Кількість зафіксованих воєнних злочинів російського окупаційного війська проти мирних громадян України вже складає десятки тисяч і продовжує зростати пропорційно площі звільнених від загарбників української території. Проте навіть у раніше звільнених містах і селах залишається чимало незафіксованих воєнних злочинів. Так стається тому, що українці часто просто не знають, що заподіяні їм лиха підпадають під таку правову категорію і ці злочини можуть бути зафіксовані, розслідувані та передані до національних та міжнародних судових органів. А самі потерпілі можуть отримати належну компенсацію.
Від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого в державі була започаткована ініціатива «Трибунал для Путіна». Це мережа організацій в кожній області України з фіксації та документування воєнних злочинів Росії. Вона створена Центром громадянських свобод у партнерстві з Харківською правозахисною групою і Українською Ґельсінською групою з прав людини. Документаторам цієї ініціативи вдалося зафіксувати понад 23 400 воєнних злочинів, скоєних росіянами в Україні, стверджує експерт Центру Громадянських Свобод Святослав Рубан:
— Кількість загиблих перевищує 5 тисяч осіб, отримали поранення більше 6 тисяч українців. Об'єктами атаки на цивільне населення є житлові будинки. Нами зафіксовані понад 8 тисяч епізодів. А також об'єкти комерційної діяльності, освітні заклади і об'єкти інфраструктури. Найбільш поширені злочини — пошкодження чи знищення майна і напади на цивільні об'єкти. Це свідчить про ціленаправлене використання воєнних злочинів, як методу ведення війни Російською Федерацією.
Однак остаточна кількість загиблих цивільних українців буде встановлена лише після деокупації всієї території держави і становитиме більше 10 тисяч осіб, вважає керівник департаменту документування воєнних злочинів Української Ґельсінської спідки Сергій Мовчан. Він закликав всіх українців фіксувати пережите під час війни із тим, щоби ця пам'ять була запобіжником повторення жахів війни:
— Кожен українець на сьогоднішній день є жертвою цієї війни. Не обов'язково жертвою воєнних злочинів. В кожного з нас своя історія того що відбувалося і її варто так само документувати і зберігати для подальшого історичної пам'яті. Щоб це було не «Можем повторить», як це говорить Росія, а як говоримо ми: «Ніколи знову!». Щоб ті події, що відбуваються сьогодні, в подальшому не могли бути присутні в нашому житті і в житті інших країн інших і людей.
Журналістка Ганна Мамонова закликала своїх колег не тільки розповідати про страждання цивільного населення під російською окупацією, а й документувати воєнні злочини росіян проти мирних мешканців. Для кваліфікованого документування таких діянь вона порадила вивчати Женевські конвенції і Римський статут Міжнародного кримінального суду, а також розповідати потерпілим про порушення їхніх прав:
— Один з останніх випадків фіксування воєнних злочинів стався, коли вийшов чоловік і розповів, що його дружині після поранення зробили 11 операцій в Німеччині. Що його будинок пограбований і зруйнований. Що під час обстрілу на його очах загинули дві сусідки, що біля його двору був блокпост загарбників. Але він вважає, що воєнні злочини проти нього і його родини не скоєні. Коли ми все ж таки задокументували все, що сталося, з його родиною за 10 днів окупації, ми йому назвали близько 10 воєнних злочинів, які були скоєні саме проти нього. В селі Андріївка живе чоловік, якого викрали, катували, знущалися, потім вивезли в Білорусь, а тоді в Росію, в Курськ. Там він став жертвою примусового донорства. Ми підготували матеріали, і в підсумку не лише допомогли людині з розповсюдженням інформації і правовою допомогою, а й допомогли йому з волонтерською роботою.
Вперше про історію полону цього чоловіка з Андріївки, що на Київщині, якого звати Микола Савчук, розповів у соцмережах адвокат Юрій Білоус. Він скерував інформацію про цей воєнний злочин росіян проти мирного українського селянина до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Своєю чергою, голова правління Центру громадянських свобод, якому цього року присудили Нобелівську премію, Олександра Матвійчук, розповсюдила історію страждань Савчука дипломатичними каналами. А завдяки розголосу долі Савчука в пресі журналісткою Мамоновою, вдалося оглосити збір коштів на відновлення житла потерпілого, розповів адвокат Юрій Білоус. Він назвав це успішним прикладом співпраці правників, правозахисників і журналістів:
— Ми зробили публічну акцію зі збирання допомоги, щоби облаштувати його житло, тому що окрім відбору крові, знущань, тортур, перевезення в Білорусь, а тоді в Росію, він і його дружина залишилися без житла. Він залишився без автівки, яку викрали і розчавили. І завдяки допомозі людей ми облаштували його житло і навіть придбали для нього автомобіль. Це був сильний крок і сильний аргумент щодо того, що росіяни не можуть тут нічого безповоротно знищити. А сила єдності нашого народу в цьому індивідуальному випадку підтвердила, що ми можемо допомагати на мікрорівні, а та мета, заради якої робиться документування злочинів, була досягнута. Є дуже багато випадків, коли росіяни відступають з якогось міста і залишають по собі свідчення масових воєнних злочинів, багато з яких залишаються на рівні розповідей біля магазину чи серед друзів. Ці розповіді не потрапляють туди, де вони мають бути розслідувані — СБУ, Генпрокуратура і Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. Тому моя робота полягає в тому, щоби окрім первинного фіксування воєнних злочинів росіян, скерувати всю цю інформацію до Міжнародного кримінального суду в Гаагу. А на внутрішньому рівні — в Службу безпеки України і Генпрокуратуру України.
Своєю чергою, правник Павло Демчук, який співпрацює в межах ініціативи «Трибунал для Путіна» з правозахисниками як волонтер-документатор, закликав, щоби воєнні злочини російських загарбників отримали належну правову оцінку та були покарані, а жертви цих злочинів отримали компенсацію за заподіяне їм лихо. Для цього, на думку Демчука, в Україні має розгорнутися правова просвітницька робота із населенням:
— Працюючи із потерпілими і очевидцями воєнних злочинів, тих звірств, які були скоєні на території Київської області, де ми із Центром громадянських свобод провадимо документування, ми побачили, що люди не усвідомлюють, що до них були вчинені воєнні злочини. Під час спілкування із потерпілими слід звертати увагу на те, що свої права потрібно захищати і потрібно вчиняти активні дії щодо цього.
Міжнародне право наразі розробляє багато додаткових механізмів з покарання воєнних злочинців, — зазначив Павло Демчук. Але він закликав не нехтувати й національним законодавством України. За його словами, потерпілим слід оскаржувати вчинені проти них окупантами злочини в українських правоохоронних органах і домагатися доказів того, що вони були зафіксовані і що щодо них провадиться розслідування. Саме такі розслідування є найбільшою гарантією дотримання процесуальних норм. Після того, як правоохоронці зберуть свідчення очевидців і факти вчинених злочинів, є висока вірогідність того, що такі справи будуть передаватися в міжнародні судові структури.
Олександр Савицький