Військово-морські сили є однією з найважливіших опор системи безпеки й стримування будь-якої країни, що має вихід до моря. Проте протягом багатьох років у Польщі можна було чути погані думки про стан ВМС. Останні 30 років польські експерти часто характеризують часом великого занедбання польського флоту. За їхніми словами, період Третьої Речі Посполитої – це період постійної деградації військово-морського флоту, поєднаної з втратою боєздатності та оперативних завдань. Однак нині є багато ознак того, що для польських моряків нарешті можуть настати ліпші часи.
Чи вдалося польським Військово-морським силам Польщі видряпатися із десятиріч нехтування цим видом збройних сил Польщі? Яка нині ситуація військового флоту Польщі, чи спроможний він спільно із союзниками протистояти гібридним загрозам Росії на Балтиці? Чи може Чорноморський флот РФ надалі створювати реальну загрозу для України? Про все це далі у розмові із польським експертом з питань збройних сил і оборонної промисловості, публіцистом видання Wojsko i Technika Лукашем Пахольським.
Пане Лукаше, хочу розпочати нашу розмову від питання про нинішню ситуацію, становище Військово-морських сил Польщі, які багато років називали одним з найбільш занедбаних видів збройних сил Республіки Польща. На думку експертів, період Третьої Речі Посполитої був періодом постійної деградації Військово-морського флоту, поєднаної з втратою боєздатності та виконання оперативних завдань. Чи погоджуєтеся Ви з цією думкою?
«Треба однозначно погодитися з думкою, що стан польського флоту протягом останніх 30 років, а то й довше, був поганим. На жаль, на це впливають різні рішення, наприклад, політичні, тому що деякі політики не могли зрозуміти, навіщо потрібен флот у мирний час. Тож ми неодноразово чули, що найкращий спосіб контролювати Балтійське море – це не корабель, а, наприклад, літак чи наземні пускові установки протикорабельних ракет.
Тому стан флоту випливає з того, що добрих 30 чи більше років не було рішень, які призвели б до глибинної модернізації, до розбудови та виходу за рамки усвідомлення, що флот – це не тільки період війни, але й період миру. І не тільки на Балтійському морі, але, тим більше тепер, коли ми є членом НАТО, польські кораблі також повинні виконувати свої завдання в інших водах, що оточують Європу, а також в інших акваторіях, де присутній Північноатлантичний альянс.
Отже, військовий флот фактично перебуває ще перед цим процесом модернізації та розбудови. Бо якщо ми подивимося на весь період 30 років, то практично нічого не було зроблено, що могло б польське узбережжя, польську зону відповідальності за Балтійське море зробити безпечною зоною. Звичайно, є окремі приклади позитивних зрушень, наприклад, протимінна оборона, де вже прийнято на озброєння три сучасні тральщики, а деякі тральщики 1990-х років модернізовано. Нині будуються наступні три мисливці за мінами і вони надійдуть на озброєння в найближчі роки. Тому цей елемент флоту значно модернізується.
Але, з іншого боку, на прикладі кораблів супроводу можна чудово побачити, що програму Gawron з будівництва семи корветів було згорнуто після будівництва одного корабля, ще й на додаток у версії патрульного корабля, польського патрульного корвету ORP Ślązak.
Лише протягом кількох останніх років ми проводимо заходи, результатом яких стане впровадження трьох багатоцільових фрегатів у ВМС за програмою Miecznik. Чудовим прикладом нерішучості політиків є доля підводних човнів, де програма ORKA, тобто закупівля нових підводних човнів, триває вже 27 років, що також свідчить про безсилля прийняття рішень. Це нині призводить до того, що Польща є однією з небагатьох країн над Балтійським морем, чий підводний бойовий потенціал практично дорівнює нулю. Крім того, це весь рятувальний компонент, який також потребує термінової заміни, як рятувальних кораблів, так і військово-морської авіації, тобто пошуково-рятувальних гелікоптерів, які також потребують заміни. А рішення щодо нових кораблів і щодо нових вертольотів досі немає».
Пане Лукаше, а чим ви пояснюєте такий відвертий брак уваги до польських військово-морських сил? Чому саме до цього виду збройних сил була чи не найменша увага з погляду необхідності їх модернізації та розвитку?
«Важко назвати якусь одну причину. Ця проблема нашаровувалася історично, адже окремі види збройних сил мали окремі бюджети, а тому моряки, яким із командування у Ґдині було найдалі до Варшави, певним чином опинилися у кінці цієї боротьби за кошти. А ще той факт, що політики не дбали про морські питання. Крім того, якщо ми подивимося на сотні років польської морської політики, Польща ніколи не мала стабільної державної морської політики, тому що, я не знаю чому, але значна частина політичного класу вважає, що Польща є континентальною країною, і ми повинні захищати наші сухопутні кордони, можливо, повітряний простір, а Балтійське море є лише додатком. Тож, на жаль, брак обізнаності серед політиків і конкуренція між окремими видами збройних сил й фінансування означали, що потреби військово-морського флоту завжди відводилися на останнє місце, і через це процес розширення і модернізації військово-морських сил дуже страждав».
Проте Польща має дуже довгу берегову лінію, одну з найдовших серед країн, котрі мають вихід до Балтійського моря. Командування Війська Польського, польська влада уважно стежила за тим, як Росія розвивала свою повномасштабну агресію проти України, зокрема, й з території Чорного моря. Чи були зроблені якісь висновки, на чому мають передусім зосередитися у розвитку й модернізації Військово-морські сили Польщі? Ви згадували про певні програми модернізації кораблів, а як, наприклад, із підводними човнами, чи надводними безпілотниками, які, як показали всьому світові українські захисники, можна успішно використовувати проти російського окупанта?
«Те, що ми спостерігаємо зараз у польських ВМС, - це, насправді, черговий етап модернізації, оскільки цей процес був розпочатий у 2010 роках, в певному сенсі на основі досвіду російсько-грузинських боїв, коли була зауважена потреба в модернізації. Було помічено, що російський флот також діє у Балтійському морі, тому були запущені деякі інвестиції. Тут, наприклад, можна звернути увагу на системи берегової оборони, тобто мобільні пускові установки протикорабельних ракет, які теоретично дозволяють боротися з кораблями, які знаходяться на відстані понад 100 км від узбережжя. Але ключові елементи все ще відсутні, тобто фрегати, підводні човни чи навіть ефективні розвідувальні системи, які дозволили б визначити місцезнаходження цілей, наприклад, для берегових пускових установок.
Відомо, що Агентство з питань озброєнь веде роботу, пов’язану з надводними БПЛА, але ця робота ще настільки не просунута, що важко сказати, в якому напрямку підуть закупівлі БПЛА, в тому числі бойових БПЛА. Адже досі немає ознак того, що командування ВМС чи керівництво Міноборони хоче обрати саме цей напрямок розвитку ВМС. Переважає думка, що бойові підрозділи мають бути пілотованими, і тому ми відкладаємо безпілотні надводні апарати на невизначений термін.
Питання дій Росії, безумовно, ретельно аналізується Міністерством національної оборони Польщі. Це видно і в інших проектах, які ведуться паралельно з розвитком ВМС. Тут, наприклад, можна згадати бажання придбати протикорабельні ракети для бойової авіації. Ця програма вже запущена, і ми чуємо, що є плани озброїти літаки F-35 таким типом зброї. Закуплені літаки раннього попередження Saab 340, які, крім ролі машин для виявлення повітряних цілей, також призначені для виявлення суден у Балтійському морі, а отже, також вказують цілі для ракет, зокрема, наземних пускових установок.
Отже, ми чітко бачимо, що цей процес аналізу того, що відбувається в Чорному морі, у Польщі є. Але, на жаль, як це часто буває у сфері військово-морських сил, ідея - це одне, а час реалізації окремих проектів, на жаль, - це не місяці, а скоріше роки».
Пане Лукаше, після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО з’явилися голоси, що Росія стала дуже ізольованою у Балтійському морі, її можливості для проведення, наприклад, підривних, диверсійних дій в цій акваторії значно зменшилися. Чи погоджуєтеся Ви з цією думкою?
«Ні, я не можу з цим погодитися, бо вважаю, що у випадку саботажу чи диверсій на рівні моря у росіян є великі можливості. Балтійське море є дуже специфічним морем. Це море мілке, тому елементи критичної інфраструктури дуже мілко розташовані, що дає диверсантам можливість діяти в дуже широкому масштабі. Нагадаю, що Швеція та Фінляндія приєдналися до НАТО, але в мирний час Балтійське море не є закритим морем, і навіть росіяни можуть відносно вільно діяти в цих водах. Вони також можуть переміщувати свої сили та ресурси за межі вод Балтійського моря, але, крім того, що вони мають свої бази у Фінській затоці, тобто в Санкт-Петербурзі та Кронштадті, у них також є район Кеніґсберга та база в Балтійську, звідки вони також можуть непомітно проводити різні види спецоперацій, які можуть призвести до різного роду диверсій та саботажу в акваторії Балтійського моря».
Пропоную переміститися із Балтійського до Чорного моря. За оцінками експертів, можливості створення загрози для України з боку Чорноморського флоту РФ значно зменшилися, передусім, завдяки успішній роботі українських захисників, котрі, не маючи при цьому власного флоту, змогли витурити російський окупаційний флот із баз в окупованому Криму і погнати його подалі в Азовське та Чорне море. Варто теж згадати про успішні атаки з боку українських сил з використанням морських дронів, й знищення понад десятка російських кораблів та навіть підводного човна. Ну а ще поразку Росії у її спробах заблокувати український торгівельний шлях Чорним морем. Тим не менш, за вашими оцінками, чи зберігає ще Росія потенціал для створення нових загроз з акваторії Чорного моря для України у майбутньому?
«Мені здається, що українська сторона здивувала росіян своїми оперативними та бойовими можливостями, а також здивувала їх дуже швидкою адаптацією до умов. На мій погляд, росіяни підійшли до операцій у Чорному морі класичним шляхом, тобто запровадивши морську блокаду, намагаючись відрізати Україну від морської торгівлі, наприклад через порти Одеси, і вони не передбачили, що українці дуже швидко отримають підтримку у вигляді повітряної розвідки від країн НАТО, що українська сторона зможе дуже швидко та ефективно створити флот без надводних екіпажів, який може ефективно атакувати судна і взагалі виходити за рамки класичного шаблону морського бою, до чого, як не поглянути, росіяни ніколи не були готові. Отже, можливості та навички західної підтримки українського флоту та українських збройних сил показали, що можна захистити своє узбережжя від атак російських військово-морських сил, не маючи військово-морських сил.
Проте я вважаю, що росіяни все ще мають потенціал у Чорному морі для здійснення обмежених дій у вигляді використання наявних сил, таких як підводні човни та деякі фрегати, для ураження цілей в Україні за допомогою крилатих ракет. Я постійно дивуюся, чому росіяни чомусь не хочуть або не можуть перекрити ці морські торгові шляхи з Одеси через турецькі протоки за Чорним морем. Чи справа у відсутності навичок, компетенцій чи ще в якихось факторах, про які ми не знаємо?
У будь-якому випадку, потенціал Чорноморського флоту Росії, на жаль, на мій погляд, ще досить великий, щоб впливати на те, що відбувається в Чорному морі».
А як щодо загроз з Каспійського моря? Чи спроможна Росія використати цей плацдарм для посилення своїх ракетних атак по Україні?
«Я так не думаю. Каспійське море мало використовувалося. Наразі росіяни мають інші засоби для ракетних ударів по Україні. Чи то з кораблів у Чорному морі, чи навіть за допомогою наявних стратегічних бомбардувальників. Тому я не думаю, що росіяни хочуть використовувати потенціал Каспійської флоту».
Тарас Андрухович