням з Тадеушем Бохенським. А за два-три дні до нього прийшла ця дівчина в осінньому плащі, а була зима, вона досить сильно змерзла. Він, не кажучи ні слова, впустив її, напоїв гарячим чаєм, але водночас повідомив про це поліцейського. І поліція звідти її забрала. Як згадував Бохенський, потім він отримав від неї ще одного листа з докорами, що він повівся не по-джентльменськи, оскільки вона прийшла до нього по допомогу, а він просто відправив її додому», — доповнив Кшиштоф Саґан.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan