У народній традиції порожнє місце за святвечірнім столом не було призначене для невідомого мандрівника, який може заблукати й прибитися до когось у гості. Його готували для душ предків, що відвідували хату.
Етнографка з Верхньосілезького музею в Битомі Анна Ґрабінська-Щенсняк звернула увагу, що віра в це пов’язана із символікою різдвяного періоду. «Час Різдва Христового був зламним, коли поєднувалися з душами предків, просили їх про допомогу, ворожили. Це момент, коли дівчата займалися ворожінням, зокрема йшлося про те, якою буде погода, яким буде врожай. У цей час особливо дбали про пам’ять, згадували своїх предків. Тому залишали тарілку, її не прибирали на ніч. У деяких регіонах навіть ставили на підвіконні миску з водою і залишали рушник», — розповіла експертка.
Це було призначене для того, щоб душа могла помитися після їжі. Також люди намагалися не робити надто різких рухів, позаяк вважалося, що в цей час у хаті перебувають душі предків.
IAR/Н.Б.