Фонд «Відкритий діалог», очолюваний Людмилою Козловською та Бартошем Крамеком, знову опинився в епіцентрі скандалу. Цього разу дії фонду, усвідомлено чи ні, можуть призвести до трагічних наслідків – смертей українських захисників, які борються із російськими загарбниками.
Днями у Facebook волонтер та правозахисник з Об'єднання політв'язнів Кремля Ігор Котельянець опублікував пост, де звинувачує фонд «Відкритий діалог» у постачанні неякісних бронежилетів, які той купив для потреб ЗСУ. Польське радіо для закордону звернулося до автора допису із проханням прокоментувати ситуацію.
Ігор Котельянець розповів про те, що його підштовхнуло до волонтерської діяльності:
- Після початку повномасштабного вторгнення [армії РФ в Україну – ред.] 24 лютого я перебував у відрядженні в США і, дізнавшись про те, що відбувається, купив квиток назад. Спочатку, перші дні, ми як об'єднання прийняли для себе рішення, що ми займатимемося не тільки адвокацією, пов'язаною з підтримкою політичних в'язнів, але наш фокус буде зосереджений на допомозі людям на війні. У нас, так би мовити, з'явилися два фронти робіт – організація та супровід логістичного пункту, який би допомагав донорам з Європи відправляти гуманітарну допомогу в Україну, а другий – це пошук ресурсів, як власних, так і наших партнерів для закупівлі засобів захисту для наших солдатів, які пішли воювати. Ця новина [про початок війни – ред.] нас збентежила, ми не були до цього готові. Де брати бронежилети, каски та інші засоби захисту, ми не знали та не розуміли. Ми зверталися у відкриті джерела. Якщо говорити про форму або взуття, то це ще можна дістати, але якщо говорити про бронежилети, те, в чому була найгостріша необхідність, їх знайти у відкритому доступі було дуже важко, майже неможливо.
Далі правозахисник описав ситуацію із бронежилетами, закупленими через фонд «Відкритий діалог»:
- Я побачив таку розрекламовану діяльність фонду «Відкритий Діалог», що вони на благодійній платформі збирають гроші. Там переважно жертвують поляки та українці. За ці пожертвувані кошти купуються бронежилети. Я точно знав, яким територіальним оборонам це необхідно. Я, як мінімум, володів інформацією про київську територіальну оборону, а також про тероборону на півдні, тим більше, що там воює мій рідний брат. Бронежилети – це найбільш потрібна і необхідна там річ, яку ніде там неможливо було знайти. Я побачив, що вони [фонд «Відкритий діалог» – ред.] збирають кошти і купують бронежилети, і звернувся до них із питанням, чи можна у них замовити бронежилети на фронт. Людмила [Людмила Козловська – ред. ] дуже швидко відгукнулася і повідомила, що, звичайно ж, це можливо. Вона мені скинула інформацію та технічні характеристики. Там було кілька видів бронежилетів. Я вибрав ізраїльські 4 класу захисту. Мені повідомили, що вони коштують 450 євро за штуку і з дня на день мають прийти. На той момент грошей у нас вистачало лише на 10 бронежилетів – це була наша перша партія. Ми трохи пізніше вже стали досвідченішими в цьому питанні і дізналися, як правильно перевіряти бронежилети. Але на той момент ми цієї інформації не мали. Ну, і я просто сподівався на людину, яка позиціонує себе як правозахисник, який просуває наративи захисту в'язнів Кремля, саме тих, кого представляє наша організація. Саме тому я й уявити не міг, що можуть виникнути проблеми. Я звернувся до Людмили, вона прийняла замовлення і повідомила, що оплату необхідно здійснити банківською картою через благодійну платформу. Я сплатив, скинув їй чек і чекав. Вони якось довго йшли. Перша партія мала піти на південь хлопцям, які воюють. Мені пообіцяли, що вони незабаром прибудуть, я пообіцяв хлопцям, у тому числі й братові, що вони скоро будуть. Тому для мене ця історія також тісно пов'язана з рідними для мене людьми. Коли вони прийшли, коли їх розпакували, то виявилося, що там самі жилети, а бронепластин 4 класу, головного елемента захисту, немає. Окремо лежали невідомого походження пластини, дуже схожі на пластик – дуже незрозумілий, дуже легкий сплав. Саме тоді мене й запитали, чого пластин немає, а є ось це. Я звернувся до Людмили і виявилося, що це і є обіцяний захист.
[…]
Я, звичайно, не є експертом у цьому напрямі, але те, що це не є чимось броньованим, я зрозумів. Тому їх перевірили, з певної відстані їх обстріляли, і пластина без жодних проблем була пробита. Тоді ми переконалися, що ці пластини не є захистом. Спочатку я не думав, що нам свідомо привезли якісь неякісні пластини. Спочатку я подумав, що сталася якась помилка і, мабуть, фонд «Відкритий діалог» має постачальника, який їх обдурив. Але, що мене здивувало, керівник фонду почала захищати свою позицію, стверджуючи, що це гарні та якісні пластини. Вона також стверджувала, що їх консультують якісь експерти НАТО. Трохи згодом вона все-таки визнала, що ці пластини не годяться для людей на фронті, і почала виправдовуватися, що вони призначені для людей не на фронті і можуть захистити лише від осколкових поранень. Не знаю, чи це правда, але мені такий «захист» не потрібен. Вона пообіцяла, що замість цих надасть хороші, сертифіковані сталеві бронеплити. Вона мені скинула файл та фотографії з технічними характеристиками від виробника, де був сертифікат. Коли приїхали ці бронежилети, виявилося, що їх приїхало не 10, а 6. Наш представник поїхав на склад у Львівській області, адресу якого вони чомусь боялися відкрито повідомляти. Коли представник приїхав, то побачив, що фото, які я йому скинув, не відповідають тому, що намагаються віддати. Він повідомив, що надіслали нерівно нарізані залізні пластини без маркування, які схожі на смопил. Людмила не змогла нам підтвердити те, що це ті обіцяні пластини, оскільки ніякої супровідної документації не було. Ми відмовилися приймати їх. Пройшло вже багато часу, і вона продовжує зволікати. Я був у дуже тяжкому емоційному стані, бо тут були люди, які втрачають життя, а тут людина, яка постійно щось обіцяє та привозить якусь пластмасу. Після двох таких випадків я не можу сподіватися на порядність даної людини або хоча б на те, що мені все-таки вдасться домовитися. На даний момент я прошу лише повернути сплачені 4500 євро. Людмила повідомляла, що поверне гроші. Пізніше вона стверджувала, що перевела цю суму 22 березня. Але на момент 25 квітня коштів на рахунку, як і раніше, немає. Спочатку я скидав Людмилі ці виписки, а потім вона перестала реагувати на це. Незважаючи на її твердження про оплату, жодних доказів цього вона так і не надала.
Ігор Котельянець також порушив питання про можливі наслідки подібної діяльності фонду:
Що мене хвилює, так це те, що людина, судячи з того, як вона захищає якість цих пластмасових бронежилетів, свідомо завозила цілі партії в Україну. Мене як громадянина хвилює питання, скільки їх було завезено, і чи знають люди, які здавали так само, як і я, благодійні внески, про те, що це не є нормальним захистом. Я думаю, що таких людей, як я, які ніколи про це не замислювалися до початку війни, може бути багато. Цей захист був розданий територіальній обороні та іншим підрозділам, де люди сподіваються на цей захист. Ну а друге – це те, що людина не повернула гроші. Мені важко повірити, що людина заради 4,5 тис. євро готова робити дії, які можуть оприлюднити. Але вона цього не боїться.
Олександр Потіха
