Україна не готова до розробки власної ядерної зброї і не провадить жодної наукової роботи в цьому напрямку. Таким став головний висновок звіту за проєктом однієї з найавторитетніших всеукраїнських громадських наукових організацій, що сприяє проведенню теоретичних і прикладних досліджень, Академії наук вищої школи.
Останніми місяцями в українській пресі дедалі популярнішою ставала тема про доцільність повернення Україні ядерного статусу або можливість розміщення на території України ядерної зброї однієї з країн НАТО. Звіт українських науковців цілком спростовує твердження російської пропаганди про розробку Києвом ядерної зброї чи «брудної» бомби, спроможної завдати радіаційного забруднення великих територій.
Як нагадав доктор фізико-математичних наук, керівник проєкту Максим Стріха, до розпаду Радянського Союзу в Україні дислокувалася 43 армія ракетних військ стратегічного призначення, але вся її міць була або передана Росії, або знищена під час добровільного ядерного роззброєння України на початку 90-х років минулого століття.
«Це 130 рідинних ракет РС-18, 6 бойових блоків з еквівалентом 0,5-0,7 мегатонн, і 46 твердопаливних ракет РС-22. Перша — це московська розробка, друга це наше КБ ”Південне”. Була також у нас дивізія воєнних літаків, 25 стратегічних бомбардувальників Ту-95М, які нас і зараз успішно бомбардують ракетами Х-101, і 19 бомбардувальників Ту-160», — нагадав експерт.
За його оцінками, устатковані на ці літаки ракети мають сукупний заряд у 0,2 мегатонни, що значно переважає ядерні бомби, скинуті американцями на японські міста Хіросіма й Нагасакі. На території України тоді нараховувалося до 1944 стратегічних ядерних боєприпасів, що розміщувалися в Хмельницькій та Миколаївській областях, а їхній центр керування був розміщений у Вінниці. Згодом у декларації про державний суверенітет України з’явився пункт про без’ядерний статус держави і був підписаний Будапештський меморандум, а також документ про приєднання України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Стратегічні та тактичні ядерні боєприпаси були або вивезені до Росії, або знищені.
Остаточно процес добровільного ядерного роззброєння України був завершений 2012 року, коли останній запас збагаченого урану в межах потрійних домовленостей України, Росії та Сполучених Штатів Америки був переправлений у Росію. Передана Україні Сполученими Штатами унікальна установка з дослідження ядерних технологій так і не була використана, бо зараз вона перебуває в Харкові і в П’ятихатках в Харківському фізико-технічному інституті. Її спорудження стало результатом обміну на останні запаси, які в Україні могли бути використані для створення ядерних боєзарядів. Про це також повідомив Максим Стріха.
За його словами, все це відбувалося під міжнародним контролем, а також, вірогідно, під наглядом розвідок одразу кількох держав, таких як Росія, Сполучені Штати Америки та Китай. Отже, як колишній урядовець та нинішній фізик, який має доступ до значного обсягу наукових даних і поточного стану українських наукових досліджень, Стріха міг би помітити бодай натяки на розробку бойових ядерних технологій, але жодних ознак цього не спостерігав.
«При загальному фінансуванні наукових досліджень 0,2% ВВП (це цифри минулого періоду до початку великої війни), зрозуміло, що серйозно говорити про якісь ядерні програми нереально», — наголосив науковець.
Він стверджує, що Україна навіть не наблизилася до масштабу Мангетенського проєкту США зі створення ядерної бомби, бо вона просто не виділяла на розвиток науки достатніх коштів. Проте це не завадило російським пропагандистам здійняти хвилю звинувачень України у реалізації власної ядерної програми ще з 1994-го року й активізації її з 2013-го року. Ці твердження росіян стали одним з виправдань їхнього збройного вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Українські фахові середовища спростували це і нагадали, що на всіх українських об’єктах, де могли б провадитися ядерні дослідження, постійно були присутні комісії МАГАТЕ.
Восени 2022-го року здійнялася нова інформаційна хвиля наклепу росіян про українську «брудну бомбу». Стріха визнав, що теоретично створити її в Україні можна, але геть незрозуміло, для чого вона потрібна офіційному Києву. Жодних слідів створення такої бомби і досі не виявлено. Україна не має технічних можливостей, кадрового потенціалу, фінансів та інших ресурсів для розробки ядерних технологій.
Натомість зараз в Україні розглядається тема розміщення на її території ядерних сил стримування партнерських держав Європи — Франції та Великої Британії. Вона виникла на тлі намірів США вийти з Європи і з НАТО. Водночас в Україні знову активізувалися дискусії про створення власної ядерної зброї. Ціла низка українських експертів заявляє, що це єдині гарантії для України вистояти проти російської агресії в нових умовах. На сайті президента України періодично з’являються петиції із закликом створити власну ядерну зброю. Їхні автори аргументують це тим, що держави з ядерним потенціалом мають більшу підтримку партнерів, що ядерний потенціал взагалі не обов’язково застосовувати.
Опонентами таких думок стали експерти, які стверджують, що створення Україною через надзусилля кількох тактичних ядерних боєзарядів не змінить ситуацію на фронті, але точно налякає багатьох на Заході. А наразі українська спроможність протистояти російському нападу критично залежить від підтримки Заходу.
«Українські експерти і дипломати категорично заперечували такий намір і саму спроможність створення Україною ядерної зброї. В жовтні Володимир Зеленський окреслив таку стратегічну перспективу України: нам потрібно або НАТО, або повертати свій ядерний статус», — нагадав експерт проєкту Академії наук вищої школи Богдан Олексюк, а видання The Times написало про можливість створення Україною ядерної бомби, що спричинило до коментарів світових медіа. Однак Міністерство закордонних справ України наголосило, що Україна не розробляє і не має наміру володіти ядерною зброєю, а залишається відданою договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
«З одного боку, створення ядерної зброї — це можливість стримати божевільного Путіна, який розмахує ядерними боєголовками. Але з погляду Заходу — це поява ще одного непередбачуваного гравця з ядерними боєголовками», — застеріг експерт.
Олексюк закликав офіційний Київ враховувати і розуміти рівень страху західних політиків перед можливістю появи нових ядерних гравців і вкрай болісну реакцію цих політиків на спроби ядерного шантажу. Тим часом ще одна ядерна галузь України — атомна енергетика — стала тим фактором, який фактично врятував державу та українців від занурення України в «кам’яну добу».
«Ядерна енергетика буквально врятувала Україну в ситуації ударів по всій іншій генерації. Завдяки тому, що у нас на контрольованій території лишилися дев’ять реакторів, ми все ж таки пережили три дуже тяжкі зими. Якби цих реакторів не було, то Україна була би в зовсім іншій, значно гіршій ситуації», — сказав Стріха.
Він наголосив, що зараз Україна не може відмовитись від ядерної генерації, а рішення про добудову двох енергоблоків на Хмельницькій атомній електростанції було цілком зрозумілим і вмотивованим. Тим часом на переговорах про припинення бойових дій на російсько-українському фронті з ініціативи і за посередництва Сполучених Штатів Америки виникла ідея передати Запорізьку атомну електростанцію в управління американській стороні.
«Я був би особисто, може, і радий, щоб АЕС передали під управління американців, але при цьому, щоби вона працювала в межах української енергосистеми. Ці шість енергоблоків нам допомогли б. Але одразу запустити ці шість енергоблоків неможливо», — сказав науковець.
За оцінками фахівців, став-охолоджувач ЗАЕС розташований на багато метрів нижче від річища Дніпра і не створює умов для безпечної роботи ЗАЕС.
«Краще, щоби запрацювали максимум два енергоблоки, а решта лишалися в стані холодної зупинки, поки не вдасться забезпечити стабільну ситуацію з охолоджувачем, бо розганяти їх, не маючи достатнього масиву води для охолодження, — це самогубство», — наголосив Стріха. До того ж, він нагадав, що лишається загроза російських ударів по станції.
Ще однією проблемою, що її створила українській атомній енергетиці російська окупація, став стан Чорнобильської атомної електростанції. Після її захоплення, а потім звільнення російськими загарбниками станція була фактично розграбована окупантами. Через влучання в арку, що накриває зруйнований вибухом 1986 року четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції, цей захисний об’єкт зазнав непоправної шкоди і тепер має бути розібраний, а на його місці має з’явитися нове укриття.
«Контфайнмент доведеться переробляти. Можливо, це не те, що доведеться робити завтра, тобто кілька років воно ще в цьому дірявому стані якось проіснує, опади буде стримувати, але вже прослужить недовго і треба буде здійснювати новий масштабний проєкт, щоб це переробити», — сказав науковець.
Крім цього, він зазначив, що на Чорнобильській зоні після російської окупації залишилася величезна кількість проблем. Зокрема потребує відновлення станція радіаційного контролю при в’їзді в Чорнобильську зону, яку знищили росіяни під час їхнього відступу.
«Фактично зараз жодний серйозний контроль при виїзді із зони назовні не здійснюється, бо немає чим», — стверджує Стріха.
Експерт не відповів на питання про імовірність ураження українськими безпілотниками чи ракетами на російській стратегічній авіабазі «Енгельс-2» в районі російського міста Саратов складу з бойовими ракетами та ядерними боєголовками до них. Він зазначив, що самого факту присутності на місці удару російських рятівників у костюмах протирадіаційної безпеки наразі недостатньо, щоби стверджувати, що в ураженому складі були ядерні боєголовки. Достовірну інформацію можна буде отримати тільки після проведення спектрального аналізу з місця ураження і встановлення підвищеного радіаційного фону та його причини.
Олександр Савицький