Хоча бойові дії ведуться в Україні, Польща є ареною інформаційної війни, яку розв’язала Росія. І такою вона стала задовго до 24 лютого 2022 року. Який арсенал використовує Кремль у цьому протистоянні? Які канали зв'язку? Як росіяни намагаються створювати враження достовірності своїх фейкових повідомлень?
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році дещо змінилася головна тематика, яку використовує Кремль для того, аби посіяти розбрат, хаос, страх й підірвати довіру до держави у польському суспільстві. Також широко використовувалася тематика польсько-українських відносин, тема біженства та війни, аби посварити поляків та українців.
Про головні тенденції, теми й наративи російської інформаційної війни в Польщі я поговорив із експертом з кібербезпеки та дезінформації, керівником групи аналізу наративних тенденцій та перевірки фактів у Науково-академічній комп’ютерній мережі (NASK), доктором політичних наук Анджеєм Козловським.
Перше моє питання стосувалося того, чи змінилися дезінформаційні дії Кремля проти Польщі та поляків з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну? За його словами, головним тут став антиукраїнський тренд:
«Я б не сказав, що наративи змінилися, і, перш за все, не змінилася основна тенденція, тому що ці тенденції були постійними протягом деякого часу. Єдине, що відбулося після повномасштабного вторгнення, це посилення та активізація певної діяльності. Однією з тенденцій, не тільки в Польщі, є намагання посварити Польщу з її сусідами. Але так відбувається практично у більшості країн. У нашому випадку, звичайно, була спроба посварити Польщу з Литвою. Це ще до повномасштабного вторгнення. Навіть з Чехією. Але, звичайно, головним ключем була Україна і спроба посварити Польщу та Україну. І до повномасштабного вторгнення ці спроби значною мірою базувалися на порушенні волинського питання. Це волинське питання не зникло після повномасштабного вторгнення, але в цьому антиукраїнському тренді з’явилися нові наративи. Сьогодні ми впевнені, що за цим стоять росіяни, тому що ми мали справу з витоком інформації від Social Design Agency, або, можна сказати, російської фабрики тролів, яка мала дуже тісні контакти з Путіним. Отже, ми можемо чітко сказати, що однією з головних цілей російської дезінформації в Польщі були: антиукраїнська тенденція, зменшення підтримки для допомоги Україні як у військовому, економічному, так і політичному та гуманітарному вимірах, а також конфлікти, максимізація розбіжностей між українськими біженцями, які масово прибули до Польщі, та місцевим населенням. З самого початку повномасштабного вторгнення ми бачимо багато подібних випадків. Тут можна згадати інцидент на вулиці Новий Світ, коли на молоду людину напали з ножем. На відео, яке було зняте одразу після події, ми чуємо український чи російський голос. І це було підставою для звинувачення, що його вбили українці. Але що виявилося? Що першим йому на допомогу прийшов українець. Ось чому ця мова з'явилася в цьому відео. Але, звісно, це один із прикладів, який підтверджує, що це спроба звинуватити українців у всьому, наприклад, це нещодавнє питання паводків у Польщі й те, що мародерства — справа рук виключно українців. Або що для порятунку жертв паводків не вистачає відповідного обладнання, бо його як допомогу направили в Україну. Отже, це спроба всіляко проштовхнути цей антиукраїнський тренд».
Я запитав у доктора Анджея Кохловського про головні інструменти, засоби й персоналії, котрі найбільш активні у поширенні російської дезінформації у Польщі та польському інтернеті. Однозначної відповіді тут шукати не варто:
«Важко чітко назвати один інструмент, який є найпопулярнішим. Бо російська дезінформація багатогранна. І варто почати з того, що до поширення цієї дезінформації причетні російські ЗМІ. Звичайно, найбільші з них, Sputnik і RT, були заблоковані в Євросоюзі. Але доступ до них все ще можливий. Друге питання — це, звісно, російські посольства та їхня діяльність у соцмережах. Або російські посли в західних країнах. Це також актори дезінформації, про яких ми не повинні забувати. Насправді все залежить від країни, про яку йдеться. Оскільки використання певного наративу може бути ефективним в одній країні, але в іншій вже ні. У Польщі не буде сильного наративу про те, що варто підтримувати партію, яка пропагує необхідність покращення відносин з Росією. Або проповідує дружбу з Росією. У Польщі це практично неможливо реалізувати. Але в Німеччині вже дуже навіть можливо. Звичайно, соціальні мережі є дуже важливим аспектом. Також в цілому Інтернет, тому що ми говоримо про вебсайти, які також публікують дезінформаційний контент. Але я б не хотів, щоб ми зосереджувалися лише на соціальних мережах. Звичайно, останнім часом TikTok однозначно серед молодих користувачів став популярним, і тут є велика загроза. Оскільки TikTok рідко видаляє ці пропагандистські чи дезінформаційні відео. Це проблема, тому що вона насправді впливає на те, що думає молоде покоління. Отже, соціальні мережі, очевидно, є важливим каналом. Але при цьому не варто забувати про класичні ЗМІ, а також про російських політиків, які займаються поширенням дезінформаційних повідомлень».
Я запитав у працівника Науково-академічної комп’ютерної мережі (NASK), доктора Анджея Козловського про те, на кого передусім найбільший вплив має російська дезінформація, чи можна говорити про певні категорії суспільства та користувачів Інтернету. Чи, наприклад, вік тут відіграє важливу роль?
«Досліджуючи дезінформацію в NASK, ми зосереджуємося не виключно на сприйнятливості до російської дезінформації, а радше на сприйнятливості до дезінформації загалом. І, як правило, менш освічені люди більш сприйнятливі до дезінформації, ніж ті, хто має вищу освіту. Тож це, безумовно, один із факторів, що сприяє. Це також проблема конспірологічного мислення. Тенденція впадати в теорії змови та конспірологію також важлива. Коли ми віримо у це, то, будьмо відвертими, ми сприйнятливі теж й до дезінформації. Я б не сказав, що молодь чи наймолодші люди найбільш сприйнятливі до дезінформації. Проблема в тому, що статистика опитування громадської думки показує, що ми говоримо тут скоріше про літніх людей, які не виросли в Інтернеті. Для них Інтернет не є природним середовищем, і вони часто занадто довіряють тому, що є в Інтернеті. Вони вірять у всі ті виділені коментарі, які, наприклад, відповідають їхнім політичним поглядам. Будь-хто може бути вразливим до дезінформації, і, перш за все, ми також говоримо про людей, які закриті у власних інформаційних бульбашках. Це означає, що вони просто сприймають лише той зміст, який узгоджується з їхніми поглядами. У соціальних мережах у них не з’являється жоден контент, який не відповідає їхньому світогляду. Це тільки і виключно зміцнює нас у нашій вірі, переконанні. Як я вже сказав, освіта, безсумнівно, є тут ключовим чинником, але також обмеження у власній бульбашці. Буття дуже емоційним у власному сприйнятті реальності. Все це риси, які роблять таких осіб більш сприйнятливими до теорій змови або дезінформації».
Про зміни в дезінформаційній війні Росії у країні над Віслою я також поговорив із експертом з дезінформації, тероризму та геополітики з Академії воєнного мистецтва та Інституту імені Пуласького доктором Вітольдом Репетовичем.
Експерт звернув увагу також передусім на антиукраїнські тенденції у дезінформації в Польщі після 24 лютого 2022 року:
«Звісно, тема дезінформації, точніше не лише дезінформації, а й загалом когнітивної діяльності щодо сприйняття війни в Україні, - це дуже широка та багатогранна тема, і ця діяльність, звичайно, розвивається й адаптується до різних аспектів й поточних умов. Звичайно, починаючи з самого початку цієї війни, а я хотів би нагадати, що на самому початку був великий ентузіазм, велика активність поляків у прийнятті біженців з України, й вже тоді Росія намагалася здійснити певну діяльність, спрямовану на дискредитацію Польщі, яка полягала в припущеннях, що неукраїнські біженці з України, тобто, наприклад, студенти з інших країн, які також втікали в той час, вчиняють якісь зґвалтування або напади. Це мало мобілізувати деякі крайні праві екстремістські групи для вчинення насильницьких дій, які мали дискредитувати Польщу. Пізніше з’явилася різного роду дезінформація, пов’язана з залякуванням й нагнітанням паніки щодо нібито загрози нестачі енергії та енергоресурсів, бензину, деяких харчових продуктів. Загалом це мало на меті перевірити сприйнятливість польського суспільства до такого типу дезінформації, і це мало певний ефект. Але тут ми також повинні розуміти, що польське суспільство почало ставати більш стійким у цьому сенсі».
А які головні теми й наративи, запитав я у доктора Вітольда Репетовича, використовувала й продовжує використовувати російська дезінформаційна діяльність щодо України та українців, крім уже згаданих:
«Звичайно, одним із ключових елементів не стільки дезінформації, скільки когнітивної діяльності є використання різного роду історичних проблем, які виникали між поляками та українцями, спроба їх розпалювати для нарощування ворожнечі між Польщею та Україною. Тут, звісно, постійно поширюються фейки про нібито плани Польщі окупувати Західну Україну. І вони досі поширюються не стільки в польській інфосфері, скільки про саму Польщу. Подібні провокаційні фейки у вигляді фальшивих карт з'явилися в ЗМІ практично по всьому світу, що мали навіювати враження, що Польща має якісь мерзенні цілі у своїй підтримці України. Проте слід додати, що сам образ війни в Україні як нібито російських дій, що обмежуються лише планами захоплення Донецька, Луганська чи Криму, також є елементом цієї російської дезінформації. Бо очевидно, що метою цієї війни є не лише окупація цих територій, а взагалі реалізація російської імперської політики. Тож тут також можна знайти дедалі сильніше явище навіювання, що розмови про імперські цілі Росії є русофобією. Це голоси, які здебільшого з’являються в Інтернеті, тобто, коротко, запуск Росією інтернет-тролів, завдання яких — говорити про втому, навіювати втому від залякування людей російською загрозою. У той же час це не залякування, адже російська загроза реальна, це спроба приспати цю пильність. З іншого боку, Росія постійно бомбардує людей страхом перед ядерним Армагеддоном, і це також має певний резонанс у польському суспільстві».
Я поцікавився у доктора Вітольда Репетовича, чи використовуватиме російська дезінформація тему про нібито бажання Польщі захопити західні землі України у контексті можливого відправлення в Україну миротворчих сил, зокрема, й польських військових, котрі буцімто стануть реальним підтвердженням поширення цієї маячні?
«Звісно, Росія користується такими ситуаціями, але я б сказав, що це абсолютно не важливо, тому що Росія з нічого створює найабсурдніші наративи, які намагається проштовхнути, послідовно їх транслюючи. Щось, що повторюється сто разів, після сотого разу починає звучати якось розумно для одержувача, сприйнятливого до такого повідомлення, тому що він чув це сто разів з різних джерел, тоді як насправді джерело одне, тільки в свою чергу воно розсилається різними каналами. Тож, звичайно, Росія цим скористається, тому що Росія користується всім, здебільшого дуже абсурдно, і насправді російський наратив вже це використовує. Але я думаю, що немає чим перейматися. Росія зазвичай використовує те, що можна назвати проекцією, тобто приписує іншим характерні для неї моделі поведінки. І, звісно, якщо ми беремо до уваги проекцію „російських миротворців”, то де б не з’являлися „російські миротворці”, ці „російські миротворці” іноді є „миротворцями”, а іноді зеленими чоловічками, які використовуються для гібридних, кінетичних атак, як, наприклад, у Криму чи Донбасі у 2014 році. Я знаю, що точно ті ж люди, яких використовували в 2014 році на Донбасі, потім використовували як „миротворців” у Нагірному Карабасі в 2020 році. Росіяни також приписують такі моделі поведінки Заходу, бо вони для них вони нормальні і тому тут немає чим перейматися. Просто необхідно викривати російське лицемірство».
Я запитав у Вітольда Репетовича також його думку про те, як саме впливає російська дезінформація на польське суспільство, чи має вона вагомий вплив на позиції поляків, зокрема, у питанні підтримки України та українців. Чи все ж тут можна говорити про так звану втому від війни?
«Це може бути пов’язано з багатьма факторами, зокрема: вищезгаданою втомою, але, звісно, і діями Росії. І я б не використовував дезінформацію в цьому контексті, а радше когнітивну діяльність, яка створює цю фальшиву концепцію миру. Кожна людина хоче миру, і використання цієї концепції миру також нагадує дії та заходи Росії під час холодної війни та створення тодішніх фальшивих пацифістських рухів. Тож тепер росіяни також створюють ці фальшиві пацифістські рухи, і це також має певний резонанс у польському суспільстві. Я б не перебільшував, що цей вплив великий. Проте кожна людина має природну тягу до миру. Якщо вона чує, що мир можливий, то вона передусім за мир. Проте, звісно, є питання стійкості на це та пояснення того, що цей мир у цьому проросійському наративі не означає мир де-факто, а означає лише зелене світло для російського імперіалізму. Однак, як я вже сказав, в основі теорії дезінформації Волкова є головна тема та резонаторні скриньки. Тож ці резонаторні скриньки не обов’язково усвідомлюють, що переслідують пропагандистські цілі ворога, в цьому випадку Росії. Вони базуються на тому, що у нас є головна тема, тобто мир, ми хочемо миру, це благородне гасло, і вони базуються на бездумному повторенні цього гасла, яке використовує російська пропаганда».
Чи має успіх російська пропаганда й дезінформація у Польщі та серед поляків, чи може вона суттєво змінити погляди поляків й вплинути на політичну чи суспільну ситуацію в країні, запитую у Вітольда Репетовича:
«З одного боку, звичайно, росіяни не в змозі вплинути на громадську думку настільки суттєво, щоб змінити політику Польщі, але це не означає, що слід недооцінювати ці дії, оскільки вони не в змозі впливати на нашу політику завдяки тому, що ми ведемо діяльність з контролю над цією політикою дезінформації та російською когнітивною діяльністю. Тому нам потрібно постійно посилювати інформаційно-роз’яснювальний опір поляків у цьому плані, і це відбувається, іноді краще, іноді гірше, але це відбувається. І завдяки цьому, на мій погляд, зараз у Польщі немає загрози, що ці російські маніпуляції матимуть приголомшливий успіх».
На завершення я також поцікавився у пана доктора Вітольда Репетовича про те, як Росія може впливати на думки поляків напередодні виборів президента, що відбудуться у 2025 році, адже, як відомо, Росія цинічно втручається у виборчі процеси у багатьох країнах, і Польща, ймовірно, тут не буде виключенням, а радше підтвердженням ворожої тенденції:
«Важливо розуміти, що в рамках цих дій для Росії найважливіше – це поглиблення поляризації та збільшення потенціалу екстремістських рухів. Звісно, росіяни теж не можуть вплинути на результати президентських виборів, і я б тут не акцентував увагу на головних кандидатах. Але, звісно, вони можуть спробувати проштовхнути певні наративи другорядними чи третьорядними кандидатами, зосереджуючись, по-перше, на фальшивому пацифізмі, по-друге, на певних антиукраїнських ресентиментах і, по-третє, на страху перед певним знищенням Польщі, перед катастрофою у вигляді ядерної війни, Третьою світовою війною і припущенням, що якщо ми будемо мовчати, ми уникнемо цієї катастрофи. Я думаю, що таких наративів можна очікувати, але не від головних кандидатів, а від другорядних чи третьорядних кандидатів, на яких росіяни, ймовірно, знову спробують збудувати якусь політичну силу в Польщі. Так само як намагалися раніше створити на основі партії Zmiana чи проросійського руху Сикульського тощо».
Тарас Андрухович