Щодо сприйняття стратегічного зовнішнього курсу України на європейську інтеграцію Донеччина та Луганщина є непростими регіонами, свідчать соціологи. Європейську інтеграцію на цих територіях підтримує меншість населення. Як слід говорити про європейську інтеграцію на Сході України так, щоб ця тема не роз’єднувала, а об’єднувала? Що для мешканців цих територій означає бути європейцем? Як змінилося ставлення до Європейського Союзу після 2014 року? Відповіді на ці питання шукали дослідники щодо комунікації європейської інтеграції на Донбасі від Центру "Нова Європа", які провели свої опитування за підтримки Представництво німецького Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні.
Попри стереотипні уявлення щодо відсталості свідомості мешканців Донбасу щодо європейської інтеграції, ЄС має значну "м'яку силу" в цьому регіоні, вважає асоційована аналітикиня Центру "Нова Європа" Катерина Зарембо. Вони повідомила, як мешканці східних областей України відреагували на запитання про те, чим для них є Євросоюз і чому вони побоюються стратегічного зовнішнього курсу України на європейську інтеграцію:
- Ми запропонували 4 моделі Євросоюзу для України. Одна з них – ЄС, як загроза, а решта три – позитивні, або нейтральні. І ці позитивні чи нейтральні, це ЄС, як модель, ЄС як приклад і вчитель і ЄС, як допомога Україні. ЄС і Євразійський економічний союз для частини мешканців сходу України не є взаємовиключними поняттями. Ми бачили, що є люди, які за ЄС, а є, які за союз з Росією і є так звані нейтралісти, люди, як ні за який союз, або уникають відповіді на це питання. На сході зараз відбувається абсолютно унікальне явище розвитку громадянського суспільства і те, як це відбувається є непересічним для України. Такого ще не було від 2014 року.
За роки від часу нападу Росії на Україну в суспільній свідомості Донбасу не надто відчувається орієнтація України на Євросоюз і НАТО. Як сказав директор Центру міжнародної безпеки Валерій Кравченко, Донецька та Луганська області фрагментовані не тільки за промисловою ознакою, а найперше внаслідок успіхів чи невдач місцевого самоврядування. Донбас залишається краєм колективної свідомості, а відтак і колективної безвідповідальності, вважає експерт:
- Люди безвідповідальні з точки зору колективу, вони звикли отримувати винагороду за свою працю від держави. А якщо вони цього не отримують – винна держава. Вони голосують за стабільність, а відтак за партію влади. А коли ця влада нічого не робить, вони голосують за тих, хто обіцяє більше. Тому та олігархічні партії і мають високий рейтинг. Є й плюс від такої тенденції. Якщо їм партія влади скаже, що треба вступати в НАТО, то вони вступлять в НАТО. Це конформізм, бо вони не думатимуть що є в НАТО поганого, а що добре. Люди мають посттравматичний синдром. Війна поруч, війна в сім'ях і їм здається, що їх зраджує держава, в якій вони зараз живуть. Насправді, це не держава, а неефективність місцевої влади. Багато людей говорять, що війна на Донбасі є громадянською і в усьому винна сама Україна. Таких не більшість, але якщо хтось починає виголошувати такі думки, багато хто його підтримує. Дуже багато родинних зв'язків з Росією. Донбас це край переселенців і багато людей було переселено із Росії сюди. Ще одне пояснення – це симпатії до господарників, до авторитарних лідерів. Якщо спитати, хто є найпопулярнішим іноземним політиком на Донбасі, всі в один голос скажуть, що це Лукашенко.
Геть несподіваними стали результати дослідження настроїв мешканців Донбасу за віковими категоріями. Валерій Кравченко наголосив, що поважний вік не обов'язково є ознакою спротиву європейських прагнень та відданості європейським цінностям:
- Молодь хоче іти далі і виїжджати з регіону, який не дає їй реалізувати свої можливості. Ця молодь, люди до 30 років, не знаходять підтримку своїх батьків, які хлопчуть там лишатися і якось виживати. Не загублена категорія – це пенсіонери. Загублена – це люди віком від 45 до 55 років. Їхня молодість припала на лихі 90-ті роки. А пенсіонери ще мають якісь ідеали і легше пережили ті 90-ті. Через них можна комунікувати з європейської інтеграції, бо їхні онуки їх слухають.
В третини мешканців Донбасу є прагнення почуватися європейцями. Але водночас, вони відчувають, що європейськості не дотягує їхнє оточення і місцева влада. Як зазначила представниця Центру сталого миру та демократичного розвитку (SeeD) Оксана Лемішка, це є ознакою здорового підходу до визначення поняття "європеєць". Але з проблеми вибору подальшого руху України в бік Євросоюзу чи Росії суспільна свідомість донбаських мешканців виглядає значно складнішою:
- Ми запитували у респондентів, як вони ставлять до ЄС. Середній бал таких – 4,3. А ставлення до Євразійського економічного союзу – середній бал 4,8. Велика різниця є від міста до міста. Це скоріше за все, свідчить про стан місцевої влади. Громадян, які вступають і за ЄС, і за Євразійський союз трохи більше 10 відсотків. Підтримка будь-якого союзу не є сталою. Політичні думки змінюються дуже повільно. Підтримка Євросоюзу і Євразійського економічного союзу, це речі, які дуже сильно змінюються від навколишнього середовища. Ми бачимо, що є люди, які підтримують зв'язки з Росією, але ввірять українському уряду і хочуть європейське майбутнє для України. Але є і історична тяглі зв'язків з Росією, є побоювання, що краще не буде і що треба брати курс на те, що вже було і що вони знають. Багато людей переживають, що закриться шахти, що не буде де працювати. Саме через ці страхи ще є люди, які бояться розглянути інші союзи.
Українці на Донбасі хочуть бачити не так нові наліпки із символікою Євросоюзу, як реальні зміни свого життя і добробуту, зазначив заступник голови Консультативної місії ЄС в Україні Фредрік Веслау. Він нагадав, що Євросоюз виділив Україні 50 мільярдів євро допомоги, але мешканцям Донбасу і досі бракує інформації, як саме ці величезні гроші перетворюються на користь і переваги для українців.
Вільгельм Смоляк
