Для багатьох візит Івана Павла ІІ в Україну став непересічною подією, однією з найважливіших у житті, у дуже складний для України час. Я не була присутня особисто на цій велелюдній прощі, однак дуже добре пам’ятаю всі ті емоції, переживання, пов’язані із приїздом Папи, розповіді рідних, що там були. Сьогодні, через 19 років від тої величної події і з нагоди століття святого Івана Павла ІІ я запитала різних людей з України, Польщі та Італії про те, що їм найбільше запам’яталося, що їх найбільше вразило під час візиту Понтифіка в Україну. Кожен із моїх героїв був певною мірою задіяний в організацію візиту. Серед інших – це Христина Бабій, яка тоді належала до спільноти «Українська молодь Христові», волонтерка зустрічі Папи з молоддю на Сихові у Львові, членкиня Українського товариства студентів католиків «Обнова» Софія Липовецька, тодішній голова «Обнови» Олесь Городецький, який мав за честь привітати Івана Павла ІІ від всієї української молоді, Марта Абузарова-Стецула – учасниця дрогобицького дитячого хору «Відлуння», який брав участь у записі офіційного гімну на честь приїзду Папи в Україну, журналіст, член Спілки української молоді Юрій Заруцький, а також журналісти Польського радіо Люблін – Ярослав Зонь та Ришард Маєвський, які під час візиту Івана Павла ІІ у Львові висвітлювали цю подію для Радіо Люблін. Усі мої герої, які надсилали свої записані спогади з різних міст та країн, кажуть, що для них ця подія є пам’яткою на все життя.
Українці зустрічають Івана Павла ІІ на львівському іподромі, 2001 рік, Фото: Андрій Степан та о. Богдан Степан, люб'язно надане для публікації. Джерело: Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce
«На Івана Павла ІІ чекали, і це була епохальна подія в історії. З особливим трепетом його чекали католики східного і західного обрядів як батька і Главу Церкви, приналежність до якої відчували. Другим важливим моментом було те, що Іван Павло ІІ приїхав у країну, де більшість декларувала про те, що належить до Православної церкви Московського патріархату. А третя річ, про яку варто пам’ятати, – це дуже важливий політичний контекст. 2001 рік – це рік акції «Україна без Кучми», заплямований імідж України, вбивство журналіста Георгія Ґонґадзе. Тому ми, українці, вірили і хотіли того, аби Іван Павло ІІ приїхав до нас і благословив українську землю», – згадує учасниця візиту Івана Павла ІІ у Львові, журналістка і політологиня Христина Бабій.
«Разом з Ришардом Маєвським ми робили репортерські матеріали з візиту Івана Павла ІІ в Україні. Ми були лише у Львові. Там було дуже багато подій, ми поділилися, хто і що робитиме. Перше, що я запам’ятав, то це – маса людей, головно – старших, які приїхали до Львова на зустріч з Іваном Павлом ІІ. У розмовах вони часто мені повторювали: „Він приїхав, він приїхав!”. Вони не могли повірити в те, що Папа їх відвідав. Дуже велике зворушення і велике бажання брати участь у тих подіях, абсолютно всіх. Звичайно, ми були на літургії на іподромі. Це була досить незвична ситуація, бо перед тим падав дощ. Торф, який є на тому іподромі, намок. Наступного дня, коли була літургія, світило сонце, було досить тепло. Все почало парувати. Чимало людей мліли від того тепла, від того випаровування. Російське телебачення показувало тільки тих людей, які мліли. Якщо вже щось показувала з візиту Івана Павла ІІ у Львові, то, власне, той іподром. Але це було ніщо у порівнянні з тим, що було пізніше на Сихові. Це була зустріч з молоддю. Від ранку падав дощ, небо затягнуло. Це така класична триденна погода, коли нема прояснень. Здавалося, що той дощ не перестане падати, а вже точно не того дня. Всі ховалися, де могли. Пригадую, що я сидів на таких рурах, які були частиною підвищення для фотографів. Там був невеликий дах, на якому стояли фоторепортери. Там можна було перебути цю зливу. Але скрізь були калюжі, видно було, як в них плавають ті запрошення на ту подію… Було просто жахливо, дощ, холод… Я намагаюсь бути радше раціональною людиною, думаю, я не піддаюсь на різні події, скажімо, на межі, але те, що там сталося, можна сміливо назвати чудом. Так, як я сказав, небо у хмарах, ллє, як з відра, виходить Папа Іван Павло ІІ і починає співати ґуральську пісню „Не лий, доще, не лий, тебе тут не треба. Обійди гори, ліси і вернись до неба”. Він це заспівав, за якусь мить на горизонті починає прояснюватись, видно було небо. Літургія ще не закінчилась, а дощ закінчився. Це було неймовірно. Це було приголомшливо. Всі, хто там був, були дуже вражені від того, що сталося. Думаю, це було чудо», – розповідає журналіст Польського радіо Люблін Ярослав Зонь.
Зустріч Івана Павла ІІ з молоддю на мікрорайоні Сихів у Львові, 2001 рік, Фото: Андрій Степан та о. Богдан Степан, люб'язно надане для публікації. Джерело: Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce
Інша учасниця цих подій Марта Абузарова-Стецула, яка зараз проживає у Познані, брала участь у записі офіційного гімну на приїзд Івана Павла ІІ в Україну. Марта розповідає, що для них, учнів і членів церковного хору «Відлуння» у Дрогобичі на той час – це була просто неймовірна подія. «Ми ночами записували по кілька десятків разів одні і ті самі слова. Саме вночі, адже не було відповідної студії, яка би помістила увесь наш хор, тож ми записувалися в університеті саме вночі, щоб не було вуличного гамору. Коли ми співали на Сихові від час зустрічі з молоддю цю пісню, то Папа підійшов дуже близько до нашого дитячого хору і благословив нас».
Зараз відома лікар-кардіолог, а у 2001 році студентка Тернопільської медичної академії Софія Липовецька була однією із волонтерок під час візиту Папи до Львова. Також вона вела особистий щоденник цієї події, записуючи свої враження і те, що відбувалося навколо. «Коли Папа ступив на нашу землю, він, незважаючи на свій поважний вік і фізичну неміч, поцілував землю. Він до нас звертався нашою рідною мовою. І він кілька разів повторив нам євангельське „Не бійтеся!”. Це пробудило у багатьох людях велике відчуття довір’я», – згадує Софія Липовецька.
У новому львівському мікрорайоні Сихів, де перед храмом Різдва Пресвятої Богородиці вібувалася зустріч з Іваном Павлом ІІ, честь привітати Понтифіка від української молоді випала Олесю Городецькому, тоді – голові Товариства українських студентів католиків «Обнова». Олесь вже багато років проживає в Римі, де є лікарем та активним громадським діячем. «Я дуже хвилювався, ретельно підбирав одяг, думав, як це все буде відбуватися. Того дня падав страшенний дощ. Я стояв на тому подіумі біля церкви в очікуванні Папи, а мені казали заховатися, аби не мокнути. Але я думав: як це, Папа приїжджає, а я маю ховатися? Коли я підійшов до Папи, то зміг йому лише сказати, аби він молився за Україну, він мені подарував вервичку. Можу сказати, що це була одна з найважливіших подій у моєму житті», – розповідає Олесь Городецький.
Олесь Городецький вітає Папу Івана Павла ІІ у Львові від час зустрічі з молоддю, 2001 рік, фото: з особистого архіву Олеся Городецького, надане для публікації, Фото: Андрій Степан та о. Богдан Степан, люб'язно надане для публікації. Джерело: Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce
«Коли ми приїхали до Львова, то відчувалася неймовірна атмосфера цього папського візиту. Різні атрибути, фото Папи у вікнах львівських будинків, папські прапори у різних місцях, не лише у центрі Львова. Це була незабутня атмосфера очікування. Це не були легкі робочі дні. Адже виїзди на той іподром, на якому стояв потужний вівтар, були дуже ранніми. Щодня ми виїжджали від прес-центру. Якби ми спізнилися на автобус з-під того центру, то ми б не мали шансів, аби потрапити до тої так званої прес-зони, яка були досить близько від головного вівтаря. Тому треба було встати дуже рано. Пригадую, що цей автобус виїжджав близько 5-6 ранку від прес-центру. Ми їхали автобусом до прес-зони, потім нас туди впускали, після чого добрих кілька годин ми чекали на літургію, на все, що там мало відбуватися. Для нас – для мене і для Ярека Зоня, – це був новий досвід. Це, передусім, була дуже гарна співпраця. Ми поділили наші обов’язки. Зрозуміло, що були репортерські матеріали, які ми подавали кілька разів на день – у новини та до післяобідніх програм на радіо Люблін. Тому Ярослав Зонь розмовляв з людьми, а я записував все, що відбувалося біля вівтаря, офіційні виступи. Так ми працювали. Скажу так: коли ти знаходишся в такому місці, коли, власне, ти є в такій ситуації, коли ти свідомий того, що ми висвітлюємо, то наша енергія була безмежна. Ми поверталися до прес-центру після урочистостей, сідали на якихось сходах і там починали готувати матеріали в ефір, які ми передавали до Любліна. Ми дуже пізно вертались до місця проживання, дуже швидко милися, планували наступний день. І вранці знову треба було встати, йти до прес-центру і їхати далі працювати. Та неймовірна атмосфера, ті люди, що молилися. Ті прекрасні, просто чудові співи. Це – щось, що не вдасться описати. Якщо спробувати описати, то це було б дуже далеке від того, що тоді відбувалося у Львові. Я пригадую слова вже світлої пам’яті архієпископа Юзефа Жицінського після однієї з літургій. Журналісти нам сказали: «Ви – з Любліна. Спробуйте до нас привести архієпископа Жицінського для інтерв’ю». Він підійшов і спочатку сказав приблизно таке: «Боже, коли б кілька років тому хтось сказав, що Папа буде у Львові, я би подумав, що він збожеволів або ж несповна розуму. А сьогодні ми є свідками чогось, що є історичною подією. Не лише в релігійному контексті». Я переконаний, що і візит, і те, що під час нього відбувалося, спричинилося до величезних змін у тих людях, які брали участь у цій події. Після від’їзду Папи пригадую, що ми пішли на прогулянку львівськими вулицями. Ми зустрічали прочан з найрізноманітніших закутків Європи, навіть світу, які, сидячи на скверах у центрі, ще живучи тією атмосферою папського візиту, співали, молилися, посміхалися, обіймалися. Це так виглядало. Для нас, для мене – це неймовірний репортерський досвід, неймовірний досвід також як людини, яка свідома участі у чомусь надзвичайному. Не лише для мешканців Львова, України, думаю, що і для людей різних віросповідань. Адже не лише католики брали участь у тих подіях, свідками яких ми були на львівському іподромі», – розповідає журналіст Радіо Люблін Ришард Маєвський.
Прочани під час візиту Івана Павла ІІ на львівському іподромі, 2001 рік, Фото: Андрій Степан та о. Богдан Степан, люб'язно надане для публікації. Джерело: Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce
«Мені найбільше запам’яталася зустріч, яку Папа Іван Павло ІІ проводив на Сихові у Львові. Там зібралася дуже велика кількість молодих людей. Папа був великою людиною. І це були неймовірні враження. Ця велика людина виявилась настільки близькою до тебе… Він проїжджав папамобілем повз нас. Зі сцени він спілкувався з величезною кількістю молоді, але його слова звучали так, ніби вони були адресовані до кожного з нас», – згадує громадський діяч і журналіст Юрій Заруцький.
Божественна Літургія на львівському іподромі, де було беатифіковано 28 мучеників УГКЦ, Фото: Андрій Степан та о. Богдан Степан, люб'язно надане для публікації. Джерело: Archidiecezja Przemysko-Warszawska Kościoła Greckokatolickiego w Polsce
Під час Божественної Літургії на львівському іподромі відбулася дуже важлива подія для Української Греко-Католицької Церкви, а саме – проголошення беатифікації 28 Слуг Божих Української Греко-Католицької Церкви: єпископів Григорія Хомишина (1867–1947), Йосафата Коциловського (1876–1947), Миколая Чарнецького (1884–1959), Василя Величківського (1903–1973), Григорія Лакоти (1883–1950), Никити Будки (1877–1949), Івана Слезюка (1896–1973), Симеона Лукача (1893–1964), Теодора Ромжі (1911–1947); архимандрита Унівської Лаври Климентія Шептицького (1869–1951); екзарха Російської Католицької Церкви Леоніда Фйодорова (1879–1935); отців Івана Зятика (1899–1952), Якима Сеньківського (1896–1941), Віталія Байрака (1907–1946), Андрія Іщака (1887–1941), Миколи Конрада (1876–1941), Павла Вергуна (1890–1957), Зиновія Ковалика (1903–1941), Миколи Цегельського (1896–1951), Романа Лиска (1914–1949), Олексія Зарицького (1912–1963), Северіяна Бараника (1889–1941), Емільяна Ковча (1884–1944); черниць Йосафати Гордашевської (1869–1919), Лаврентії Герасимів (1911–1952), Олімпії Біди (1903–1952), Тарсикії Мацьків (1919–1944); дяка Володимира Прийми (1906–1941).
У репортажі прозвучали фрагменти з виступів Івана Павла ІІ з візиту в Україну, взяті із офіційного інформаційного джерела УГКЦ – «Живе ТБ», фрагменти офіційного гімну на приїзд Папи в Україну «Ти Україну благослови» музиканта Тараса Курчика.
Щиро дякую усім героям програми, які у цей непростий час пандемії погодилися відповісти на мої питання дистанційно та надіслали свої записи для створення репортажу.
Запрошую послухати репортаж повністю у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль