16 серія документальної стрічки «Перезавантаження» розповідає про послідовність Москви у спробах відбудови імперії зла негайно після повалення Совєтського Союзу. Росіяни усвідомлювали, що необхідно буде зберегти потужні впливи своєї агентури на території посткомуністичних країн, а зокрема східної Німеччини та Польщі. Звісно, ФСБ та ҐРУ планували годувати своїх агентів не за свій рахунок, але за рахунок нового виду колонізації Центрально-Східної Європи й Німеччини. Постсовєтська колонізація була енергетичною. Монополія росії на поставки зокрема газу в Європу дозволила рашистам фінансувати воднораз свою армію злочинців, агентурну мережу та «корисних ідіотів». Впродовж тридцяти років росія, за допомогою політиків на зразок Ґергарда Шредера, Анґелі Меркель чи Дональда Туска, тобто лідерів, що сприяли монополії рашистів на поставки енергоносіїв, настільки забезпечила свій військовий комплекс, що прийняла рішення зчинити агресію на Україну.
Про стратегію відбудови імперії рашистів в Європі, що виринула на початку дев’яностих років, розповідає редактор Міхал Рахонь:
– Коли на початку 90-тих років відбувався крах СРСР, два російські дипломати сформували концепцію, яку опісля назвали доктриною Фаліна-Квіцінського. Доктрину записано в історії під коротшою та набагато більш зрозумілою назвою – «газопроводи замість танків». У вказаній доктрині йшлося про те, щоб держави, які проходили процес визволення з-під впливів імперії зла, залишилися під впливом росії, яка вчинить їх залежними вже не тільки від своєї армії, спецслужб та їх політичних впливів, але, перш за все, – від джерел енергії.
Диктор у фільмі «Перезавантаження» читає аналіз екс-міністра енергетики Польщі – Пйотра Наїмського про доктрину Фаліна-Квіцінського. Пан Наїмський як міністр повністю покінчив з поставками російського газу до Польщі:
– У 1990 році в німецькій пресі надруковано статтю, написану на основі витоку даних з москви. Він вміщав фрагменти документа, який тоді назвали доктриною Фаліна-Квіцінського. Валєнтін Фалін був шефом відділення закордонних справ Комуністичної партії Радянського Союзу, а Юлій Квіцінський – совєтським послом у Федеративній Республіці Німеччина. Проект полягав у тому, щоб совєтські танки замінити трубопроводами, й, за допомогою залежності від постачання нафти та газу, зберегти впливи в Польщі, [тодішній] Чехословаччині та інших країнах колишнього комуністичного табору.
Символом залежності Польщі від російського газу стало товариство EuroPol Gaz та його власник – Алєксандер Ґудзовати, який зберігав у ньому невеличкий – ледь 4 відсотки, але все ж таки – контрольний пакет акцій. Така схема дозволила росіянам контролювати енергетичну політику Польщі, й байдуже, яка сила у даний час перемагала на виборах. У 2007 Дональд Туск став прем’єром й у першому зверенні в парламенті заявив: «Хочемо діалогу з росією, такою, якою вона є». Газ – у політиці Дональда Туска перезавантаження з росією – виконував ключову роль. Говорить редактор Міхал Рахонь:
– Від початку формування відносин з росією – «такою, якою вона є», питання газових угод були одними з основних пунктів переговорів між представниками обох сторін. Такі висновки випливають із ряду документів опрацьованих у Міністерстві закордонних справ на зламі 2007 та 2008 років, у тому з записок та матеріалів із тезисами на свої перші переговори до москви, з якими подався тодішній міністр закордонних справ – Радослав Сікорський та тодішній прем’єр Дональд Туск.
Д. Туск, в. путін – скріншот «Перезавантаження», Андрій Рибалт
Диктор фільму «Перезавантаження» читає державну записку, яка становить доказ втілення кабміном Дональда Туска доктрини Фаліна-Квіцінського навіть кільканадцять років після її ухвалення:
– Як одержувач російських енергоносіїв, ми хотіли б продовжувати та розвивати співробітництво з російською федерацією у цій галузі. Наше прямування до диверсифікації поставок розуміємо як пошуки ефективних з європейської точки зору форм співробітництва зі всіма зацікавленими державами.
Коли путін замінив крісло президента на крісло прем’єра рф у 2008 році, Дональд Туск направив до нього особистого листа, у якому не забув згадати про газ, а конкретно газопроводи як площину порозуміння між Польщею Дональда Туска та росією путіна.
Диктор у фільмі «Перезавантаження» читає листа Туска до путіна:
– Незмінно, визнаючи росію як вагомого партнера Європейської Унії, також в контексті співробітництва у галузі енергетики, Польща зацікавлена у стабільному постачанні російської нафти та газу. Ми вважаємо, що енергетичний діалог між Європейською Унією та росією сприяє формуванню прозорих принципів співробітництва й тому ми намагаємося активно у ньому брати участь. Пропоновані Польщею енергетичні проекти направлені на забезпечення прозорих принципів співпраці постачальників та отримувачів, а також мають на меті зміцнити довіру між ними. Ми вважаємо, що у цій сфері треба уникати рішень, що справляють враження спрямованих проти будь-кого.
Написав Дональд Туск листа до путіна відповідно із положеннями доктрини Фаліна-Квіцінського. Туск та міністр відповідальний за енергетику в його кабміні, Вальдмер Павляк, послідовно підтримували поширення поставок російських енергоносіїв, а водночас припинили будову інфраструктури альтернативних поставок. У фільмі «Перезавантаження» наведено цитату Вальдемара Павляка, який увійшов в історію сучасної Польщі як запобіжник від розірвання газових контрактів з росією:
– У нас довгостроковий контракт щодо поставок газопроводом Ямал. В рамках ямальського контракту у нас поставки забезпечені до 2022 року. Зате, контракт з РосУкрЕнерго припиняється у 2009 році. Тепер у нас пропозиція російської сторони, щоб зміну цього контракту на довгостроковий поєднати з міжурядовою угодою.
3. Док. з МЗС стос. газ. політ. – скріншот «Перезавантаження», Андрій Рибалт
Професор Славомір Ценцкєвич у фільмі «Перезавантаження» звернув увагу, що газові угоди Туска з путіном відбувалися за рахунок енергетичної безпеки також України:
– Вся газова проблема за період правління кабміну Дональда Туска виникнула внаслідок двох обставин. По-перше – необхідності відновити газову угоду з 1993 року – деякі положення цієї угоди зробити більш актуальними, а друге питання стосувалося збільшення, як це тоді називали, «вартості» поставок російського газу до Польщі. Вся гра пов’язана з кризовим становищем у січні 2009 року. Тому, що росіяни тоді зупинили постачання газу до Польщі. Аргументом був російсько-український конфлікт за газ. Нагадаю, що третина поставок російського газу до Польщі йшла з українського напрямку. Тоді росіяни натискали, щоб пришвидшити переговори й підписати угоду між Польщею та росією.
Міністр з питань енергетичної інфраструктури в уряді правих – Пйотр Наїмський, який повністю припинив поставки російського газу до Польщі, у фільмі «Перезавнтаження» нагадав, що вже у 2001 році будівництво газопроводу Baltic Pipe з норвезьких родовищ до Польщі було повністю підоготоване:
– У 2001 році, коли об’єднання Польщі з Норвегією було узгоджено, домовлено, контракти підписані, й достатньо було лише відправити документи вже ухвалені управлінням, наглядовою радою, міністерством до Копенгаґена та Осло. Відбулися у Польщі парламентські вибори, й новий прем’єр – Лєшек Міллєр – цього не зробив. Уряд Союзу лівих демократів закинув це, вишукуючи різні виправдання.
Слухачам в Україні варто знати, що Лєшек Міллєр був не лише прем’єром у час посткомуністичного Союзу лівих демократів, але також отримав від Москви позику розміром одного мільйона американських доларів після політичного перелому в Польщі 1989 року. Москва дарувала Міллєру на тодішній час велику суму на зміцнення позиції посткомуністичних сил на політичній сцені Польщі. Лєшек Міллєр, у час демократичної Польщі, за правління й правих, й лівих, й лібералів ніколи не поніс жодної кримінальної відповідальності за наявний злочин, а нині Лєшек Міллєр – депутат Європарламенту зі списку партії Дональда Туска – Громадянська коаліція. Зате Дональд Туск готується стати прем’єром нового польського уряду.
Історія втілення в життя доктрини Фаліна-Квіцінського, тобто заміни танків на газ показує, що Москва після падіння Совєтського Союзу придумала дуже ефективну систему підкорення політики нових демократій, а то й Німеччини та інших т. зв. «старих» членів Європейської Унії своїм імперським інтересам. Якби Ґергард Шредер, Анґеля Меркель, адміністрація президентів США – Барака Обами та – на початку свого терміну – Джо Байдена, а у Польщі уряд Дональда Туска, ставили реальний опір будівництву двох гілок газопроводу Північний потік, режим путіна ніколи не отримав би коштів на фінансування агресії в Україні. Наступ на Україну та окупація українських земель доказала здатність росії – у зручний для неї час – заново замінити кошти, отримані від європейців за газ, на танки, й у такий спосіб знов намагатися поширити кордони імперії зла.
Андрій Рибалт
