Пане Войцєху, отже, новим Генеральним секрератарем стане колишній перм’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. У які руки переходить найбільший військовий альянс у світі, і з якими головними проблемами доведеться йому зіткнутися?
«Особа Марка Рютте в останні декілька років була досить неоднозначною. Пригадаймо ті характерні світлини, на яких він спільно з Анґелою Меркель та Дмітрієм Мєдвєдєвим символічно відкручував кран газопроводу Nord Stream. Також можна пригадати його реакцію стосовно Російської Федерації після 2014 року і після збиття пасажирського авіалайнера Боїнґ над територією України, коли потім виявилося, що це був російський злочин. Натомість сьогодні сам Рютте, як і Нідерланди, вибрали однозначно проукраїнський напрямок. Це видно по передачі Україні літаків F-16, по включенні в ініціативи з відбудови України чи теж по регулярній інформації про передачу Україні боєприпасів. Тому тут чітко видно зміну наративу Рютте. Відтак коли він офіційно вступить на посаду Генерального секретаря НАТО, то опиниться у дуже скрутній ситуації, бо зіткнеться із великою кількістю криз, з якими НАТО не стикалося десятиліттями. Говоримо тут, звісно, про саму війну в Україні, про питання російського неоімперіалізму, це також зростання у деяких державах Європейського Союзу проросійських настроїв, можна тут хоча б згадати про партії Альтернатива для Німеччини або Альянс Сари Вагенкнехт, які як з лівого, так і з парвого боку політичної сцени збирають підтримку під відверто проросійськими та антинатівськими гаслами. На додаток, це теж питання майбутніх виборів президента у США, які, ймовірно, значно вплинуть на ситуацію як в самому Північноатлантичному альянсі, так і на ситуацію в Україні. Крім того, не можна забувати теж про ситуацію на Близькому Сході, де постійно триває війна Ізраїля з ХАМАСом, і де є загроза ескалації конфлікту на Ліван. Також ще є питання Тайваню та можливого конфілкту у цьому регіоні. Хоча він малоймовірний сьогодні, все ж повністю виключити його не можна. Треба усвідомлювати, що Сполучені Штати, бажаючи захищати свої інтереси в Індо-Тихоокеанському регіоні, муситимуть зменшити свою присутність у Європі, а також в Україні. Тому перед Рютте стоїть надзвичайно складне завдання. Подивимося, чи він впорається з ним».
Наскільки Марк Рютте компетентний для посади Генерального секретаря НАТО, тим більше у світі повному нових серйозних загроз для демократичного й вільного світу, якої політики від нового очільника НАТО ми можемо очікувати стосовно війни в Украні й Росії? Чи прагнутиме він до збільшення військової підтримки України та посилення стримувальних можливостей НАТО щодо неоімперських зазіхань Росії?
«Почну з того, що якби це залежало від мене і міг порадити державам НАТО, яким досвідом слід користуватися, то, безумовно, у цій ситуації найоптимальнішою фігурою була би особа, політик, який походить із кола країн Центрально-Східної Європи. Це у тому контексті, що держави нашого регіону, з одного боку, вже пережили російський імперіалізм і дуже добре знають, що будь-який діалог з росіянами раніше чи пізніше може призвести або до збільшення залежності від Москви, або до порушення договорів та міжнародних угод і доведення до війни. Так було із договором про ненапад із Радянським Союзом, так було ще раніше із російською імперією. Засади з боку Москви не змінилися. Але якби вибір Генерального секретаря залежав від мене, то я би наполягав, аби ним був хтось із нашого регіону. З’являлися прізвища, наприклад, прем’єрки Естонії Каї Каллас, але вона буде очільницею дипломатії ЄС. І це теж дуже добрий вибір. Натомість Марк Рютте має підтримку найбільших держав Північноатлантичного альянсу і так само, що трапляється рідко, він має як підтримку з боку оточення Дональда Трампа, так і оточення Джо Байдена. Це теж досить специфічна справа, яка показує, що ця кандидатура має схвалення обох політичних середовищ».
Пане Войцєху, нещодавно стало відомо про так званий мирний план для України і Росії, котрий підготували два важливі радники Дональда Трампа. Він передбачає, що Україна отримає більше американської зброї, тільки якщо вступить у мирні переговори. Водночас відмова Москви від переговорів означатиме посилення американської підтримки України та вимагатиме припинення вогню на основі сформованої лінії фронту. Цей план розкритикували експерти, назвавши його неприйнятним як для України, так і для агресора — Росії. Як слід сприймати цей план, як попередню спробу змусити Україну до мирних перемовин із Росією, чи все ж це може бути елементом виборчої кампанії Трампа, котрий відомий своїми суперечливим заявами на тему війни в Україні й своїми схвальними відгуками про Путіна, а також обіцянками «закінчити війну за один день»... Тут, мабуть, варто додати, що так само росіяни обіцяли дійти до Києва «за три дні»...
«З боку Дональда Трампа заяви про миттєве закінчення війни з’являються від самого її початку. Утім, на мою думку, ці заяви треба пропускати через "сито". Так нещодавно з’явилася пропозиція від радників Дональда Трампа... Щоправда речник колишнього президента США наголосив, що офіційна позиція президента буде представлена тільки особами, котрі мають для цього повноваження або ж самим Дональдом Трампом. Тим не менше, можна очікувати, що цей план буде близьким до поглядів Трампа, хоча би з огляду на те, що цей план повторює у певних моментах те, про що він сам заявляв. Тобто, з одного боку, примушування Росії та України до негайних мирних переговорів, незалежно від актуальної ситуації на лінії фронту. І тут є певні речі, котрі викликають суперечності. По-перше, Трамп не уточнює, як розв’язати питання приналежності даних територій. Звісно, для українців найкращим варіантом було би, якби росіяни відійшли за кордони не тільки до лютого 2022 року, але загалом за кордони до окупації Криму, а також Донецька й Луганська. Але відомо, що це буде дуже важко. Від Трампа такої позиції не чути. Він окреслює це досить туманно, що це питання буде розв’язане значно пізніше. Натомість додає, що може скластися ще така ситуація, що якщо Україна зебереже території на сході, то можуть виникнути проблеми із їх стабільністю та утриманням, а це вже може призвести до чергової ескалації. З цього можна зробити висновок, що за цього плану Україна була би змушена до певних територіальних поступок. І тут виникає ще одне питання, як їх розуміти? Адже якщо говорити про російську перспективу, то її нещодавно також представила Москва, котра заявила, що всі області, котрі торік були "приєднані" до Російської Федерацїі, тобто Херсонська, Запорізька, Донецька й Луганська області, є частиною Російської Федерації. На цьому Росія хотітиме щось вирвати для себе під час можливих мирних переговорів, якби такі відбулися на основі запропонованого радниками Трампа плану. З’являється ще один елемент: якби Росія відмовилася від таких переговорів, то США мають ще більше озброїти Україну. У цьому плані було дуже красиво написано, що Україну озброять тоді "до зубів". Це цікавий підхід, який раніше в наративі Трампа не з’являвся. Можливо, це відповідь на постійні звинувачення на його адресу, що він виступає за повне припинення підтримки для України. І хоча це не зовсім пояснює його позицію в контексті підтримки України, але десь у своїй свідомості ті еліти довкола Трампа розуміють, що Україну треба підтримувати, аби вона була принаймні незалежною від Москви. Але у цьому плані не говориться, якою має бути форма України після завершення війни, і це найбільша проблема».
Україна підписала ряд угод про гарантії безпеки із низкою важливих країн Заходу, та навіть із однією Сходу — Японією. Незабаром Україна підпише подібну угоду теж із Польщею. Як ви оцінюєте значення підписаних угод? Чи є вони альтернативою членству України в НАТО? Чи теж частиною підготовки до липневого саміту НАТО у Вашингтоні? І чи може наважитися Трамп після своєї перемоги на виборах викинути цю угоду у смітник?
«Напевно, адміністрація Джо Байдена намагатиметься усі подібні кроки "проштовхнути" через Конгрес і НАТО, аби їх затвердили якомога швидше. З іншого боку, ми говоримо теж про програму, котру у минулому представив Єнс Столлтенберґ, говорячи про допомогу для України, аби для українських Збройних сил щороку виділяли по 40 млрд євро. Це мало би стати перехідною політикою для України. Тобто поки вона не отримає статусу члена НАТО чи загалом поки не досягне відповідних економічних та військових можливостей, до того часу Київ будуть підтримувати такою сумою коштів. Цей план може бути підтверджений або теж змінений під час саміту НАТО у Вашингтоні. Натомість двосторонні угоди про гарантії безпеки — це елемент ще попереднього саміту НАТО у Вліьнюсі, де держави, котрі підтримують Україну заявили, що будуть підписані такі угоди. Тут є і США, є й інші держави Європи, теж є Польща, яка саме готує відповідний проект. Говоримо про широкий спектр держав. Але кожна угода складена індивідуально. Тим не менш, в основі кожної такої угоди є дві речі: військова підтримка України (постачання техніки, підписання угод в оборонно-промисловому комплексі), а також політична та економічна підтримка. В економіці — це відбудова України після війни, а в політиці — це унезалежнення від Росії й прагнення до європейських структур, а також до НАТО. Чи намагатиметься Трамп заблокувати таку угоду? Якщо ці угоди збережуться на декларативному рівні, тобто будуть підписаними, водночас будуть дуже сильно обмежені можливістю виходу із такого договору, я думаю, що Трамп не зважиться на це, тим більше, що це може підірвати надійність США в очах союзників. Вашингтон не може собі цього дозволити».
Пане Войцєху, чого Україна може очікувати від саміту НАТО у Вашингтоні?
«Передусім вона може очікувати на згадані 40 млрд євро на рік. Можливо, на символічне завершення перебування на посаді Генерального секретаря НАТО Єнс Столтенберґ хотітиме підписати таку угоду, аби показати, що його каденція закінчилася успішно. Адже він сприяв не тільки приєднанню нових держав — Фінляндії та Швеції, але й показав сильний сигнал підтримки для України. Можуть теж бути заяви про чергвоі постачанняня військової техніки. Це передусім питання, пов’язані із літаками та повітряними силами України, постачанням винищувачів або озброєння для ППО, адже Україна весь час протистоїть не тільки ракетним атакам з повітря, але й атакам дронів-камікадзе. Можливо, ми будемо теж свідками якихось більш важливих чи переломних рішень, ніж були під час саміту у Вільнюсі».
На вашу думку, чи може під час саміту НАТО прозвучати рішення про відправлення в Україну військових інструкторів країн Заходу, адже, як відомо, про це вже неодноразово заявляв лідер Франції.
«Дискусія на тему заяви Емманюеля Макрона про відправлення військ в Україну тривала декілька місяців. Можливо, якась подібна заява і тепер прозвучить... Хоча тут треба зауважити, що це дуже делікатна справа для союзників, передусім для тих, котрі дивляться на це несхвально, позаяк це може призвести до погіршення політичних відносин в країнах НАТО. Якщо такий розкол станеться, то це миттєво використає російська пропаганда, чи то в мережі, чи на політичних форумах, показуючи, що дії союзників в НАТО неодностайні, а сам Альянс є штучним утворенням. Такі речі з’являлися і до війни, і під час повномасштабного російського вторгнення. Тому на це треба зважати. Я думаю, що, напевно, ця тема буде на саміті, бо вона вже давно хвилює держави НАТО, вона регулярно повертається».
Пане Войцєху, на завершення хочу вас запитати про те, чого далі очікувати Україні на своєму інтеграційному шляху до Європейського Союзу після офіційного початку переговорів про вступ? Які головні перешкоди й завдання чекають на Україну?
«Тут основним питанням є, безумовно, закінчення бойових дій за найкращим для України сценарієм, що, звісно, не буде легко. Але припустимо, що настає перемир’я, підписання якогось миру, і перед Україною виникає можливість приєднання до ЄС, до чого вона прагне вже віддавна. Пригадаймо, що через кілька днів після початку повномасштабної війни Росії проти України Володимир Зеленський звернувся до Євросоюзу із проханням про прийняття до організації. А згодом з’явилися рекомендації Європейської комісії про те, які умови повинна виконати Україна. Вони стосувалися реформи системи правосуддя, подальшої боротьби з олігархатом, без усунення якого Україні не вдасться досягти членства в ЄС. Крім того, мова про адаптацію аграрного ринку до євросоюзних стандартів. Україна мала би поступово виконувати всі рекомендації і це насправді перспектива згоди інших держав ЄС. Але тут насправді Україна не має якихось особливих проблем, адже більшість країн підтримує її членство в ЄС, а найбільше голосів на її підтримку є на східному фланзі – у країнах Балтії, Польщі, Румунії, але теж, наприклад, в Португалії. Найбільш нейтральною або негативно налаштованою є Угорщина, але теж у Франції є багато нейтральних або нерішучих голосів. Я думаю, якщо Україна після фактичного закінчення війни з Росією приступить до реформ уже на мирних основах, то є шанс, що не з перспективи кількох, але напевно кільканадцяти років, ця ситуація може набагато краще виглядати для Києва. Адже тут говоримо про ситуацію, в якій Україна, на жаль, надалі веде війну і якби гіпотетично Україна сьогодні закінчила війну, то насправді треба говорити ще про тривалий законодавчий процес та реформи. Навіть держави, котрі у мирний час хотіли приєднатися до ЄС, йшли до цього кілька і навіть кільканадцять років. Якби Україна поставила все на шлях інтреграції із Заходом та ЄС, то, можливо, не у це десятиліття, але у найближчі кільканадцять років, така перспектива перед Україною буде відкрита».
Тарас Андрухович
