«Мене попросили виголосити щиру і, водночас, веселу промову сілезькою говіркою під час відкриття радіостанції в Катовицях. Я навіть не думав, що це стане постійною передачею», — згадував про свій радіодебют у 1927 році Станіслав Ліґонь, відомий також під псевдонімом Карлик з Коциндра. Після його виступу до редакції надійшло багато листів, особливо, з-за кордону з проханням випускати в ефір якомога більше таких програм. Художник, громадський та політичний діяч, але, передусім, харизматичний диктор — Станіслав Ліґонь був однією з найважливіших і найпопулярніших постатей Сілезького регіону. Цій землі вірно служив не тільки він, а й увесь рід Ліґонів. А народився майбутній радіоведучий 1879 року в Гуті Крулєвській. Його дід Юліуш Ліґонь був народним поетом і ковалем. До слова, від кінця 30-х і до сьогодні у Катовицях є вулиця на честь його імені, де і розташована регіональна радіостанція Польського радіо. Батько Станіслава Ян Ліґонь був гірничим інженером, активістом і поетом. Сам же Станіслав, попри те, що найбільшої популярності здобув як журналіст і диктор, спочатку став художником. Фахову освіту він здобував у Познані, Берліні та Кракові, був учнем, серед іншого, Яцека Мальчевського та Юзефа Мегоффера.
«Окрім того, завдяки своїй родині, він був досить активним культурним діячем. Серед іншого, брав участь у діяльності любительських театрів у Сілезії. І хочу також нагадати, що говоримо ми зараз про період до Першої світової війни, коли Польщі не було на мапі світу. Тож, будь-яка діяльність, пов'язана зі збереженням польськості в Сілезькому регіоні, мала велике значення для майбутнього Польщі, однак, була небажаною для тодішньої влади. Тож, коли його батько Ян Ліґонь, відомий своєю громадською та культурною діяльністю, написав статтю про репресії проти поляків у Верхній Сілезії, він втратив роботу машиніста на шахті, і вся родина вимушено переїхала до Трускавця. Там Ян Ліґонь працював на видобутку нафти. Через деякий час родина повернулися до Сілезії. Станіслав спочатку влаштувався гінцем до книгарні, а потім вже вивчився на художника. Коли після Першої світової війни стало зрозуміло, що долю Сілезії вирішуватиме народне голосування, він долучився до створення гумористичного часопису про Сілезію "Kocynder", де публікував свої малюнки і карикатури, а також писав матеріали, що підкреслювали польськість Сілезії, хоча нерідко з гумором. Писав він під псевдонімом Карлик — від імені Кароль. І став популярним як Карлик з Коциндра», — розповів Кшиштоф Саґан.
Окрім живопису, який приносив Станіславу Ліґоню основний заробіток, значна частина його життя була пов'язана з театром. Зокрема, 1917-1919 році разом із дружиною у Трускавці він створив власний непрофесійний театр. У ньому Ліґонь був і режисером, і автором декорацій та грав одночасно кілька ролей, організовував мистецькі вечори. Після повернення до Катовиць був учителем малювання в гімназії та співпрацював як сценограф з Театром Станіслава Виспянського. У цей час він написав відому п'єсу «Весілля у Верхній Сілезії», яку поставив у 1930 році. Як голова Асоціації сілезьких народних театрів Станіслав Ліґонь організував воєводську крамницю костюмів і театральну бібліотеку, а також опікувався місцевими театрами і театрами ляльок. Регулярно перед мікрофоном Польського радіо Катовиці Станіслав Ліґонь почав працювати з 26 грудня 1927 року. Зосередився він на регіональних та сатирично-політичних програмах, спрямованих проти нацистської пропаганди. Значну популярність здобув завдяки серії антигітлерівських словесно-музичних програм, що представляли сілезький фольклор «Bery i bojki śląskie» (з сілезького діалекту це може перекладатися як «Розповіді та анекдоти»).
«Після свого першого виступу в ефірі радіо Ліґонь підійшов до директора Тимєнєцького і запропонував транслювати вільні розмови про Сілезію, які б також підтримували польський дух, як з польського, так і з німецького боку. Адже перевезення через кордон газет, що виходили по обидва боки, було проблематичним, а радіо не знає кордонів і програми, які транслюються з Катовиць можна було без проблем слухати і на тогочасній німецькій частині Сілезії. Його передача дебютувала 26 грудня 1927 року, на свято Різдва Христового і називалася "Bery i bojki śląskie". Це були замальовки, а пізніше також пісні, розмови, теревені і легенди, а також казки. До Другої світової війни вони навіть були видані друком, а пізніше, коли Станіслав Ліґонь перебував в еміграції у Палестині, була видана кишенькова версія цієї книги для солдатів. Вона перевидавалася кілька разів і після війни, навіть у 1994 році. Згадана радіопередача спочатку мала досить вільний формат, однак, що ближче до 1939 року, вона все більше набувала політичного підтексту. Тож її назву було змінено на "Przy żeleźnioku". "Żeleźniok" — з сілезького діалекту, — залізна або чавунна груба. І ця програма вже коментувала, серед іншого, промови Гітлера. Звісно, що у зловтішний спосіб і з крайніми гостротами. Тож Ліґонь потрапив до чорного списку німців. Вони навіть організували на нього замах, на щастя, — невдалий. Але коли почалася війна, Ліґонь отримав негайний наказ евакуюватися. Що виявилося правильним рішенням, оскільки, щойно увійшовши в Сілезію, німці одразу ж попрямували до місця його проживання. Не в змозі змиритися вони організували містифікацію і їздили містом з кліткою, в яку посадили людину, переконуючи, що це — Ліґонь. Але якимось чином люди дізналися, що це був не він, а шахрайська афера, організована німцями», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Передачі Ліґоня мали великий успіх не лише в Сілезії, а й по всій країні та за кордоном. Нерідко їх порівнюють із «Французькою поштовою скринькою» Стефана Тимєнєцького та з «Веселою Львівською хвилею», що виходила на Польському радіо у Львові. Свідченням такої популярності є те, що під час передач Станіслава Ліґоня у всій Сілезії порожніли вулиці.
«Станіслав Ліґонь був нашим Карликом. Завжди в суботу ввечері була його програма. І за півгодини до цього, ми вже сиділи біля радіоприймачів. Але це були не такі радіоприймачі, як зараз. Це був Детефон (різновид перших польських радіоприймачів) з навушниками, тож, його не вистачало на всіх охочих. Потім ми клали навушники у тарілку, аби надати звуку акустики, завдяки цьому слухати передачі могло більше людей. Ми охоче сідали і жадібно слухали нашого Карлика, що він нам розкаже. Він давав нам цей польський дух, підтримував нас і втішав. І дуже його любили нашого Карлика, і дуже шанували», — спогади з архіву Польського радіо Юзефа Дзьоне з Міхалковіц.
«Батько, перш за все, був природженим оптимістом, людиною величезної життєвої енергії. У мене є відчуття, що саме тому він і користувався такою популярністю. Його любили за те, що він умів розвеселити простих і бідних людей, робітничий клас. Батько поєднував у собі кілька талантів. Він був і художником, і письменником, і чудовим оповідачем, і організатором культурного життя, а окрім того, чудовим співрозмовником у будь-якій компанії. Це була людина, яка бачила життя надзвичайно пластично і, відповідно, так само все переживала. Видно, від цього у поєднанні з живописом, наприклад, походила така здібність до режисури, або письма, та інших справ. Письменник повинен вміти пластично сприймати враження, аби поділитися ними. Вдома нам завжди казали ніколи не показувати своїх переживань, не завалювати людей своїми проблемами, натомість посміхатися, адже кожен має такий багаж власних проблем, що ця посмішка є найкращим вогником між людьми. У мене таке враження, що він був таким популярним не тільки завдяки кумедним анекдотам з його шахтарського життя, але й завдяки цьому. Це просто випливало зі ставлення його батька, доброти і життєрадісності», — спогади доньки Станіслава Ліґоня Гелени Мєчковської із архіву Польського радіо Катовиці.
З січня 1934 року і до початку Другої світової війни Станіслав Ліґонь був директором Катовицької станції Польського радіо.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan