ЗМІ у всьому світі пишуть про те, як Польща та інші країни Європи приймають українських біженців, але не так багато відомо про те, яку допомогу отримують українці від мешканців країн Центральної Азії. Річ у тому, що до цих країн виїхало не так багато біженців, але там місцеві теж хочуть допомогти українцям. Буквально на другий день після того, як почалася повномасштабна війна Росії проти України, казахстанці ініціювали збір гуманітарної допомоги для українців. Активісти вже відправили до України понад 170 тонн гумдопомоги. Про те, як казахстанці та киргизстанці включилися в допомогу українцям, як в цих двох країнах Центральної Азії сприймають війну, розв’язану Росією проти України, я поговорила з докторкою Людвікой Влодек, публіцисткою, соціологом, журналісткою, мандрівницею, керівницею спеціалізації Центральна Азія Центру досліджень Східної Європи Варшавського університету. Людвіка Влодек - авторка книг «Пра. Про сім'ю Івашкевичів», «Досить перетнути річку», «Чотири прапори, одна адреса. Історії зі Спіша», «Найгірші діти Республіки. Про алжирців у Франції», а нещодавно вийшла її нова книга - «Бунтівниці з Афганістану».
На початку нашої розмови я попросила докторку оцінити третій сектор та його реальний вплив на суспільство в Казахстанці та Киргизстані.
Найбільше позаурядових організацій серед усіх країн Центральної Азії в Киргизстані. Там ці організації користуються найбільшою свободою, але, звичайно ж, влада не сприяє їхній роботі. Наприклад, у Киргизстані, як і в Росії, багато років тому був прийнятий закон про іноземних агентів, він направлений проти фондів, які отримують фінансування від іноземних партнерів. Але там працюють найрізноманітніші фонди, які надають допомогу, підтримують ЗМІ, займаються питаннями верховенства права.
В Казахстані ситуація виглядає трохи гірше, там такі організації мають меншу свободу. Але у порівнянні з трьома іншими країнами регіону: Таджикистаном, Узбекистаном, Туркменістаном, - в Казахстані все ще не так погано. Відомо, що Казахстан – це не така демократична країна, як ми звикли до цього в Європі. Там існують певні обмеження. Однак третій сектор там все ж існує.
Я запитала у пані Людвіки, як відреагувала громадськість в Казахстані та Киргизстані на повномасштабне вторгнення Росію в Україну.
Я б сказала, що дуже проукраїнсько. Казахстан найбільше серед інших країн переймається цією війною, тому що там розуміють, що з певної точки зору ця країна опинилася в аналогічній ситуації, що й Україна. Там живе великий відсоток етнічних росіян – більше ніж 20%. Ще більший відсоток населення говорить у повсякденному житті російською. Згідно з опитуваннями, більшість мешканців Казахстану заявляє, що вільно говорить російською, а не казахською. Навіть частина етнічних казахів обирає російську для щоденного спілкування чи спілкування на роботі. Крім цього, Казахстан має найдовший серед усіх країн кордон із Росією. Багаторазово Казахстан залякували найрізноманітніші російські політики, тут я говорю не про урядовців, а таких політиків, яких Кремль використовує як рупор пропаганди. Я маю на увазі Володимира Жириновського, який нещодавно помер. Він часто говорив про те, що вся Північ Казахстану не належить цій країні, а це - територія Південного Сибіру; що треба забрати населені пункти на півночі Казахстану та приєднати їх до Росії. Також такі погрози часто лунали з уст різних правих діячів, але не тільки їх. Через це у тому ліку Казахстан переніс свою столицю на північ до Цілинограду, який потім був перейменований на Астану, а ще пізніше на Нур-Султан. Однією з причин перенесення столиці на північ було бажання отримати більший контроль над північними територіями.
Одразу ж після 24 лютого в Казахстані люди почали збирати гроші для України, українців. Цікаво, що казахстанська влада, яка пильно слідкує за діяльністю позаурядових організацій, не мала жодних претензій щодо допомоги Україні. У великих містах люди почали збирати речі, ліки, засоби особистої гігієни та гроші. Цікаво, що люди, які передавали гроші для України, яка ефективно обороняється від російської агресії, часто в призначені платежу писали слова підтримки, на зразок: «Ви боретесь за нашу свободу», «Казахстан може бути наступним, ми цього не хочемо, тому допомагаємо вам». Подібний ентузіазм розділяють незалежні ЗМІ. Вони мають тільки онлайн-аудиторію, але серед молодої інтелігенції вони дуже популярні.
З’явилися навіть різні низові ініціативи, спрямовані на вивчення казахської мови. Казахстанці, особливо в великих містах, особливо інтелігенти, часто не знають добре казахську мову і мають проблеми з її використанням. Найчастіше вони використовують казахську для спілкування зі старшими членами родини. З’явилися різні розмовні клуби, місця, де можна вивчати казахську мову. В соціальних мережах з’явилося дуже багато різних груп, мета яких, з однієї сторони – засудити російську агресію проти України, а з іншої – підтримати серед казахстанців відчуття власної гідності, звільнити Казахстан від його постколоніальної залежності від Росії. Наприклад, в Instagram є сторінка, присвячена вивченню казахської мови. Її автори публікують пости й казахською, й російською. В них на сторінці є меми, короткі новини. Наприклад, вони опублікували досить дотепну інструкцію для громадян Росії, що приїжджають до Казахстану. Зараз із Росії виїжджає дуже багато людей, тому що вони не хочуть, сплачуючи податки, фінансувати війну, не хочуть жити в країні, яка є агресором. З сотні тисяч, як мінімум кілька десятків тисяч, якщо не більше, виїхали до Казахстану. В цій інструкції, створеній авторами сторінки qazaqgrammar, сказано, що Казахстан – це незалежна держава; в Казахстані не обговорюють приєднання до Росії, тільки напад Росії на Казахстан. Також автори публікують поради, як вимовляти казахські слова, списки найнеобхідніших слів. Використовуючи казахські слова, росіяни одразу ж здобувають симпатію серед казахстанців.
Реакція на війну була дуже-дуже сильною. Цікаво, що влада дозволяє цьому відбуватися. Не варто забувати про те, що в Казахстані влада вміє перешкоджати різним низовим ініціативам. Ми це чудово знаємо. І саме так дуже часто й відбувається. Однак саме в цьому випадку казахська влада дивиться на це крізь пальці. 6 березня в Алмати відбувся масовий мітинг проти війни, проти агресії. Протестувальники отримали згоду на його проведення. Пізніше місцеві влади не дозволяли організовувати демонстрації, але можна проводити збір коштів, розповсюджувати інформацію про те, що відбувається в Україні, в інтернеті.
Людвіка Влодек зазначила, що подібні антивоєнні мітинги проходили й в Киргизстані.
Наймасовіша демонстрація пройшла в Бішкеку на початку березня, ненабагато пізніше акції в Алмати. В центрі Бішкеку є парк, і президент Садир Жапаров написав в Twitter, що учасники мітингу мають збиратися в тому парку, адже там можна проводити демонстрації. Варто зазначити, що там проходили й акції на підтримку Росії, в яких переважно брали участь росіяни, що живуть в Бішкеку. Я не буду приховувати того, що частина російськомовного населення Казахстану знаходиться під впливом російської пропаганди. Для частини російськомовних жителів Киргизстану, як і Казахстану, російська пропаганда стала єдиним джерелом інформації, звичайно, наскільки взагалі пропаганду можна назвати джерелом інформації. Я маю на увазі, що вони дізнаються про війну з тих телеканалів.
Однак в Бішкеку було багато демонстрацій проти війни. В мене склалося враження, що киргизьке суспільство менш зацікавлене цією війною, тому що Киргизстану меншою мірою загрожує окупація, ніж Казахстану. Річ у тому, що в Киргизстані нема територій, на якій би проживала російськомовна група. Звичайно, громадянське суспільство, незалежні киргизькі ЗМІ, велика кількість киргизьких інтелектуалів, частина з яких живе поза межами своєї батьківщини, приєдналися до акцій солідарності з Україною. Вони критикують російську армію і політиків у Кремлі за те, що вони роблять в Україні. Влада намагається зберегти нейтралітет. Ключовим було те, що влада дозволила проводити демонстрації, але лише в визначених місцях у столиці. Вони не підтримали Україну, не засудили Росію, але і Казахстан, і Киргизстан підкреслюють, що вони не підтримують агресію і визнають територіальну цілісність України.
Матеріал підготувала Дар'я Юр'єва