Програючи на полі бою Російська Федерація, схоже, змінює тактику, вдаючись до терору цивільного населення. 10 жовтня світ облетіла новина про масований ракетний удар по українських містах. Після кількох місяців відносного затишшя було завдано ударів крилатими ракетами та дронами-камікадзе по Києву, Житомиру, Львову, Івано-Франківську та інших містах. Знову поновилися обстріли з території Білорусі, а її диктатор заговорив про створення разом із Росією «об'єднаного військового угруповання». Удари високоточними ракетами завдавали по центрах міст і цивільній інфраструктурі за сотні кілометрів від лінії фронту, де ЗСУ поступово тіснять російські війська одразу на кількох напрямках.
Яка причина масованих ударів Росії по Україні та до яких змін на фронті це може призвести? До розмови я запросив Ґжеґожа Кучинського з аналітичного центру Warsaw Institute, де він керує програмою «Євразія», а також він є автором низки книг про Росію:
Росія хоч якось мала відреагувати на поразки на фронтах. Також Кремль просто мав «відповісти» на вибух на Кримському мосту. Однак, на мою думку, нещодавні ракетні удари по Україні не є прямою відповіддю за Кримський міст, бо вони готувалися заздалегідь. Путіну після анексії та мобілізації необхідно було показати своїм громадянам, що Росія не безсила, незважаючи навіть на поразки на фронті.
Також Росія намагалась залякати мирне населення України, тому що подібних ударів уже якийсь час не було. Особливо це стосується ударів по Києву.
Варто враховувати також зміну російської військової стратегії та зміну командувача об'єднаного угруповання військ РФ в Україні, ним нещодавно став генерал армії Сєрґєй Суровікін. Він очолював Повітряно-космічні сили Росії в Сирії, а тому, ймовірно, використовуватиме ті самі методи й в Україні, зокрема атаки на критичну інфраструктуру та на мирних жителів.
Ґжеґож Кучинський вважає, що масований ракетний удар 10 жовтня по українських містах став можливим, зокрема, через слабкість українських сил протиповітряної оборони:
Слід пам'ятати про те, що ще до початку повномасштабної війни українські ППО вважалися не найсильнішою частиною оборонного потенціалу країни. У разі протидії російським вертольотам або літакам, українські ППО непогано справлялися, але не настільки втішні результати були в питанні протидії крилатим ракетам. Нещодавній російський масований ракетний удар показав, що, попри те, що, згідно із заявами Генштабу ЗСУ, якусь частину російських ракет вдалося збити, кілька десятків із них усе ж таки досягли своїх цілей. Ця ситуація демонструє обмежені можливості українських ППО, яких не вистачає для відбиття настільки масованих ракетних ударів.
Звичайно, неможливо в короткі терміни створити ефективну систему ППО. Можна лише мріяти про створення такої системи протиракетного захисту, як у Ізраїлю. Однак, через дії армії РФ, можна припустити, що найближчим часом західні партнери передадуть Україні більше ППО систем, внаслідок чого хоч частково вдасться прикрити кілька міст. Але я не бачу можливості швидко і радикально змінити ситуацію з повітряною безпекою України.
Але тут також варто враховувати, що вчора Україну атакували не тільки крилаті ракети, а й іранські дрони-камікадзе, які були випущені з території Білорусі. Ці дрони ще більше ускладнюють ситуацію і несуть загрозу і західним областям України. Тож протиповітряні сили оборони України мають низку серйозних проблем, якими намагатиметься скористатися Росія.
Від самого початку повномасштабної війни РФ проти України, російські війська регулярно завдавали ударів крилатими ракетами по різних містах. Однак в останні кілька місяців інтенсивність нанесення таких ударів значно знизилася. Здебільшого війська РФ продовжували обстрілювати прифронтові міста з артилерії та РСЗВ. Також в останні кілька місяців більш активно стали застосовуватися безпілотники і дрони-камікадзе. Однак застосування саме крилатих ракет було сильно обмежене. Питання про причини цього я адресував своєму співрозмовнику:
Тривала пауза в застосуванні крилатих ракет може свідчити про те, що їм потрібен певний час на їхнє виробництво. Згідно з приблизними оцінками Росія за місяць може виробити від 8 до 10 крилатих ракет «Калібр». При цьому невідомо скільки ще цих ракет зберігаються на складах. Напевно, якусь частину арсеналу вони бережуть на випадок форс-мажору, наприклад, на випадок війни з НАТО. Тому я не думаю, що вони будуть використовувати всі до останньої ракети, а пізніше поступово поповнювати їхні запаси. Однак, навіть при цьому, щодня проводити масовані обстріли, такі як ми бачили 10 жовтня, військам РФ не вдасться. Ми будемо бачити максимум триденні ескалації обстрілів, після чого будуть перерви на тиждень або два.
У Росії немає ресурсів і можливості, щоб випускати в день сотні ракет. Варто також зважати на питання санкцій та обмеження постачання, які відіграють дуже важливу роль і гальмують виробництво такої зброї як ракети «Калібр» або «Іскандер», роблячи можливим виробництво лише кількох ракет на місяць.
Експерт також зазначив, що ці ракетні удари кардинально не впливають на ситуацію на фронті:
Війська РФ замість того, щоб застосовувати таку влучну зброю на полі битви, завдаючи ударів по військовій інфраструктурі або скупченню сил, застосовують таку коштовну зброю для ударів по мирних містах. На фронті російська армія й надалі матиме справу з ініціативою ЗСУ, бо оголошена Путіним «часткова» мобілізація не приносить і не принесе очікуваних у Кремлі результатів. У військ РФ немає можливості для перегрупування і тим більше для проведення успішної контратаки. Вони зосередять свої дії на завданні ударів по цивільній і критичній інфраструктурі. Уже осінь, скоро настане зима, відповідно війська РФ спробують створити гуманітарну катастрофу в Україні. Вони спробують позбавити людей тепла та електроенергії. Однак варто розуміти, що це удар не тільки по Україні, а й по Європі. Адже нещодавно було укладено угоду між Польщею та Україною про постачання електроенергії. З 11 жовтня ці постачання призупинено. Це один з елементів російської стратегії. Я думаю, що якщо політика Києва та країн, які його підтримують, буде послідовною, то це приведе Путіна до поразки набагато швидше, ніж навіть він сам думає.
Олександр Потіха