Ще один день війни на Близькому Сході і нові погрози з боку Вашингтона, поряд із якими звучать і похвали на адресу іранців, які, як кажуть, ведуть добрі переговори.
В понеділок, 30 березня, Дональд Трамп опублікував допис на порталі Truth Social: «Сполучені Штати Америки ведуть серйозні переговори з новим і більш розумним режимом (у Тегерані — прим. ред.) щодо припинення наших військових операцій в Ірані».
«Досягнуто величезного прогресу, але якщо з якоїсь причини угоди не буде досягнуто швидко, що цілком ймовірно, і якщо Ормузька протока не буде негайно відкрита для бізнесу, ми завершимо наше перебування в Ірані, підірвавши та повністю знищивши всі їхні електростанції, нафтові свердловини та острів Харк, а можливо, і всі їхні опріснювальні установки, яких ми ще не торкалися», — написав він.
Колеги з каналу Польське радіо 24 спробували з’ясувати, який сценарій завершення нинішньої війни є більш імовірним — наземна операція США в Ірані чи політична угода. Аби відповісти на це запитання, вони запросили Якуба Граца з аналітичного центру Інститут Нової Європи.
Безумовно, це спроба тиску на іранців — не перша і, можливо, не остання. Питання лише в тому, чи буде вона ефективною. Важко сказати. Досі іранці не лякалися погроз Дональда Трампа. Їм здається, що вони виграють цю війну. І справді, якби вона завершилася сьогодні... Багато хто каже, що Трамп міг би будь-якої миті оголосити перемогу і вийти з конфлікту. З одного боку, це правда. З іншого — якби США зараз припинили війну, саме Іран виглядав би переможцем. Попри великі втрати, він усе ще зберігає здатність до обмежених ракетних і дронових атак, а цього достатньо, щоб контролювати ситуацію в Ормузькій протоці. Через бойовиків-хуситів у Ємені Іран також може впливати на ситуацію в Баб-ель-Мандебській протоці — південному вході до Червоного моря.
Крім того, якби війна завершилася сьогодні, режим в Ірані залишився б при владі. Попри те, що Дональд Трамп у своєму стилі заявляє, ніби режим уже змінено, бо попередні керівники загинули, це лише риторика.
Міністр оборони США Піт Гегсет, і сам Трамп часто говорять про те, що морський флот та авіація Ірану були знищені. Чи це означає, що в Ірану фактично залишилися лише дрони?
Так, вони переважно мають дрони та обмежений ракетний потенціал. Ми не знаємо точно, скільки ракет має Іран, але навіть цього достатньо, щоб тримати світ у напрузі.
Водночас треба віддати американцям належне, адже світ дещо нетерпляче спостерігає за цією війною. Є такий підхід серед звичайних людей чи коментаторів, що було б добре, аби ця війна вже завершилася. Чи це вже сталося? Це серйозна війна. Це не те, що може тривати два тижні. Тому американці й ізраїльтяни вже досягли дуже багато в питанні знищення іранського військового потенціалу. І потрібно просто продовжувати у тому ж напрямку.
Звісно, можна поставити запитання, чи була ця війна потрібною. Однак, абстрагуючись від цього, американці та ізраїльтяни зайшли вже так далеко, що відступ у цей момент і припинення бойових дій зараз, на мою думку, було б серйозною помилкою. Тому що, як я вже сказав, це означало б, що Іран фактично виграє війну.
Якуб Граца пояснив, що він має на увазі під виразом «продовжувати у тому ж дусі».
Це просто довести операцію до кінця і повалити режим в Ірані. Звісно, ми не знаємо точно, як довго ще має тривати ця кампанія, щоб призвести до повалення режиму в Ірані. Можливо, кілька тижнів, можливо, кілька місяців.
Однак, з огляду на те, що американці та ізраїльтяни зайшли вже дуже далеко, тобто здійснили, здається, кільканадцять тисяч ударів по цілях: 11 тисяч з боку американців плюс, ймовірно, ще кілька тисяч з боку Ізраїлю, отже це справді дуже багато.
Коментатори критикують цю операцію, що вона йде погано — на мою думку, вона не йде погано. З військової точки зору вона просувається цілком непогано. Звісно, допускаються певні помилки. Серйозною помилкою, на мою думку, було розміщення на аеропорту в Саудівській Аравії літака дальнього радіолокаційного виявлення Boeing E-3 Sentry, який був знищений іранською ракетою. Іран гучно вихваляється цим, і має на це право.
Є певні помилки. Операцію було організовано поспіхом. Дональд Трамп також припустився кількох помилок. Зокрема, він не підготував союзників по НАТО, не підготував американське суспільство. Тож операція, безумовно, була спланована поспіхом. Однак із військової точки зору вона розвивається доволі добре.
Я вважаю, що американці та ізраїльтяни не повинні зараз відступати, а мають продовжувати у тому ж дусі і довести до того, щоб цей режим був повалений. Бо якщо цього не станеться, то проблема насправді не буде вирішеною. Вона повернеться рано чи пізно. Якщо цей режим залишиться, іранці рано чи пізно відновлять свій потенціал — і ракетний, і безпілотний, ймовірно, і ядерний. Це держава з амбіціями супердержави. Тому, на мою думку, це має виглядати саме так.
Аналітик навіть припускає, що можливо ми станемо свідками початку наземної операції в Ірані.
Безумовно, як варіант це розглядається. Як ми бачили на прикладі Венесуели, коли виникало питання, чи американці атакуватимуть Венесуелу. Тоді звучав аргумент, що не для того вони зосереджували такі великі сили поблизу Венесуели, щоб нічого не зробити. І вони таки щось зробили.
Потім — не для того вони накопичували сили навколо Ірану, щоб нічого не зробити, і вони таки щось зробили. Отже, і зараз не для того вони перекидають чи то спецпідрозділи, чи морську піхоту, щоб нічого не робити. Так підказує здоровий глузд. Однак з іншого боку, не можна виключати, що це розглядається лише як варіант, до якого вони можуть вдатися, але це не обовʼязково має відбутися.
Дональд Трамп багато говорить про переговори. З іншого боку, іранці останнім часом заперечували, що ведуться серйозні переговори. Однак цього тижня, наприклад, у Пакистані відбулася зустріч за участю представників Туреччини, Єгипту, Пакистану. Катар також намагається виступати посередником. Водночас Об’єднані Арабські Емірати та Саудівська Аравія, за неофіційною інформацією, займають жорсткішу позицію щодо Ірану і переконують Дональда Трампа саме продовжувати у тому ж дусі. Однак, з іншого боку, залишення режиму при владі, ще й із певними — хоч і обмеженими — військовими можливостями, достатніми для блокування Ормузької протоки, може бути ще гіршим.
Тому, скажімо відверто, у цей момент у Дональда Трампа немає хороших варіантів. Є варіанти погані і ще гірші. На мою думку, продовження цієї місії, якщо вони вже зайшли так далеко, було б найкращим із цих варіантів. Однак це не означає, що це був би варіант без недоліків.
Насправді невідомо, як довго ще тривала б ця операція. Чи була б потрібна наземна операція і в якому масштабі. Наразі американці перекинули дві з половиною тисячі морських піхотинців із Японії, а також сили спеціального призначення і дві тисячі військових із 82-ї повітряно-десантної дивізії. Це сили, які можуть бути використані, наприклад, для захоплення одного, двох чи трьох островів або для проведення операцій із вилучення високозбагаченого урану з різних локацій у глибині Ірану, хоча це було б складніше. Але вони, звісно, не призначені для маршу на Тегеран.
Якуб Граца з аналітичного центру Інститут Нової Європи пояснює, що ж у такому разі дало б американцям захоплення острова Харк.
Острів Харк не є ключовим із точки зору контролю над Ормузькою протокою. Він є ключовим із точки зору контролю над іранським продажем і експортом нафти. Адже через цей острів проходить приблизно 90% іранської нафти, яка експортується у світ.
Однак це було б дуже ризиковано, оскільки, по-перше, це не обов’язково потрібно, адже, як я вже сказав, він не є ключовим із точки зору контролю над протокою. По-друге, це було б ризиковано, тому що якби іранці почали обстрілювати цей острів, то це було б дуже небезпечно, адже там розташовані легкозаймисті нафтові установки.
Тому слід було б враховувати, що такий десант відбувався б під сильним обстрілом. На мою думку, висадка на острів Харк є радше малоймовірною, ніж імовірною. Ми не можемо цього виключати, але більш ймовірною є висадка на кілька менших островів, які розташовані безпосередньо в Ормузькій протоці — з огляду на можливість її розблокування.
Якщо метою є повалення режиму в Тегерані, то острів Харк тут теж не є вирішальним. Навіть саме захоплення острова Харк може не допомогти. Повалення режиму в Тегерані може, наприклад, вимагати співпраці з іранською опозицією або її додаткового озброєння. Ми не знаємо точної «географії» цього середовища. Не знаємо, наскільки американці підтримують ці сили або чи шукають із ними контакти. Дональд Трамп заявив, що вони ведуть переговори зі спікером іранського парламенту. Трамп сказав, що вони ведуть переговори. Насправді ми знаємо дуже мало. Те, що пише Дональд Трамп, звісно, слід сприймати з певною обережністю — це відомо не сьогодні. Водночас в Ірані існує значний суспільний опір проти влади. Є опозиційні кола, які США варто було б підтримувати, зокрема й озброювати. Є курди, які, наскільки мені відомо, охоче долучилися б до збройної боротьби проти цього режиму. Тому така операція, спрямована на повалення режиму в Ірані, повинна мати багатовекторний характер: з одного боку — підтримка опозиції, з іншого — бомбардування або обмежені військові операції. І, передусім, послідовність.
Наразі, схоже, продовжується переважно військовий компонент американсько-ізраїльської операції. Про інші складові цієї багатовекторної стратегії ми майже не чуємо.
Однак я звернув би увагу ще й на послідовність, адже ця операція зазнає серйозної критики в публічному просторі. Звичайно, для цього є підстави, оскільки Дональд Трамп не підготував ні американське суспільство, ні союзників. Якщо згадати війну в Іраку 2003 року, то тоді весь світ був до цього підготовлений. Зараз — ні, тому й значно менша толерантність, наприклад, до високих цін на нафту.
Водночас війна проти такої держави, як Іран, — це не операція на три-чотири тижні. Тому, з суто військової точки зору, американці та ізраїльтяни повинні бути послідовними й довести справу до кінця, якщо вже зайшли так далеко.
Також важливий фактор громадської думки. Важко вимагати від суспільства послідовності, якщо його не готували до цієї війни. Однак варто розуміти, що це не операція, яку можна завершити за кілька тижнів. Іран — це не Венесуела.
Наземна операція, якщо до неї дійде, означатиме значну ескалацію конфлікту та людські втрати. Американцям довелося б рахуватися зі значним зростанням кількості загиблих військових, що, безумовно, викликало б спротив у самому американському суспільстві.
Я вважаю, що з огляду на те, як далеко зайшов Дональд Трамп у цій своїй, як він сам це назвав, «виправі», — він навіть не називає це війною, а «спеціальною операцією», що викликає певні асоціації... Тож, як я сказав на початку, найгіршим варіантом зараз було б просто відступити. Це означало б, що Іран фактично виграє війну, а позиції США на Близькому Сході суттєво ослабнуть. І тоді постає питання: чи доведеться через два роки знову атакувати Іран? Адже Іран не відмовиться від своїх великодержавних амбіцій, не відмовиться від ядерної чи балістичної програм.
Дональд Трамп фактично поставив себе в безвихідне становище. Якщо він відступить — це буде поразка США, адже вони вже понесли величезні втрати. Хоча Ірану було завдано значних ударів, він зберіг свої ключові важелі впливу й надалі їх використовуватиме.
До того ж, ще до початку війни переговори вже тривали. За неофіційною інформацією, Іран навіть був готовий піти на певні поступки. Однак саме тоді США та Ізраїль завдали удару. Іранський міністр закордонних справ заявляв, що переговори йшли у правильному напрямку, але під час них відбулася атака. Тому іранці, які мали певну довіру до США після підписання Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA) з Бараком Обамою у 2015 році, втратили її після того, як Трамп вийшов із домовленості. Джо Байден не зміг укласти нову угоду. А тепер Іран знову був атакований під час переговорів. Тож довіра фактично зникла. Ймовірність її відновлення впродовж кількох тижнів швидких переговорів є дуже низькою. Важко сказати, що станеться, якщо переговори зайдуть у глухий кут і Трамп реалізує свої погрози, наприклад, атакує нафтову інфраструктуру Ірану чи знищить острів Харк та електростанції.
Навіть тоді Іран може припинити або значно скоротити експорт нафти, але режим залишиться при владі. Він збереже мінімальні, але достатні можливості для ракетних і дронових атак і контролю над Ормузькою протокою. Це не вирішить проблему.
Журналістка Польського радіо 24 запитала у експерта, чи він чогось очікує, адже 6 квітня спливає десятиденний ультиматум Трампа.
Складно сказати. Я не робитиму прогнозів, адже Трамп веде цю війну так само хаотично, як і всю свою політику. Він може висунути ультиматум і відкликати його наступного дня. Його заяви часто орієнтовані на фінансові ринки.
Водночас фінансові ринки дедалі менше реагують на його заяви. Тому що їх так багато і вони настільки радикальні, що, здається, ринки уже починають просто їх ігнорувати.
Наприклад, тиждень тому ми бачили, що Дональд Трамп оприлюднив повідомлення, у якому скасував ультиматум або продовжив його на п’ять днів. Фінансові ринки відреагували позитивно. Однак вже за два дні ціни на нафту почали зростати. А на наступне повідомлення, яке Трамп оприлюднив у п’ятницю, ринки вже не відреагували. Тож, імовірно, інвестори вже розуміють, як виглядає ситуація.
PR24/Д.Ю.