Національний план оборони та стримування «Щит Схід» (пол. Tarcza Wschód) — це програма, оголошена в травні прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском. Йдеться передусім про будівництво різної військової інфраструктури, яка, з одного боку, має збільшити можливості Війська Польського, наприклад, шляхом поліпшення системи матеріально-технічного забезпечення чи розвідки, а з іншого — завадити діям потенційного агресора шляхом будівництва різних штучних й природних перешкод та укріплень, а також, наприклад, створення густих лісів й боліт, що обмежують переміщення.
Проект постанови про програму «Щит Схід» на 2024—2028 має бути прийнятий польським урядом у червні. У ньому написано, що метою є зміцнення системи оборони Республіки Польща, включаючи насамперед створення комплексної регіональної оборонної інфраструктури для протидії загрозам на східному фланзі НАТО.
Інвестиції за цією програмою будуть реалізовані на 700 км кордону, зокрема 400 км з Білоруссю. Тільки на матеріали планують витратити 10 мільярдів злотих.
Оцінити побудову й значення для безпеки Польщі фортифікацій та перешкод у межах проекту «Щит Схід» я попросив екскомандувача сухопутних військ Польщі, генерал-лейтенанта Вальдемара Скшипчака:
«"Щит Схід" складається із трьох частин. Перша частина — це повітряна оборона або протиповітряна парасоля, яку над Польщею та її східним кордоном ми розгортаємо на основі польських систем і програм протиповітряної оборони середньої дальності Wisła, Narew, а також малої дальності Pilica та Poprad. Друга частина — це стіна, яка вже є на кордоні з Білоруссю. Тепер у межах проекту цю огорожу проти нелегальних мігрантів й білорусько-російських спецслужб будуть зміцнювати та ущільнювати. Третій і найважливіший елемент — так звана "лінія Туска" — це розбудова у мирні часи оборонних фортифікацій, що на випадок війни дозволять нам уникнути можливого несподіваного вторгнення російської армії. Ця смуга, "лінія Туска", — це багатовекторна тема, оскільки вона стосується лінії інженерних укріплень та огорож, що мають бути побудовані на різних напрямках, щоб не дозволити російській армії перетнути кордон Польщі. Там мають бути теж бойові позиції, у яких розміщуватимуться відповідно підготовлені й оснащені війська, так звані фортечні війська. Такі ці три частини проекту "Щит Схід"».
Країни Балтії також готуються захищатися від нападу росії. Відповіддю на цю загрозу має стати проект так званої Балтійської лінії оборони, що має складатися з оборонних й фортифікаційних споруд, в основі яких будуть закладені перешкоди. Схожість польського «Щита Схід» з цим проектом дуже велика. Утім є й відмінності, говорить генерал Вальдемар Скшипчак:
«Кожна держава буде будувати подібну лінію оборони згідно зі своєю філософією. Але ці лінії теж співвідносяться, вони будуть сполучені задля створення безперервної лінії. Це буде лінія фортифікацій від міста Нарва в Естонії і аж до кордону між Польщею, Білоруссю та Україною. Отже філософія подібна, лінії співвідноситимуться, але, звісно, уряди будуть вирішувати, наскільки глибокими будуть ці позиції і наскільки сильно вони будуть укріпленими та як будуть озброєні. Отже, ідея одна, але філософія їх побудови, ймовірно, буде різною, залежно від можливостей кожної держави».
Генерал Вальдемар Скшипчак також підкреслив необхідність і важливість побудови подібних ліній оборони та фортифікацій у Польщі і країнах Балтії, адже ілюзій щодо агресивності й імперських зазіхань росії немає і треба бути готовими до можливого вторгнення, враховуючи при цьому уроки війни в Україні:
«Першим сигналом, що таку лінію оборони треба будувати, є те, що російська загроза є реальною. На додаток, усі в НАТО переконалися, що добрі оборонні фортифікації дозволяють ефективно оборонятися. Прикладом є так звана запорізька операція, коли росіяни підготувалися до оборони, але українці впоралися із їх обороною. Подібно росіяни могли впоратися із українською обороною в районі Бахмута, раніше — Сєвєродонецька, але не дали ради під Києвом, не дали ради під Харковом, не впоралися під Черніговом. А тому оборонні укріплені позиції виконують свою роль у захисті, й таку систему потрібно мати готовою».
Тривалий час західні експерти наголошували на значенні так званого Сувальського перешийка або Сувальського коридору, який одночасно з'єднує територію балтійських країн з Польщею та рештою країн НАТО, а також відокремлює територію Кеніґсберзької області та Білорусі. Аналітики зазначали, що це одна з потенційно найбільш гарячих точок у цьому регіоні і що ця ділянка може стати місцем спроби прориву російських військ. Я запитав у генерала Вальдемара Скшипчака, чи буде цей відрізок якось особливо більш укріпленим й захищеним у межах побудови цих фортифікаційних ліній оборони?
«З військового погляду, — каже генерал, — той, хто знає місцевість у районі Сувальського коридору, розуміє, що цю місцевість буде важко подолати військам, котрі наступатимуть чи атакуватимуть. Ця місцевість дуже зручна для підготовки оборони: там є озера, ліси, болота, ріки й канали. А тому жоден божевільний командувач, навіть російський (хоча вони божевільні), не буде атакувати через Сувальський перешийок. У зв’язку із важкопрохідною місцевістю удар може бути завданий у північному напрямку, від сполучення із Кеніґсберзькою областю, від Сувальського коридору до Вільнюса, де місцевість рівна, наче поверхня столу. Туди російські війська можуть піти. Підкреслюю — між Сувальським коридором та Вільнюсом».
12:34 01AFAFB7.mp3 Ген. Вальдемар Скшипчак: великий недолік НАТО — відсутність рецепту на гібридну війну путіна
Вальдемар Скшипчак також оцінив можливості, які відкриваються перед українськими силами оборони після дозволу деяких західних країн завдавати ударів їхньою далекобійною зброєю по ворожих цілях на території росії:
«Раніше українці мали обмежені можливості завдавати так звані глибокі удари. Тобто вони не могли завдавати ударів по резервах російської армії, по центрах підготовки російських військ. Нині українська армія вже має такий дозвіл і завдяки цим далекобійним засобам може завдавати удари по резервах російської армії, котрі групуються і готуються для здійснення атак на українську армію, тобто тепер бази, центри підготовки й військові польові табори російської армії на території рф можуть стати об’єктами ударів. По-друге, завдяки цим ракетним засобам українська армія може бити по логістиці російської армії, тобто по складах із пальним, боєприпасами, а також по авіабазах та літаках, по всьому, що безпосередньо загрожує українській армії на фронті. На додаток, вони можуть бити по об’єктах критичної інфраструктури російської армії, тобто нафтопереробних заводах, електростанціях, а також по інших об’єктах, які впливають на силу й динаміку російської армії. Отже на максимальній дальності польоту цих засобів українці можуть виводити з ладу та вражати резерви і можливості та зменшувати динаміку дій російської армії».
Генерал Вальдемар Скшипчак також відповів на запитання про потенціал розвитку польсько-української оборонно-військової промисловості:
«Польща має потенціал, і якщо в Україні вирішать, що ми можемо виробляти для України, то Україна й НАТО можуть замовляти в Польщі, або, наприклад, Європейський Союз може профінансувати деякі проекти, які Україна хотіла би реалізовувати в Польщі. Ми маємо можливості, потенціал, хочемо це робити. Це має бути взаємодія на політично-військовому рівні і, якщо будуть політичні рішення, то польська промисловість долучиться до цього процесу».
Екскомандувач сухопутних військ Польщі також відповів на запитання, чи може Польща вдіправити своїх військових інструкторів на територію України готувати українських солдатів та військові кадри, як, наприклад, це збирається зробити Франція:
«По-перше, ми настільки близько до України, що не важливо, чи вишкіл відбувається в районі Львова, чи в районі Любліна. Тому я вважаю, що тут проблеми немає... Проблема є, коли йдеться про французів, бо вони далеко. Натомість ми беремо участь у підготовці українських солдатів, готуємо їх на території Польщі. Я вважаю, що цього достатньо і ми не повинні відправляти своїх інструкторів в Україну, тому що ми близько, маємо безпосередній контакт через кордон. Ми маємо навчальну базу, маємо полігони, на яких можемо готувати українську армію. І навчати їх у мирі, бо українські солдати, котрі проходять вишколи на території України, часто стають об’єктами російської армії. І щоб таких атак не було, ми навчаємо їх у Польщі, хай так і буде».
Генерал Вальдемар Скшипчак також оцінив можливість ескалації чи мимовільного втягування у бойові дії французьких або інших іноземних інструкторів, котрі можуть прибути на територію України для підготовки українських солдатів:
«Потрібно мати свідомість відповідальності за цих солдатів, і, напевно, якщо росіяни дізнаються, де будуть ці солдати, то будуть атакувати, щоб вбити французів. Це очевидно. Росіяни цього не приховують. У своєму пропагандистському наративі вони стверджують, що вступили у війну також з НАТО. Вони будуть намагатися виявляти місця, де будуть французи й атакуватимуть. Але це не призведе до ескалації. Проте Франція матиме проблему, тому що французи будуть обурюватися, що їхні солдати гинуть на війні в Україні. І це буде проблема, з якою доведеться зіткнутися усім французам, а потім й НАТО. На цю мить я не бачу можливості для безпосереднього конфлікту між росією й НАТО, ніхто цього конфлікту не хоче. Але росіяни показують, що для них немає нічого святого, і оскільки французький солдат з’явився на території ворожої країни, то його можна вбивати. З цим треба рахуватися».
На погляд Вальдемара Скшипчака, нині політикам на Заході бракує рішучості та сміливості у своїх діях для стримування агресивних й гібридних дій режимів путіна й Лукашенки:
«Путін й Лукашенка ведуть проти нас гібридний наступ, і ми не в змозі впоратися із ним. Відомо, що відбувається на кордоні. Маємо дуже багато поранених солдатів. Ставатиме дедалі гірше, а не ліпше. Ані Польща, ані ЄС, ані НАТО не можуть порадити собі із цим наступом, що має форму гібридної війни. Необхідні такі контрзаходи, що означатимуть чіткі дії з нашого боку, за які заплатять путін й Лукашенка. Не можна допускати цього масового перетину нашого кордону нелегальними мігрантами, які завдають поранення нашим солдатам і навіть тепер вбивають їх. Путін на цьому не зупиниться, він робить це крок за кроком і буде сунути далі. Великий недолік НАТО — це відсутність як політичного, так і військового рецепту на гібридну війну. Путін бачить, що ми не даємо ради і тому він продовжує тероризувати нас цією гібридною війною, а ми не маємо ані інструментів, ані знарядь, аби зупинити її».
Запрошую послухати розмову у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович
