У Сеймі, нижній палаті польського парламенту, в середу, 12 квітня, триває наукова конференція «Катинські капелани». При цій нагоді очільниця Сейму Ельжбєта Вітек нагадала, що польські священники відіграли надзвичайно важливу роль для полонених, які потрапили до совєтської неволі після агресії Червоної армії проти Польщі 1939 року.
Організатором конференції напередодні 80-ї річниці розкриття Катинського розстрілу є Інститут національної пам’яті. У ній беруть участь історики, які вивчають тему злочинів СРСР проти поляків під час Другої світової війни.
Маршал Сейму Ельжбєта Вітек звернула увагу, що священники, ув’язнені в совєтських таборах разом з іншими польськими полоненими, були винятковими постатями: «Катинські капелани — про них не надто часто говорять, а їхня роль у таборах була справді особливою. Багато з них, мабуть, не знало, що виконують там свою останню службу. Їх ненавиділи особливо і совєти, і німці — не лише тому, що вони вірили, що мали цінності, яким були вірними. А передусім тому, що саме в цих таборах, у найважчі моменти давали потіху, надію».
Голова Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький підкреслив, що Катинський злочин, відомий також як Катинський розстріл, показує природу совєтської душі, яка є незмінною: «Могили в Мєдному, в Биківні, в Катині, в П’ятихатках наче закликають нас до вівісекції совєтської душі, про невиліковну душу, яка настроєна на експансію, зло, знищення і варварство. І, як воно не жах, ця душа є з нами. Ця душа, яка є дикою, антихристиянською і прямує до знищення. Нас закликають катинські могили і жертва наших знаменитих синів Другої Речі Посполитої».
Головна тема конференції в Сеймі — наблизити постаті та долю капеланів, яких совєти взяли в полон після агресії Червоної армії проти Польщі у вересні 1939 року.
Учасники також обговорюють питання «катинської брехні» та її значення для комуністичної влади Польської Народної Республіки.
Конференція відбувається напередодні Дня пам’яті про жертви Катинського розстрілу.
У квітні і травні 1940 року службовці НКВС за наказом Сталіна та вищої влади СРСР убили пострілом у потилицю майже 22 тисячі поляків, взятих у полон у вересні 1939 року. Серед них було приблизно 14 500 військовополонених — офіцерів і поліцаїв — з таборів у Козельську, Старобільську та Осташкові, та понад 7 тисяч в’язнів, заарештованих на територіях, які окупували совєти. Тіла ховали безіменно в ямах смерті, щоб їх ніколи не знайшли.
IAR/Н.Б.