Регіональна станція Польського радіо у Львові безумовно запам'ятається в історії харизматичними особистостями, що були дотичними до створення радіоп'єс, або легендарної «Веселої львівської хвилі». Однак, було місце в ефірі мовника не лише для розважальних передач, на львівських хвилях лунала одна із перших душпастирських радіопередач для хворих, автором і ведучим якої був отець Міхал Ренкас. Перша програма під назвою «Чверть години для хворих» вийшла в ефір 15 жовтня 1930 року. Відтоді вона регулярно виходила аж до початку Другої світової війни. Щосуботи отець Міхал Ренкас піднімав дух нужденних і прикутих до ліжка. Трьома роками пізніше після початку передачі її вже транслювали на всю Польщу. А виростала ідея радіопрограми із принципів голландського молодого руху Апостольства хворих, з яким Ренкас познайомився у 1928-29 роках, коли перебував у Нідерландах. Йому імпонували ідеї отця Якоба Вілленборґа про те, що попри хвороби, або інвалідність, або обмеження похилого віку, люди можуть служити для Царства Божого. Після закінчення семінарії у Львові та богословського факультету у Львівському університеті, у 1919 році Міхал Ренкас прийняв сан священика і став вікарієм спочатку в Тернополі, а потім у Золочеві. Там, серед іншого, він опікувався хворими на тиф, внаслідок — захворів сам і після цього кілька років лікувався в санаторіях та диспансерах.
«Цей досвід з хворими скерував його у подальшій діяльності, адже згодом, у 1926 році, він став капеланом в закладі для душевнохворих у Кульпаркові біля Львова. Там він мав під опікою дві з половиною тисячі пацієнтів. І в рамках цієї діяльності познайомився з товариством "Апостольство хворих". Ця тема повністю захопила його і йшлося про те, аби допомогти хворим не втратити сенс життя та віднайти себе у стражданні. Згодом Ренкас заснував однойменну газету "Апостольство хворих", в якій листувався з читачами. Але її формат дещо обмежував коло адресатів, адже газету не могли читати незрячі. Тож Міхал Ренкас звернувся із пропозицією про створення відповідної радіопередачі до директора Польського радіо у Львові Юліуша Петри. Той охоче пристав на пропозицію і навіть, згідно з його власними спогадами, давав поради священику, який вперше сидів перед мікрофоном, як правильно говорити. Що це не повинно бути схоже на проповідь, яка може складно сприйматися по той бік гучномовця, а це має бути просто тепла розмова з окремими слухачами», — розповів Кшиштоф Саґан.
У 1934 році у програмі «Радіо — хворим» було запроваджено радіоконцерт побажань, а отримані від оголошень грошові пожертви передавалися на потреби польського товариства «Апостольство хворих». З часом в рамках передачі було ініційовано «куточок допомоги», де збирали добровільні пожертви, подарунки на потреби хворих, наприклад, інвалідний візок або гроші на радіофонізацію лікарень. А напередодні Другої світової війни отець Ренкас оголосив збір на санітарний літак. Завдяки цій соціальній акції було зібрано понад чверть мільйона злотих.
«Повертаючись до досвіду роботи з хворими, і сам Ренкас мав доволі слабке здоров'я. Після війни, він страждав від парезу, тобто, мав ослаблення м’язів. Тож, можна сказати, що все, що він робив до цього, певним чином пізніше стосувалося і його самого. Маючи проблеми зі здоров'ям він і сам шукав духовний сенс страждання, а не тільки допомагав віднайти його іншим. Вірогідно, аудіозаписів передачі в архівах не збереглося, але є текстові нотатки деяких програм. З них видно, що передачі були покликані допомогти людям пережити хворобу і зробити радіо другом пацієнта. Ренкас багато листувався зі своїми слухачами. Їхні прохання та відповіді пересилалися поштою безкоштовно, а оплачувалися із благодійних коштів. Ренкас отримував інформацію, що пацієнти в лікарнях часто не мали доступу до радіо, тому організовував збірки на радіофонізацію лікарень. Найпростішим виходом було б надання до медзакладів радіоприймачів, але для прослуховування передач потрібно було зібрати всіх пацієнтів в одній кімнаті. Тоді з'явився масштабніший план — встановлювали в палатах гучномовці, що порушувало б спокій тих, хто слухати ці передачі не хотів. І єдиним виходом було приєднання до кожного навушників. В одній з публікацій Міхала Ренкаса 1938 року — "Радіо в лікарні", можна прочитати про один експеримент. Він розіслав у 150 лікарень анкети про те, як функціонує радіо в лікарнях, та отримав 70 відповідей і на їх основі склав брошуру. У ній йдеться про те, що пасивне слухання радіо є психологічно шкідливим і слухати потрібно лише вибрані програми, які можуть позитивно вплинути на стан пацієнта. Цікавим є також аналіз, що свідчить про те, що важкохвора людина не в змозі слухати радіо, тому воно їй не допомагає. Найбільшу користь радіо приносить хронічно-, або легкохворим, для яких воно є зв'язком зі здоровим зовнішнім світом. Тобто, вони слухали поточні новини, дізнаватися про події культури. Важкі хворі не мали такої потреби слідкувати за всіма цими подіями», — додав Кшиштоф Саґан.
Загалом в ефір вийшло близько 600 випусків передачі «Радіо — хворим». 440 — до початку Другої світової війни і 150 — після, коли програму відновили лише на деякий час. Після закінчення Другої світової війни Секретаріат Апостольства хворих довелося перенести зі Львова на територію Польщі в межах її нових державних кордонів. Отець Ренкас звернувся до єпископів великих міст, де були радіостанції, з проханням продовжити трансляції передач «Радіо — хворим». Краків та Познань через відсутність відповідних приміщень було відхилено. Першим позитивно відповів єпископ Станіслав Адамський з Катовиць. Проте, новій комуністичній владі Польщі не сподобалося, що програму вів священик, тому її змінили і передали під відомство Червоного Хреста. Передача втратила релігійну складову. У 1953 році, після смерті Йосипа Сталіна, отця Ренкаса попросили присвятити один номер часопису «Апостольства хворих» його пам'яті. На це, звісно, він не погодився. Відмова була сприйнята радикально. Півроку «Апостольство хворих» не з'являлося. Існувала навіть загроза ліквідації секретаріату. Отець Міхал Ренкас виконував обов'язки секретаря Апостольства хворих до своєї смерті 15 лютого 1964 року. Смерть перервала мрії про нові методи душпастирської праці. Отець Міхал Ренкас є автором 24 щорічників «Апостольства хворих», близько 50 наукових праць, численних статей у пресі, реколекцій та конференцій. Його справу щодо Апостольства хворих продовжив у 1964-1982 роках о. Ян Шурлей. у 1935 році Міхал Ренкас став першим поляком, який звернувся до своїх співвітчизників через Радіо Ватикан.
Запрошуємо слухати аудіоверсію матеріалу
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan
