Німеччина на порозі нових виборів. Парламент висловив недовіру урядові Олафа Шольца. Одним із претендентів на цю посаду є голова ХДС Фрідріх Мерц. У Києві на початку грудня цього року він заявив про підтримку України та про те, що його політична сила підтримує надання Україні далекобійних озброєнь, які зможуть досягати військових цілей на території Росії.
Мова про Тауруси, яких, незважаючи на неодноразові прохання Києва так і не передав Україні уряд Олафа Шольца.
Німеччина за часів Олафа Шольца зробила все ж неймовірний поступ у питанні надання Укіраїні в першу чергу військової допормоги. Всі памятають першу акцію дорпомоги — військові шоломи, що викликало обурення, сміх, сарказм і багато інших реакцій українців зокрема і європейськийх партнерів Німеччини, які передали одразу набагато серйозніші вйськові засоби. Правда, згодом щось змінилося. Далі були гепарди, леопарди, аріс т і багато іншого серйозного озброєння.
Довге розкачування Німеччини щодо надання допомоги України у самій Німеччині пояснюють навдивовижу просто. Справа — хто б сумнівався — в російській пропаганді, яка діє там дуже давно і послідовно. Колишня так звана НДР, та, що була під совєцькою окупацією після Другої світової війни, потрапила під вплив цієї пропаганди сильніше, ніж ФРН, проте вся країна, її політики в різних землях, громадяни Німеччини так чи інакше перебувають в полі російської пропаганди.
Про це, зокрема, говорила у листопаді цього року під час свого візиту до Варшави міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок.
На жаль, сказала тоді Анналена Бербок, колишній федеральний уряд Німеччини колись не прислухався до своїх партнерів у Європі і зробив фатальну помилку, піддавшись на фальшиві обіцянки чи навіть залякування росії.
«Путін грає нашими страхами. Дає нам впасти у свою пастку. Коли справа доходить до "Північного потоку-2", ми зробили фатальну помилку, дозволивши собі керуватися погрозами чи фальшивими обіцянками. Але після 24 лютого уряд Німеччини дав зрозуміти, що ми більше не повторимо цю помилку. І тому ми були разом всі ці дні як європейці. Тому ми тут як найсильніші європейські держави разом і даємо зрозуміти, що нас не залякають, які б нові наративи не з'явилися. За останні 1000 днів ми неодноразово чули, що всі ті спроби нас залякати — це лише риторика. Тому що більшість держав у світі дуже чітко бачать, що є одна держава під керівництвом президента путіна, яка порушує статут Організації Об’єднаних Націй, це агресор, і є одна країна, яка захищається. І тому ми з кожним днем розширювали підтримку обороноздатності України і продовжуватимемо це робити, доки путін остаточно не виведе свої війська і на європейському континенті не буде миру. Водночас ми відчуваємо, що ці спроби залякування є гібридними. Наші найближчі сусіди також нас про це попереджали раніше. Зараз ми також відчуваємо це в Німеччині, географічно в центрі Європейського Союзу, так би мовити. Кібератаки, стеження, шпигування за критичною інфраструктурою. Раптом вибухають пакети, які перевозяться в літаках. Днями було пошкоджено кабель передачі даних між Фінляндією та Німеччиною та, ймовірно, також Швецією. Це не може бути просто випадковістю, але важливо, щоб кожен день у наших суспільствах було ясно: коли Путін говорить про те, що ця атака спрямована не лише на Україну, а на європейську демократію, — ми маємо щодня відстоювати європейську демократію, підтримувати Україну, захищати нашу власну європейську критичну інфраструктуру, захищати нашу європейську свободу не лише в наших власних країнах, а й в Інтернеті. І тому питання протидії фейковим новинам та поширенню військової пропаганди й атаки на демократію онлайн, було нашим пріоритетом не лише в межах Веймарського трикутника за останні два роки, а й для всього Європейського Союзу», — сказала міністерка.
Так, пані Бербок є політиком, із Зелених, тож тут можна припустити, що в контексті нових виборів чи також політичної конкуренції, вона дозволяє собі критикувати партнерів по уряду чи канцлера Шольца, як представника іншої політичної сили.
А що про це думають не політики?
У Берліні на початку грудня я відвідав конференцію з протидії російській дезінформації. Її організувала ГО «Віче». Там я познайомився із журналістом німецького видання Франтфуртер Альґемайне Робертом Путцбахом. Він брав участь в дискусії про російську дезінформацію в Німеччині.
Ми поговорили з ним після виступу. Роберт Пуцбах каже, свою дезінформаційну стратегію в Німеччині, як і будь-де, росія ґрунтує на страху.
«Так, я вважаю, що російська дезінформація, російські операції впливу в Німеччині, як і в інших країнах, і, можливо, навіть набагато більше, ніж деінде, є. І я вважаю, що більша частина цього починається зі страху, тобто є тема, яка була визначена в суспільстві, де існує певний страх. Наприклад, це можуть бути біженці, в тому числі біженці з України, це може бути страх перед дорогими енергоносіями, просто дорогим життям, це може бути страх перед ескалацією, перед війною, тому що люди природно бояться війни, і я думаю, що це ті стартові пункти, на яких вони вводять ці аргументи в публічний дискурс через певні партії і певних спікерів».
У контексті допомоги Україні, чи то зброєю, яку надсилається до ЗСУ, чи то дозволами на застосування далекобійної зброї по російських військових обєктах, постає питання ескалації. Західні країни не дають зброї – бо не хочуть ескалації. Вони не дають дозволів на застосування наданої зброї, бо не хочуть ескалації. Вони не збивають російські ракети і дрони, які залітають в їхній повітряний простір, бо не хочуть ескалації. В той же час сама росія ескалації не боїться. І радо демонструє її всім. Чергова демонстрація — удар так званим Орєшніком по Дніпру і шоу, яке зробили навколо цього. Звісно, реакція не була такою, як очікував путін, проте частина політиків і суспільств на це все ж повелися. Не провокувати росію – ще один зі страхів, які росія виховала у західних суспільствах. Причому, не сьогодні. Ще Хрущов, розмахуючи капцем на трибуні ООН обіцяв показати всьому світові «кузькіну мать». Правда, він показав. Путін зі своїм орєшніком суттєво програв Хрущову з періоду «холодної війни». Далі говорить Роберт Пуцбах.
«Так, звичайно, одним із прикладів цього є те, що логіка ескалації завжди на боці Росії, тобто якщо ви спровокуєте Росію певним чином, якщо ви зробите ще один крок, якщо ви зробите щось конкретне, ви самі будете втягнуті в це, тоді ми будемо воювати тут, тоді ми самі постраждаємо, і тому це подається як безпечний варіант — не втручатися, бути обережними, не робити занадто багато, тому що інакше це призведе до ескалації. Тому я б сказав, що цей страх, який існує в суспільстві перед війною і перед відкритим, прямим протистоянням, природно, відіграє велику роль. Ми повинні усвідомлювати це, і ми також повинні взяти це на озброєння як ЗМІ, що такі атаки, звичайно, з одного боку, це сама ракета, і вона реальна, вона летить і падає там, але насправді це послання західній аудиторії, це завжди залякування, це завжди створення страху. Завжди йдеться про залякування, про створення страху, і я думаю, що ми повинні виробити імунітет до цього, не приймати цю російську версію, варто подивитися на це тверезо і сказати, що сталося, що змінилося в результаті, і дотримуватися фактів і намагатися не драматизувати ситуацію».
11 квітня цього року в німецькому Бундестазі відбулися дебати. Їх було скликано після появи повідомлень про російську кампанію дезінформації та звинувачень, що до цієї кампанії причетні політики AfD. Головний фігурант - кандидат від «Альтернативи для Німеччини» на виборах до Європарламенту Максиміліан Кра та інший кандидат від тієї ж партії Петр Бистронь. Політикам закидали, що вони отримали за це гроші від кремля. Бистронь звинувачення відкинув. І все ж депутати Бундестагу звинуватили AfD у «близькості до Росії та зраді інтересів Німеччини». Крістоф де Фріз, представник фракції ХДС заявив, що багато депутатів від AfD служать Росії як за гроші, так і безкоштовно. Депутат підкреслив, що в них Путін «знайшов корисних ідіотів і виконавців у Німеччині». Так чи інакше, коли йдеться про підтримку України чи про українських біженців, проросійські політики в Німеччині та їхній електорат грають тут не останню роль, каже Роберт Пуцбах.
«Завжди важко виміряти вплив дезінформації, пропаганди та інформаційних стратегій загалом. Ситуація, яку ми маємо зараз, я думаю, що ми все ще маємо, на щастя, широку підтримку з боку України, і люди висловлюються за те, щоб продовжувати підтримувати Україну та також діяти разом із SAFN, але в той же час у нас є деякі федеральні землі, де неможливо нічого зробити без BSW (Bündnis Sahra Wagenknecht – Vernunft und Gerechtigkeit, BSW ) чи AfD (Alternative für Deutschland, AfD) , двох партій, які дуже близькі до Росії, тому що вони мають такі високі відсотки. Це означає, що у федеральній політиці це ще можливо, але на регіональному рівні ми вже помічаємо, що ці партії відіграють важливу роль».
Що стало причиною того, що в Німеччині таку підтримку мають крайні праві. Популісти. І не лише в Німеччині, зрештою — Угорщина, Словаччина, Франція. Президентські вибори в Румунії. Що не так із суспільствами, хто або що впливає на їхню точку зору?
«Так, я думаю, що на це питання дуже важко відповісти. Я думаю, що є багато факторів, які говорять на користь цього, по-перше, те, що ми живемо в час кризи, невизначеності, коли люди не знають, як все буде продовжуватися, у що вони повинні вірити, і це саме те, що посилюється. Вони також дуже цілеспрямовано намагаються отруїти дискурс всередині країни, налаштувати людей один проти одного, щоб вони перестали розуміти один одного, що ми також бачимо значною мірою в США, де дві великі соціальні групи просто більше не можуть домовитися про спільний фактичний контекст. І я вважаю, що це природно посилюється в часи невизначеності, як ми також бачили під час коронавірусної кризи. Коли життя змінюється, і люди стикаються з великою невизначеністю, вони можуть стати сприйнятливими до таких стратегій і наративів».
А ось що про це думає австрійський аналітик Дітмар Піхлер.
«Звичайно, я не думаю, що було б правильно пов'язувати це виключно з російськими кампаніями втручання, тому що для цього є різні причини і пояснення. Треба сказати, що Росія, звичайно, також частково відповідальна за міграційний тиск на Європу, який допомагає правим партіям або правопопулістським і ультраправим партіям. Але також слід зазначити, що в російській і китайській пропаганді наративи, які наповнюють інформаційний простір, також підтримують той факт, що громадська думка змінюється в напрямку, який вигідний ультраправим, оскільки він сумісний з їхніми наративами та ідеями. Таким чином, російська пропаганда просто посилює думки, які вигідні ультраправим, а іноді, в деяких країнах, і ультралівим політикам. Це можуть бути такі теми, як міграція, культурні питання або ультраконсерватизм. Але це також може бути пов'язано, наприклад, з геополітикою. Російська пропаганда — це завжди, перш за все, одне: вона проросійська, що цілком логічно. І якщо політик також є проросійським і російська пропаганда доносить проросійські ідеї, то, звичайно, проросійський політик отримує від цього пряму вигоду, тому що він зображує це, а потім дає людям можливість проголосувати за нього».
Згаданий Анналеною Бербок на початку «Північний потік 1, 2» прив'язав Німеччину до росії не тільки економічно та енергетично. Але й політично та ідеологічно. По суті, Німеччина сама себе кинула в обійми до росіян, бо її індустріальний потенціал неможливий без енергетичних ресурсів. З одного боку німці за енергетичну трансформацію, чисте повітря, здоровий клімат, а з іншого вони відкинули ідею атомної енергетики і привязалися до бруждного — за викидами в атмосферу вуглецю, газу і вугілля. Парадокс?
Так. Його намагається пояснити Роберт Пуцбах.
«Так, я вважаю, що країна зараз просто переживає серйозну трансформацію в енергетичному секторі. Я вважаю, що мета полягає в тому, щоб принципово більше зосередитися на відновлюваній енергетиці і відійти від брудних джерел. Єдина складність полягає в тому, що нам зараз доводиться відходити одночасно і від атомної енергетики, і від газу, і від вугілля. Іншими словами, залишаються лише відновлювані джерела енергії, і я думаю, що це дуже складно для того, щоб працювати самотужки. Я думаю, що причини складні. У Німеччині завжди був дуже сильний рух за ядерну енергетику, який також відігравав певну роль у політичних партіях. Зелені, зокрема, значною мірою на цьому вийшли. Це важливо для їхнього засновницького міфу. Тому серед населення існує просто дуже сильний антиядерний дискурс, який в певний момент знайшов свій шлях у політику, і навіть консервативний канцлер свого часу прийняв рішення про поступову відмову від ядерної енергетики».
Але чому? Чи не попрацювала тут росія зі своїми наративами — купуйте газ, нащо вам той атом — подивіться, що було в Чорнобилі і Фукусімі.
«Я цього не знаю. Я не знаю жодного відомого випадку, коли хтось у політиці отримував гроші від Росії саме за це питання, — каже Роберт Пуцбах. Я думаю, що проблема полягає в тому, що в цьому випадку мала місце не лише маніпуляція чи вплив на політику, або що таке ставлення було поширене не лише в політиці. Іншими словами, політики проштовхнули це проти громадян. Я думаю, що все було скоріше навпаки. Якщо вже на те пішло, то політики намагалися утримати це протягом тривалого часу, і рішення про поетапну відмову від ядерної енергії було прийнято в результаті тиску з боку суспільства, тому що воно було дуже непопулярним. Іншими словами, це не лише політичне рішення, але й рішення про те, як про ядерну енергетику говорили, як її зображували в ЗМІ і як люди про неї думали. Так, я б сказав, що в основному так. Відхід від ядерної енергетики підтримується населенням, як і ідея зосередитися на відновлюваних джерелах енергії в цілому. Але це не обов'язково означає, що люди готові платити за це більше. Так часто буває. Люди в принципі чогось хочуть, але вони можуть бути не готові платити за це ціну. Тому я б сказав і так, і ні одночасно. Думаю, люди розуміють, що потрібно пройти через цей процес трансформації. Але це не означає, що всі готові платити втричі більше за електроенергію, навіть якщо це тимчасово. Іншими словами, зрештою, люди дивляться на гроші, і це також буде аргументом, чому люди скажуть, що ми повинні повернути в експлуатацію «Північний потік» або що, навіть якщо працює лише одна нитка, що нам потрібна дешева енергія, і ціни на енергію, звісно, також є проблемою».
Останнім часом росія змінила підходи і наративи у спілкуванні із західними суспільствами в контексті підтримки ними України і ставлення до війни. Можемо сказати, що путін поступово добився того, чого прагнув — втоми Заходу від війни в Україні. Наче мимоволі західні політики і громадська думка почали просувати російський наратив про те, що війну треба завершувати, що краще поганий мир, ніж довга війна, зійтися посередині, віддати території, словом ми за мир, а хто не за мир, той за війну. Це дуже небезпечний і недалекоглядний підхід. Бо в цьому так званому мирі немає справедливості. Про це не Зеленський, до речі, тут в цьому контексті говорить. А Дітмар Піхлер, австрійський аналітик зі справ дезінформації. На своєму висупі він навів приклад про діяльність таких пацифістів. Вони говорять про мир, але нічого не хочуть чути про злочини, окупацію, русифікацію.
Австрія, каже Дітмар Піхлер, взагалі залишаючись нейтральною, створила собі абсолютно іншу реальність. Нейтральну до здорового глузду. Може, не в останню чергу через своє бажання прослизнути і далі вести бізнес з росією. Але яка ж це тоді нейтральність?
«У німецькомовних країнах ми маємо наратив про поганих біженців, так би мовити, які є злочинцями або тільки хочуть грошей. Російська пропаганда поширювала це трохи менше, ніж, наприклад, у Польщі. Однак ми маємо різні мирні наративи, наприклад, про те, що зброя лише продовжить війну, що санкції не спрацюють, або наратив про те, що якщо ви підтримуєте Україну, в тому числі військово, ви ризикуєте ядерною війною. Отже, це пропагандистські наративи, але є також дуже чітка дезінформація, наприклад, про біолабораторії в Грузії або цей фейк в Україні, або про те, що в Україні заборонено розмовляти російською мовою, або про те, що в Україні був лише внутрішній конфлікт у 2014 році, де заперечується, що Росія насправді напала на Україну в 2014 році, приховано в той час. І ці наративи є дуже успішними в німецькомовному світі і поширюються не лише через соціальні мережі та веб-сайти, але й через інших акторів, деякі з яких є представниками академічних кіл, журналістики чи мистецтва, які все ще ностальгують за радянською епохою часів холодної війни. Проблема, і я говорю про всі західні країни, полягає в тому, що ми стежимо за тим, щоб у нас ніхто не вкрав інформацію, тобто не займався шпигунством, якому спецслужби приділяють певну увагу, але не за систематичним розміщенням, наприклад, дезінформації чи пропаганди, чи лобіюванням авторитарних режимів, а саме так працюють ці агенти впливу. І саме тому наші спецслужби не мають жодних прав доступу, а також не перевіряють, чи платять людям, наприклад, з Росії чи Китаю, що є дуже великою проблемою для нашого інформаційного простору».
Дітмар Піхлер каже, дуже складно переконувати і пояснювати. Пропаганда і дезінформація швидше впливають на людей і глибше вкорінюються, ніж спростування міфів. Цим і користуються пропагандисти. у Європі, де, здавалося б, більше можливостей знайти інформацію, вільне суспільство, необмежений доступ до інтернету, вільні засоби масової інформації, відповідно до різних точок зору більше доступу, громадян, поглинутих неправдивою нарацією, також багато.
«На це є кілька причин. Звичайно, свобода преси і свобода слова, тобто свобода думки, є дуже важливими цінностями в демократії, які необхідно захищати, але вони також роблять нас вразливими до пропаганди ззовні, в даному випадку з боку Росії. Історично, звичайно, демократії, які існують дуже довго, які існують вже багато десятиліть у 20-му столітті, мають довгу демократичну традицію. Вони мають довгу демократичну традицію і розвинули слабку стійкість до авторитарних держав. Тому в Європі існує дуже високий рівень толерантності до диктатур та їхнього впливу, а безпека в Європі просто сприймається як належне. І це також сприяло тому, що люди вірять цим наративам, цим мирним наративам, які, здається, передають, що з Росією можна просто домовитися про мир. І що також є проблемою, звичайно, це російська інфільтрація, економічна інфільтрація. Це означає, що ми мали дуже тісні відносини протягом дуже довгого часу, в тому числі в німецькомовних країнах, наприклад, газові. І після повномасштабного вторгнення в Україну вони хочуть виправдати ці відносини, прийнявши російські наративи, принаймні частково. Мушу сказати, що в Європі не так багато людей, які відверто жорстко проросійськи налаштовані і підтримують проросійську війну, але є багато людей, які займають дуже небезпечну позицію в центрі, тобто цей двосторонній ісламізм. І я думаю, що це ще більш небезпечно, тому що це може стати позицією більшості і призвести до того ж результату, а саме, що Україна не буде підтримана».
Ще у квітні 2015 року керівник Газпрому Алєксєй Міллєр визнав, що «Північний потік» є «обхідним проєктом» для України. А наприкінці квітня 2022 року, пізніше це підтвердив віце-президент «Газпромбанка» Іґорь Волобуєв, вказавши, що до кола його задач також входила дискредитація України з 2004 року, як ненадійного постачальника, «крадія» газу, задля виконання політичних амбіцій Путіна.
У лютому 2022 року росія нападає на Україну відкрито. Паралельно Росія шантажує країни Європи про припинення газопостачання через Україну, змушуючи таким чином силою шантажу запустити добудований «Північний потік-2» який формально застопорився на «сертифікації», проте вже був наповнений транспортним тиском. Газовий шантаж знову виходить на публічний рівень, у ряді європейських країн визріває достатнє розуміння, що «Північний потік» є лише елементом війни, який прибирає Україну до Росії — проєкт у березні 2022 року заморожується Європою на невизначений термін, так і не розпочавши роботу.
24 червня 2022 року у Мінфіні Німеччини заявили про плани націоналізувати частину газопроводу, що прокладена на території ФРН, цю частину Німеччина планує використовувати як магістраль для власного транспортування від узбережжя вглиб країни.
У вересні 2022 року на російських газопроводах «Північний потік-1» та «Північний потік-2» сталася масштабна аварія. За даними шведської національної сейсмічної мережі, в тому ж районі, де стався витік газу на Nord Stream 1 і 2 відбулися два сильні підводні вибухи.
14 серпня 2024 року у Німеччині видали ордер на арешт українця у справі про підрив газопроводів «Північний потік». Раніше Швеція і Данія припинили розслідування справи через брак доказів.
Питаю Дітмара Піхлера про те, що він думає з цього приводу. Адже рф ще у березні цього року порушили кримінальну справу за статтею «Акт міжнародного тероризму». Росія звинуватила США, Велику Британію та Україну у вибухах. Україна офіційно відкидала свою можливу причетність до підриву газопроводів. Тожі цікаво, наскільки можливий вплив російської дезінформації на рішення Німеччини. Відповідь несподівана. Але водночас така потрібна. В сенсі розстановки пріоритетів.
«Я не розумію, чому ми так багато обговорюємо «Північний потік-2», в той час як ракети щодня падають на українську цивільну інфраструктуру та мирних жителів. Тому ця дискусія є абсурдною, і я чув дуже багато версій щодо того, хто несе за це відповідальність. Особисто мене, і це моя особиста думка, турбує інше, а саме, що станеться з безпекою України та Європи чи світу, адже ми знаємо, що якщо Росія отримає територіальні здобутки, то навіть Тайвань опиниться в набагато більшій небезпеці, тому що цей приклад створить прецедент. Тому «Північний потік-2», цей проект не повинен був відбутися в будь-якому випадку. Це фактично підрив. Це був антиукраїнський проект від самого початку і форма енергетичної залежності, несумісна з європейською безпекою».
Слухайте матеріал у доданому звуковому файлі:
25:20 BERLIN_PICLER_PITZBACH_FEJKOLOWY_25.12.2024.mp3 Російська дезінфорамція в Німеччині: росія грає на страхах «тільки б не було війни»
Матеріал підготував Володимир Гарматюк