Делегація Служби зовнішньополітичних інструментів Єврокомісії завершила візит до Києва з метою обговорення розмінування та подальшої підтримки України. Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко повідомив європейським гостям, що наразі найбільшою проблемою є очищення полів та водних акваторій. І що прискорення їхнього розмінування неможливе без інновацій та співпраці з міжнародними організаціями та країнами Заходу. Для цього Україна пропонує розробити план розмінування на 5-10 років та залучити необхідну техніку і фахівців. Загалом, за оцінками українських та міжнародних експертів, розмінування України забере щонайменше 30 років. Але цей процес уже стартував на звільнених від окупантів територіях силами фронтових саперів та спеціалістів Держслужби з надзвичайних ситуацій України.
Щільність замінування українських регіонів, що зазнали вторгнення російських військ й були окуповані російськими загарбниками, дуже відрізняється залежно від часу їхнього перебування під окупацією, заявив міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко. «Що довше російські війська були на тій чи іншій території, то складніше їх розмінувати», – пояснив міністр. На сьогодні основний тягар розмінування звільнених від російських загарбників українських територій, прифронтових зон та позицій українських військових перебрало на себе Міноборони України. Військові сапери здійснюють бойове розмінування та цілу низку інших завдань, повідомив Сергій, боєць однієї з бригад Територіальної оборони у складі Збройних сил України:
- Чесно, роботи багато. Бувають такі моменти, коли не вистачає рук. Вчора також був обстріл. Зараз будемо знищувати снаряди, що не розірвалися, на території цієї роти, а потім треба їхати в іншу роту, переглядати що в них лишилося, наскільки воно безпечне чи небезпечне… Ось це у нас – танковий боєприпас. Він старий, ще з часів АТО. Наскільки можна оцінити, він не виходив зі ствола. Отже, безпечний для транспортування. Досі ми знаходимо боєприпаси часів Другої світової війни. Тому я впевнений, що ми ще будемо зустрічати дуже багато небезпечних предметів впродовж поколінь. Наразі Росія не шкодує боєприпасів. Трапляються такі дні, коли снаряди випускаються просто тисячами.
Сергій стверджує, що на фронті і в прифронтових зонах небезпеку становлять не тільки міни, а й російські снаряди і ракети, що не розірвалися:
- Та сама болванка, але всередині – вибухова речовина. Переважна більшість заряду здетонувала, а ця частина з якоїсь причини лишилася. Це вибухова речовина сама по собі пасивна і, в принципі, безпечна для транспортування. Тут для детонації потрібен підривник. Дуже часто одна з причин нездетонування боєприпасу – коли до нього просто не вставляють підривник, або не знімають з підривника бойову чеку. Такий снаряд можна транспортувати. Якщо ж бойової чеки немає, то такий снаряд бажано підривати на місці. Щоб визначити порожній снаряд чи ні, зазираємо всередину. Якщо бачимо, ця труба порожня, несуча частина, двигун уже вигорів, а там були порохові заряди, які його посилають вперед. Якщо там порожньо, то це просто металобрухт. Його знищувати не треба. Для непоінформованих людей це все одно виглядає страшно. Я все ж не раджу їх чіпати або здавати на металобрухт. Бо через недогляд можна нарватися і на споряджений снаряд. А ось це у нас – касетний боєприпас від «Урагану». Може, ви таке вже бачили – лежить півтораметрова труба з металевими остовами. Ці снаряди перебувають в ній й відстрілюються у польоті. В разі потрапляння на землю вони вибухають. Вони можуть покрити площу до 100 квадратних метрів, але маленькими невеликими вибухами. Це ми зараз підірвемо.
Більшість військових інженерних підрозділів, як розповів Сергій, займаються прокладанням безпечних переправ та побудовою інженерних фортифікацій. Але особливо актуальними під час українського наступу цього літа на південному фронті стали заходи з прокладання шляхів для українських штурмових підрозділів мінними полями. Окрім стаціонарних мінних загороджень перед викопаними та залитими бетоном шанцями російських окупаційних військ, ворог густо «засіяв» проходи до своїх укріплених районів засобами так званого «дистанційного мінування». Це означає відстріл на територію очікуваного руху військ спеціальних снарядів, що вибухають за кілька метрів від землі й розкидають на землю міни. Досвідчені українські сапери вважають найскорішим та найбезпечнішим шляхом розмінування таких територій застосування установок дистанційного розмінування. Вони відстрілюють по зараженій мінами території наповнений вибухівкою довгий рукав боєзаряду, розповів фронтовий сапер Любомир:
- Він начинений вибухівкою як, умовно кажучи, шланг і таке інше. Тобто, на один його метр припадає 4 кілограми вибухівки. Установка його запускає в повітря, вкладає на землю і тоді відбувається детонація заряду. Він підриває міни і робить такий прохід мінними полями, що дозволяє проїхати техніці.
Довжина такого проходу може досягати 100 метрів, а ширина – шість метрів, що цілком достатньо для безпечного проходження бронетехніки. А доки Сили оборони України продавлюють глибокоешелоновану оборону російських окупантів, на звільнених від ворога територіях протимінну роботу ведуть сапери міністерства з надзвичайних ситуацій. Один з них представився Максимом і розповів, що роботи у них тут більше, ніж вони можуть з нею впоратися:
- Насамперед, це критична інфраструктура. Ми її розміновуємо і потім її вже намагаються відновлювати. А так, це звичайно ж, заявки від населення. Бо коли людина виїжджала на безпечнішу територію, а в неї під окупацією залишалася її хата, то їй треба кудись повертатися. І звичайно ж, людині страшно туди заходити. Людей так і вчать, що потрібно зателефонувати на номер 101, зробити заявку та викликати саперів, щоб це все було убезпечене. За весь час нам надійшло близько 22,5 тисячі заявок. І виходить так, що ми можемо поїхати на виклик за такою заявкою до людини, яка її подала, а там ще з трьох будинків прийдуть і скажуть: а у нас теж там щось лежить. Так можна на одній вулиці надовго застрягти.
Колега Максима на ім'я Михайло застерігає мешканців звільненого села від спроб будь-якої взаємодії з підозрілими предметами, якими густо усіяні їхні садиби, лани та придорожні території:
- Будь-яка протипіхотна, або протитанкова міна дистанційного мінування має самоліквідатор. Тобто, це найбільше стосується цивільних осіб, бо наші хлопці вже стикалися з ними та знають, що це таке. А коли цивільні починають їх чіпати руками чи намагатися їх переміщати, вони дуже ризикують своїм життям. Ця міна може підірватися просто в руках. А ще є такі міни, що обладнані механізмом розвантаження. Він навантажується зверху самою міною, і вона опиняється у бойовому стані. Щойно ми цю міну знімемо, відбудеться підрив. Тому, щоб убезпечити себе і своє життя, ми цю міну або стягуємо «кішкою», або знищуємо накладним зарядом.
Ветеран Держслужби з надзвичайних ситуацій на ім'я Андрій прослужив на посаді сапера понад 20 років. Він підтвердив, що його професія залишається вкрай небезпечною, бо трапляються випадки підриву, загибелі чи каліцтва персоналу. За словами Андрія, всі сапери тут одна сім'я, але все ж намагаються тримати якусь дистанцію, розуміючи той ризик, якому вони піддаються щодня. «Ми намагаємося не звикати один до одного, не прив'язуватися емоційно», - зізнався Андрій.
Олександр Савицький