За наказом Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року понад 14 700 польських в’язнів з Козельська, Старобільська та Осташкова, а також 11 000 — зі східних територій ІІ Речі Посполитої мали бути розстріляні.
Рішення Сталіна та членів Політбюро стало початком Катинського злочину. Із 3 квітня по травень 1940 року співробітники НКВД розстріляли майже 22 тисячі поляків, зокрема 14 700 військовополонених, що їх до цього утримували в спецтаборах НКВД у Козельську, Осташкові та Старобільську. Згодом вони були поховані в братських могилах у Катині, Мідному та Харкові. Решта розстріляних (7 305 осіб) були переважно цивільними, ув’язненими перед цим на заході України та в Білорусі, тобто на колишніх польських територіях, які після совєтського нападу на Польщу були включені до складу СРСР. Наразі усі місця поховань нез’ясовані. Окрім Катині, Мідного та Харкова, розстріляних ховали в Биківні під Києвом і, ймовірно, в Куропатах під Мінськом.
«Совєти зрозуміли, що представники польської еліти завжди будуть противниками комуністичної системи. Ось чому Сталін і члени Центрального Комітету винесли їм смертний вирок, — переконаний історик доктор Шимон Нєдзєля. — Тисячі офіцерів запасу в цивільному житті відігравали важливі соціальні ролі, працювали вчителями, професорами, юристами, лікарями. Вбивство цього прошарку суспільства було величезним ударом для всього народу. Набагато легше запровадити різноманітні тоталітарні ідеології в народі, який не має еліти. Кремль це розумів».
Польських військовополонених вбивали в Катині, Калініні (нині — Твер) та Харкові, а їхні тіла ховали в братських могилах у Катині, П’ятихатках під Харковом і Мідному.
Офіційну інформацію про виявлення масових поховань у Катині вперше оприлюднили 13 квітня 1943 року німці. Совєтська пропаганда стверджувала, що саме німці й винні в масових вбивствах. Правду про Катинський розстріл приховували понад пів століття.
У 1957 році в ефірі Радіо Вільна Європа генерал Владислав Андерс сказав, що Катинь була одним із елементів злочинної системи: «Катинь — не тільки наша трагедія, а й жах, яким була совєтська система правління, заснована на масових злочинах».
Версію про знищення польських полонених нацистською Німеччиною поширювала спочатку пропаганда СРСР, а відтак — влада Польської Народної Республіки.
До 60-х роковин злочину, у 2000 році, польські цвинтарі відкрили в Катині, Мідному та Харкові, а у 2012 році — в Биківні під Києвом.
IAR/Т.А.