Білий Дім інформував, якщо Фінляндія та Швеція подадуть внесок про членство в НАТО, то отримають підтримку Сполучених Штатів. Речниця президента США Джен Псакі відмітила, що бажання обох країн приєднатися до альянсу є наслідком російського вторгнення в Україну. В понеділок, 16 травня, уряд Швеції прийняв офіційне рішення про членство в НАТО. «Ми вирішили повідомити НАТО про наше бажання приєднатися до альянсу», - заявила прем'єр-міністерка країни Магдалена Андерссон.
На запитання про те, коли саме буде надіслано запит, прем'єр-міністерка відповіла, що уряд зробить це найближчими днями разом із Фінляндією. Заявки Фінляндії та Швеції на вступ до Північноатлантичного альянсу стануть історичним моментом, – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. Він сказав, що двері НАТО відчинені для Фінляндії та Швеції. Ці події та війну Росії в Україні коментує генерал Роман Полько - колишній командувач елітного спеціального підрозділу GROM.
Яке військове значення має вступ Швеції та Фінляндії до НАТО для Польщі?
- Це, безумовно, має велике значення для Польщі, тому що це означало б посилення захисту від Росії у разі потенційної агресії. Тим більше, що наші солдати співпрацювали з фінами та шведами під час миротворчих місій. Це партнерська співпраця, досвідчені солдати, яких просто варто мати при собі на випадок надзвичайної ситуації. Для них також важливо, що Балтійське море буде більш захищеним.
Якщо подивитися на карту, при закритті Балтійського моря Калінінград буде заблоковано. Польща як держава може повністю відрізати цей регіон Росії від будь-яких постачань, переправ і логістики, чи це варто робити вже зараз?
- Калінінград неодноразово використовувався для різних провокацій. Варто згадати хоча б момент, коли ракети «Іскандер» під час навчань «Запад» перемістили в сторону Калінінграда, погрожуючи ударами з цього напрямку, наприклад, по Варшаві. Схожі провокації відбуваються постійно. Поглинення Росією Білорусі безперечно відкриє шлях для подальших претензій, до Сувальського коридору та прагнення сухопутного сполучення з Калінінградом. Варто зазначити, що не слід піддаватися кремлівській пропаганді, бо Польща визнає ті кордони, які вона має, вона не має жодних претензій щодо кордонів Росії та України, й ми очікуємо, що інша сторона зробить те саме, і що Росія повністю покине окуповані території.
На початку нової фази конфлікту в Україні, ще наприкінці лютого, деякі люди анонсували великі проблеми, які можуть мати Польща та країни Балтії після того, як Калінінград буде відрізаний від Росії. Ще дехто вважав, що, можливо, варто використати момент, нанести попереджувальний удар та знешкодити великий склад зброї, що там міститься.
- Справді, у ситуації, яка у нас зараз, по-перше, не можна піддаватися російській пропаганді, треба стежити за тим, що говориш, тобто ні в якому разі не годувати цю пропаганду. Я чув безвідповідальні заяви, один генерал навіть говорив про те, що Україна має бути оснащена ядерною зброєю, оскільки така є в Росії. Такі заяви – ніщо інше, як підтримка цієї пропаганди Кремля. Так само розмови про якийсь превентивний удар також вписуються у наратив, який Москва транслює своїм громадянам, що НАТО нібито готує план нападу на Росію. Таких планів ніколи не було, навчання ніколи не виходили за межі територій країн НАТО, і тому я попереджаю усіх, хто б хотів дублювати таку пропаганду, або ж якось її підгодовувати – це дії на користь кремлівської пропаганди.
Чи те, що Фінляндія та Швеція будуть захищати Балтійське море у складі НАТО, змусить Польщу змінити розвиток військово-морського флоту, чи цього не треба буде робити, оскільки шведи й фіни цим займаються?
- Звичайно, флот був дуже занедбаною ланкою, але ми не беззахисні, бо у нас є Береговий ракетний загін, дуже ефективний, який спроможний завдавати удари на відстань понад 200 км. Безумовно, підтримка від Фінляндії та Швеції, окрім підтримки НАТО, буде для нас дуже корисною. Це зрозуміло, що коли ми діємо разом – ми діємо сильніше та ефективніше, але, перш за все, буде легше стримати Росію від деяких агресивних дій, яких у Балтійському морі було багато в останні роки.
Міністерство оборони України повідомило, що починається новий, тривалий етап війни. Після низки невдач російських військ та їх стримування українськими силами, зокрема у Маріуполі та на сході країни, цей третій етап для Росії має полягати в тому, щоб утримати позиції, відтягувати час, далі руйнувати Україну, та, можливо, почати переговори з цієї вихідної точки, щоб здобути для себе якусь перемогу, – так говорять в Україні. Чи вдасться це Росії, пане генерале?
- Поки що Росії нічого не вдалося. План А – поразка під Києвом, план Б – поразка під Харковом, і цей псевдонаступ, який мали оголосити перед 9 травня – застряг на Донбасі. Наразі росіяни лякають через напрямок Придністров’я наступом на Одесу, але це теж складні цілі. Україна зазначає, що Росія веде і буде вести війну на виснаження, блокуючи Чорне море, економічні контакти України, завдаючи ракетних ударів на велику відстань, таким чином дестабілізуючи ситуацію в Україні. Росія намагається відбити бажання Заходу допомагати Україні в такий довгостроковий спосіб, і тоді ця країна справді не матиме шансів на виживання. Я переконаний, що перед обличчям злочинів, безпрецедентної агресії, вбивств мирних жителів, жінок та дітей, Захід буде вірним своїм цінностям і підтримуватиме Україну в її боротьбі за свободу. Можна помітити, що шальки терезів перемоги переважають на користь України, і наразі дійсно від Заходу залежить те, чи буде Україні чим воювати. Але видно, що Захід змінив свою позицію, і навіть німці досить рішуче надсилають українцям важке озброєння. Все це працює на користь України, і ця війна, ймовірно, буде війною на виснаження російських військ.
За словами міністра оборони України Олексія Резнікова, посилення санкційного тиску на Росію та збільшення зовнішньої допомоги Україні протягом кількох місяців призведе до ситуації, у якій Росія втратить будь-які шанси на який-небудь успіх, а потім для України відчиниться нове вікно можливостей. Це досить оптимістичний сценарій, що ви думаєте про це? Чому в Росії все так погано?
- Розграбована армія, про непереможність якої роками культивували міф, а насправді під час бойових дій виявилось, що все не так, у них немає рішучості. Ця армія складається з людей, які походять з віддалених регіонів країни, а не з корінних жителів центральної частини країни. До цих солдатів не лише Путін і Кремль ставляться, як до гарматного м’яса, а й ті, хто живе в достатку, хоча б у західній частині Росії. Солдат, який дивиться на те, що можна пограбувати, кого зґвалтувати, кого вбити – звичайний варвар. Зрозуміло, що у них мотивація зовсім інша. Українці бачать, що підпустити росіянина кудись близько – це смерть для мирного населення, руйнування інфраструктури. Звідси велика рішучість українського суспільства нікуди їх не пускати, бо тоді земля буде спаплюжена, і нічого з цього доброго не вийде. Зі сторони російських солдатів нема боротьби за серце чи розум українців, немає бажання їх у чомусь переконати, у них є тільки бажання все підпалити та знищити.
Як ви думаєте, чи дані, які подає Київ про втрати російської сторони, є правдивими?
- Ці втрати справді величезні, я не знаю, чи вони недооцінені. Навіть якщо звернути увагу на частину цих втрат – це вже серйозний удар по потенціалу Росії. Наголошую, що якщо втрати сягають понад 30 відсотків, то можна сказати, що така одиниця паралізована, не в змозі діяти, й це пов’язано також зі зниженням морального духу. Зазвичай таку військову одиницю забирають з поля бою, перенавчають, відновлюють впевненість в успіху, але Росія цього не робить. Вона перенаправляє солдатів у інші місця, регіони й продовжує зазнавати величезних втрат. Чітко видно, що ці солдати не мають волі до боротьби, до них ставляться як до феодальних селян, яких військові постійно кудись кидають і, відповідно, вони не хочуть виконувати свою роботу.
Генерал Роман Полько каже, що росіяни мають великий потенціал у тому, щоб знищувати все на своєму шляху:
- Сталін ставився до солдатів так само, як до гарматного м’яса, і попри те, що часи начебто змінилися, – в Росії до солдатів все ще так ставляться, як до об’єктів. Досі є група генералів, командирів, які час від часу з’являються на фронті, щоб «мотивувати» діяти, але якщо в умовах миру не вдалося вибудувати якісь колективні дії, то зараз це зробити неможливо.
На вашу думку, чи є шанси звільнити полк «Азов» з «Азовсталі»?
- Я думаю, що їхня доля ще не вирішена. Цей російський наступ не здатний захопити район «Азовсталі», і я вірю, що в українських солдатів є запаси, які дозволять їм вистояти дуже довго, і, нарешті, дочекатися якогось контрнаступу чи дій української армії, яка прийде їм на допомогу й дозволить цим героям евакуюватися (та звернення до міжнародних організацій, щоб евакуювати важкопоранених, адже діють норми воєнного права). Я думаю, що отець Франциск міг би також поговорити зі своїм другом Кирилом.
Роман Полько також прокоментував фотографії бійців з «Азовсталі»:
- Ці фотографії, які ми побачили, – вони шокують. Скрізь у світі, як вчить історія, супротивна сторона виявляла повагу до таких героїв, навіть нацисти виявляли повагу до повстанців. Тут, на жаль, бійці полку «Азов» знають, що мають справу з варварами, що, потрапивши в полон, їх закатують, вб’ють, вони це добре розуміють. Шокує те, що ті, хто атакують Маріуполь, не мають людських цінностей, а садистське бажання отримувати задоволення від завданого болю.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
PR24/Роман Гаврищак