Із нагоди сотої річниці від початку радіомовлення у Польщі Національний музей техніки у Варшаві відкрив нову постійну виставку «Медіа нашого часу — історія радіо і телебачення». В експозиційній залі можна побачити близько 250 експонатів, починаючи від перших польських і закордонних радіоприймачів середини-кінця 1920-х років і перших телевізорів, які почали входити у життя поляків наприкінці 50-х. Поза приватними колекціями настільки повної збірки радіоприймачів поки не можна побачити в жодному іншому музеї. Історія Музею техніки у Варшаві налічує вже 150 років. Власну колекцію радіо-і телетехніки у музеї почали збирати після Другої світової — на початку 50-х. Експонати дарували як приватні особи, так і передавали деякі підприємства, які випускали радіоприймачі, дещо доводилося купувати. Куратори виставки Заслав Адамашек і Єжи Лєманський хотіли цією виставкою створити машину часу.
Експозиція виставки «Медіа нашого часу — історія радіо і телебачення», Національний музей техніки у Варшаві
«Тільки-но ми перетинаємо поріг виставки і дивимося праворуч, одразу бачимо вітрину крамниці з радіоприймачами 30-х років минулого століття. Причому це не уявна вітрина, а відтворення, зрозуміло, що з деяким зменшенням, інтер'єру справжньої крамниці, що діяла у Варшаві на вулиці Сєнкєвича, 14. Цей магазин називався Era. Він мав виразну неонову вивіску. Якщо ви пошукаєте його зображення в Інтернеті чи в Національному цифровому архіві, то побачите саме такий магазин, як ми реконструювали. Ми звернулися до фотоархівів, щоб відтворити реалістичні інтер'єри, які існували десь і колись, а не вигадувати, як це могло б бути. Це дозволяє максимально наблизитися до реальності. Одразу за радіомагазином ми відтворили частину вітальні 1930-х років з радіолою, тобто — радіоприймачем, поєднаним з електричним грамофоном. За ним — відтворення інтер'єру крамниці радіо- і телевізійних приладів вже з кінця 50-х років. На полицях можна побачити телевізори Wisła та Belweder. Belweder почали випускати у 1957 році, отже, можна припустити, що ми потрапили до крамниці 1958-го або 1959-го року. За цією крамничкою — відтворена кімната підлітка початку 60-х років. Там дуже виразно відчувається радіотехнічний розвиток, а також, що тут живе юнак чи дівчина, які цікавляться музикою і грають на електрогітарі. На піку популярності тоді були гурти Czerwono-Czarni, або Czerwone Gitary», — пояснив Заслав Адамашек.
Говорячи про еволюцію радіоприймачів, варто згадати, про те, як розвивалося радіомовлення. Джеймс Клерк Максвелл, Генріх Герц і Нікола Тесла заклали теоретичні та експериментальні основи для розвитку радіо і телебачення. Друга половина XIX століття була багата на відкриття. Здатність миттєво обмінюватися інформацією за допомогою радіохвиль на величезних відстанях була бзепрецидентною. Переломним для польської радіофонії став 1918 рік, коли Річ Посполита відновила свою незалежність. Після багаторічного поділу землі знову об'єдналися в одну країну і виникла нагальна потреба в поширенні інформації про те, які зміни відбуваються у цій відродженій державі. Отже, в цей час докладаються термінові зусилля, щоб зробити радіо загальнодоступним у цивільному секторі, адже використання радіотехніки і технологій було закріплено лише за військовим сектором. Цивільним не дозволялося мати радіоприймачі, що каралося ув'язненням.
«Лише в 1924 році, коли радіотехніка стала доступною для цивільного використання, раптом з'явився засіб, за допомогою якого можна було миттєво долинути до кожного куточка країни, а пам'ятаймо, що значна частина Польщі була сільською місцевістю, де все ще частина людей залишалася неписьменними. Тож усна інформація доходила до кожного, а письмова — тільки до тих, хто вміє читати і писати. В лютому 1925 року почалися постійні програми Експериментальної радіостанції Польського радіотехнічного товариства, трохи пізніше було зареєстровано компанію "Польське радіо", яке незабаром почало мовити із Варшави на всю Польщу. Давайте простежимо, як швидко все це відбувалося упродовж тільки 1925 року. І на виставці "Медіа нашого часу" можна побачити ті перші радіоприймачі, що були виготовлені в 1925-му, в 1926-му, в 1927-му роках. Вони абсолютно не схожі навіть на ті, що почали виробляти на початку 1930-х. Вони були схожі радше на дослідницький апарат, аніж на радіоприймач. Власне, ці перші радіоприймачі були скриньками з ламповими приймальними схемами всередині, які виділяли багато тепла, тому вони мали відкидну кришку, щоб гаряче повітря могло виходити, а його циркуляція охолоджувала лампи. Гучномовець під'єднувався ззовні і був подібним до труби грамофону. Лише пізніше, коли зрозуміли, що радіо — потужний засіб масової інформації, який має важливе майбутнє, конструкції радіоприймачів почали швидко змінювати або вдосконалювати, щоб зробити їх більш зручними у використанні. Гучномовець був вбудований всередину, що вже надавало радіоприймачу естетичних властивостей. На виставці можна переконатися, наскільки сильно змінився дизайн приймачів, або стилістика, за останні три роки. Пристрої, які більше нагадували експериментальне обладнання, стали красивими фанерованими, лакованими скриньками, схожими на невеликі роялі, але це відбулося завдяки використанню лампової технології, і, крім засобу зв'язку радіо, вони стали ще й декоративними меблями в домі», — додав Заслав Адамашек.
Експозиція виставки «Медіа нашого часу — історія радіо і телебачення», Національний музей техніки у Варшаві
Експозиція виставки «Медіа нашого часу — історія радіо і телебачення», Національний музей техніки у Варшаві
Справжнім проривом для Польщі стала поява кристалічного, детекторного приймача Detefon.
«Люди, які очолювали Польське радіо на початку 1930-х років, передусім його головний директор Зиґмунт Хамєц, були людьми з творчою уявою і здатністю мислити цілісно. Занурюючись у величезні, дорогі інвестиції в будівництво найпотужнішої в світі радіостанції в Рашині, вони водночас намагалися стимулювати зростання кількості слухачів. Так зародилася одна з найцікавіших і одна з перших радіомовних акцій у світі — Detefon. Авторами концепції були Зигмунт Хамєц та вже відомий моїм слухачам інженер Роман Руднєвський, піонер радіомовлення в Польщі. Він був настільки активним, що в 1925 році заснував Експериментальну радіостанцію Польського радіотехнічного товариства. У міжвоєнний час воно встигло збанкрутувати і перетворитися на польський завод Marconi. Директор Хамєц звернувся до Руднєвського з пропозицією розробити простий і дешевий детекторний приймач, який би масово вироблявся і продавався разом з антеною, заземленням, навушниками і рештою необхідних деталей. Не менш важливим було, аби інструкція, як його зібрати і використовувати, була зрозумілою і доступною. Конструкцію приймача розробили два надзвичайно талановиті інженери Чеслав Райський та Вільгельм Роткєвич. Вони були пов'язані з Державним підприємством зв'язку (Państwową Wytwórnią Łączności — пол.), яке у 1932 році було перетворено на Державний завод теле- і радіотехніки (Państwowe Zakłady Tele i Radiotechniczne — пол.). Пластиковий корпус та логотип розробив художник Тадеуш Ґроновський. Багато уваги було приділено назві, щоб вона була простою, помітною і легко запам'ятовувалася. Зрештою, зупинилися на назві Detefon. Виробництво було доручено державному підприємству, а не численним приватним, які тільки й чекали на таку можливість. Завдяки раціональному та економічному конструктивному рішенню, розробленому інженером Вільгельмом Роткєвичем, і добре налагодженому масовому виробництву собівартість Detefon була низькою. Приймач, що вловлював довгі та середні хвилі, разом з парою навушників, 50-метровим антенним кабелем, вимикачем та ізоляторами, упакований у зручну коробочку з простою інструкцією, коштував 39 злотих. Це було конкурентоспроможною ціною порівняно з аналогічними приймачами, доступними на ринку, які продавалися не в такому зручному комплекті, а окремо. Час продажу було обрано дуже вдало — перед Різдвом 1930 року, під час сезону різдвяних покупок, якому передувала велика рекламна кампанія в пресі, за допомогою листівок, плакатів і насамперед Польського радіо», — архівний запис із радіопрограми польського диктора й історика польської радіофонії Мацєя Юзефа Квятковського.
Detefon на виставці «Медіа нашого часу — історія радіо і телебачення», Національний музей техніки у Варшаві
Великою перевагою цього приймача над іншими було те, що слухати Detefon можна було без електроенергії, адже 80% території Польщі у той часу були неелектрифіковані.
«До промо-кампанії радіоприймача були залучені диктори Польського радіо на чолі з Тадеушем Бохенським, який не лише своїм голосом в ефірі, а й своїм зображенням на плакатах і листівках переконував у перевагах цього пристрою. Оскільки Польське радіо хотіло, аби його було чути в усіх куточках Польщі, Detefon почали продавати всі 3600 поштових відділень, а листоноші, яких підвищили до рангу кур'єрів, були матеріально зацікавлені у продажу. Аби зробити Detefon доступним для менш заможних верств населення, було також запроваджено продаж на виплат. І таким чином за перші два роки було продано 70 000 приймачів і виробництво не встигало за попитом. Detefon став найпопулярнішим приймачем у Польщі. До війни було вироблено і продано понад півмільйона штук Detefon. Ним користувалися переважно мешканці сільської місцевості та неелектрифікованих районів. Нагадаємо, що кількість абонентів у Польщі в 1939 році становила один мільйон сто тисяч», — архівний запис із радіопрограми польського диктора й історика польської радіофонії Мацєя Юзефа Квятковського.
Попри доступність і зручність у порівнянні із раніше відомим у Польщі радіоприймачами, Detefon можна було слухати тільки в навушниках, а це означало, що його могла слухати тільки одна людина. Хоча були і моделі з двома парами гнізд для двох пар навушників. Але з цією незручністю впоралися дуже вигадливо.
«Радіо було дуже дорогою річчю перед війною, і не кожен міг собі цього дозволити. Заможні люди мали і грамофони, і патефони. У нас був детекторний приймач. Це була маленька коробочка, і ще ми вдома мали 3-4 пари навушників. Але коли до нас приходили слухати радіо сусіди, які не мали власного приймача, моя мама робила так: вона брала одну пласку і одну глибоку тарілку, а між ними клала навушники. Звук, звичайно, не був таким гучним, як із динаміка, але він значно підсилювався. І ми слухати новини, так би мовити, із тарілки. Але посуд мав бути обов'язково порцеляновий, а не фаянсовий. Бо, якщо тарілка була фаянсова, чути було тільки дрижання», — спогад Ядвіґи Зєльонжик з Підляшшя.
Пасажири слухають радіо в поїзді
Конкуренція у галузі виробництва радіоприймачів у Польщі була неймовірною. Упродовж десятиліття після випуску Detefon популярності набувають прилади, сконструйовані компаніями Telefunken, а також Elektrit, що знаходився у Вільнюсі. Приймачі, розроблені у 30-х роках, були вже дещо схожі на предмети мистецтва. Вони вже мали панелі зі шкалою частот вписували назви міст. Таким чином можна було налаштувати приймач на конкретну станцію, яку слухач хотів би почути.
У період окупації Польщі під час Другої світової німці під карою смерті не дозволяли мати персональні радіоприймачі, які належало здати у відповідні пункти. Із поступовим звільненням земель Польщі від німецько-нацистської окупації прокомуністична влада в країні мала за мету взяти під контроль ідеологію за допомогою радіо, тому на початку впроваджували радіоточки. Серед найвідоміших виробників кінця 40-х — початку 50-х варто загадати радіоприймач Pionier, який у різних варіантах був випущений тиражем понад мільйон екземплярів, а також заклади Марціна Каспшака, Бидґоська Elteraktura, фірма Radmor в Ґдині. А всередині 50-ї відбувається новий бум — з'являються туристичні приймачі, зокрема, Szarotka.
Аби максимально контролювати ідеологію, у Польщі з часом налагоджують виробництво приймачів з обмеженим хвильовим діапазоном, щоб не могли слухати радіостанцій з-за кордону.
Запрошуємо послухати матеріал.
Христина Срібняк