Протягом останніх кількох днів світ дізнається все більше моторошних подробиць про злочини, скоєні російськими окупантами в містах Київської області: Бучі, Ірпені та Гостомелі.
Українська прокуратура вже розпочала розслідування за цим фактом, але Київ хоче, щоб міжнародна комісія розслідувала всі випадки геноциду українського народу.
В українській прокуратурі стверджують, що вже виявлено понад 400 тіл мирних жителів, але їх кількість постійно зростає. Російські загарбники жорстоко вбивали мирних жителів, ґвалтували жінок, грабували магазини та крали майно з квартир.
Виступаючи на засіданні Ради безпеки ООН, президент України Володимир Зеленський заявив, що російськими окупантами «на території України, скоюються найстрашніші воєнні злочини за весь час після завершення Другої світової війни».
Після того, що світ побачив в Бучі, санкції проти росії мають бути співмірними тяжкості воєнних злочинів окупантів. Якщо після цього російські банки ще зможуть функціонувати, як зазвичай, якщо після цього транзит товарів в росію буде продовжуватися, як зазвичай, якщо після цього країни Євросоюзу платитимуть росії за енергоносії, як зазвичай, то політична доля деяких лідерів буде розвиватися вже не як зазвичай.
Чи можливі переговори між Україною та росією після звірств в Бучі? Чи не стане міжнародна угода про гарантії безпеки для України новим Будапештським меморандумом? На ці та інші питання відповів відомий журналіст та політичний аналітик Віталій Портніков.
По-перше, я думаю, що перемовини про закінчення війни треба вести у будь-якій ситуації. Просто треба вести перемови, усвідомлюючи, з ким ти їх ведеш. Це абсолютна очевидна річ. Ну, от у нас такий ворог. Причому це ворог, який має ядерну зброю, який у якості одного з аргументів для своєї перемоги може розглядати використання тактичної ядерної зброї у війні з Україною. Як ви розумієте, якщо після ядерного удару по Україні загине Київ чи якесь інше українське місто, то кількість жертв від такого тактичного ядерного удару буде абсолютно іншою, ніж кількість жертв російських військових у Бучі. Ніхто тоді не буде пам’ятати Бучу, бо тоді мова піде про сотні тисяч жертв. Якщо уявити собі, що Заходу не вдасться втримати росію від застосування стратегічної ядерної зброї на певному етапі, то тоді мова піде про десятки мільйонів жертв. Варшава, Нью-Йорк, Париж, Лондон, москва, санкт-петербург – всі ці міста перетворяться на меморіальні парки для майбутніх поколінь людей, які залишаться на планеті. Очевидно, що цього всього нікому не хочеться. Очевидно, що зараз ми знаходимося саме в такій ситуації. Зараз ми знаходимося на порозі можливого зникнення великої кількості людей, які живуть на земній кулі. Очевидно, що треба зробити все можливе, щоб ядерна зброя залишилася зброєю стримання, а не зброєю, яка буде застосовуватися в війні. Повторюю: я вважаю, що трагедія в Бучі – це одна з очевидних трагедій людства, але кількість мільйонів людей, які загинуть в результаті ядерної війни, змусить тих, хто залишиться живими та здоровими, а таких теж буде небагато, забути про такі трагедії.
На цьому тижні в російському пропагандистському виданні ріа-новості була опублікована стаття, в якій прямо звучить заклик до деукраїнізації, тобто до геноциду українського народу. Я запитала у пана Віталія, чи може це якось вплинути на Захід, спонукати його до більш активної підтримки України.
Я вважаю, що вона нема жодного значення, тому що вона повторює тези зі статті путіна про існування України. Ці люди просто стараються. Це офіційна точка зору кремля. До речі, тут же навіть питання не в тому, чи це експерт з відсутніми повноваженнями пише такі речі. Про це вже писав путін. Про це у вівторок написав заступник голови Ради безпеки росії й колишній президент росії дмитро медведєв – один з найвпливовіших яструбів в російському політичному керівництві та, до речі, людина, яка також говорить про ядерну зброю. Це їхня офіційна точка зору, вона досить проста – існує історична росія, всі інші території, які відкололися від історичної росії 1991 року мають бути до цієї історичної росії повернені. Це стосується й України, і Білорусі, і Казахстану, і Грузії, Вірменії, Азербайджану, і Молдови, і країн Центральної Азії. Всі ці території будуть повернені або «добровільно», або, якщо вони не захочуть повертатися «добровільно», то будуть здійснені «спеціальні операції» з метою їх повернення до історичної росії. Це треба розуміти. Тому, коли американці говорять, що війна буде тривати роки, як сказав у вівторок генерал Міллі, то мова йде не тільки про Україну. Ми побачимо російські війська в Казахстані, у країнах Центральної Азії. Крові буде стільки, що вони навіть собі не уявляєте її кількості. Це відбудеться, якщо росію не зупинять, звичайно. Ми можемо привертати увагу Заходу, але, мені здається, що Захід і сам це чудово розуміє, і без нас, і робить усе можливе, щоб зупинити цю ситуацію.
На питання про те, чи може міжнародну угоду про гарантії безпеки для України спіткати така сама доля, як і сумнозвісний Будапештський меморандум, Віталій Портніков зазначив, що, на його думку, це абсолютно різні речі.
Будапештський меморандум був, по суті, інструменталізацією самого рішення про незалежність колишніх радянських республік. Однією з головних умов того, що світ погодиться з цією незалежністю, тим фактом, що на місті Радянського союзу замість однієї держави з’явиться 12. (На той час Балтійські країни вже були визнані як незалежні Державною радою СРСР і всіма іншими учасниками міжнародного процесу, так що це не входило в гру) був той факт, що ядерна зброя залишиться в одному центрі. Це, до речі, те, що, очевидно, обіцяв президент росії Борис Єльцин разом із Леонідом Кравчуком і Станіславом Шушкевичем Джорджу Бушу-страшому, коли лідери трьох країн зустрічалися у Біловезькій пущі. Як це все було інструментально вирішено взагалі нема ніякого значення. Це Будапештський меморандум чи якась інша угода. Я думаю, що українці перебільшують значення того, що були якісь гарантії безпеки. В України був дуже простий вибір – або залишатися самопроголошеною державою і врешті-решт погодитися на ідею створення об’єднаної держави на чолі з Борисом Єльциним, або погодитися на те, що ядерної зброї на території України не буде, але отримати шанс на незалежність. При чому ви знаєте, що з точки зору росії, це завжди була тимчасова незалежність. Все одно радянські служби колись мали сформувати нову союзну державу.
Україна цим шансом скористалася, а от нинішня угода, про неї ж говорять в часи війни, тому я вважаю, що розмови про неї взагалі не мають ніякого значення, тому що її неможливо реалізувати.
Говорячи про перемовини, я запитала у пана Віталія, як він оцінює роль російського олігарха Романа Абрамовича в цих перемовинах. Чому саме він став неофіційним контактом?
Наскільки я розумію, Абрамович отримав згоду на участь в цих перемовах від вищого російського політичного керівництва. Чому українська сторона вважала, що Абрамович має в них брати участь як посередник? Я думаю, що це прояв політичної недосвідченості.
Також публіцист прокоментував отруєння російського олігарха, яке схоже на якусь детективну історію. Як пишуть ЗМІ, сам Абрамович вважає, що за цим стоять так звані яструби з оточення путіна, які незацікавлені у ведені перемовин.
Це все конспірологія. Я думаю, що в оточені путіна не має ніяких яструбів, і ніяких лібералів, тому що всі рішення щодо війни одноосібно ухвалює президент російської федерації. Величезна кількість людей просто не усвідомлює, як змінилася політична система росії за останні 20 років. Коли путін ставав президентом, то він фактично не мав реальної влади. Кілька років тому я намагався зібрати якісь свої статті про путіна, починаючи з 1999 року, я був приголомшений тим, що я приблизно до 2003-2004 року нічого про нього майже нічого не писав. Він не був гравцем. До речі, реальним гравцем він став тільки тоді, коли почалася боротьба Абрамовича з Ходорковським за ЮКОС. Путін, до якого тоді звернувся за допомогою Абрамович разом із частиною сім’ї Єльцина, використав цю ситуацію, щоб посилити свій вплив і прибрати від влади близьких до сім’ї Єльцина людей. З того часу почалося його зростання, яке теж не було особливо успішним, тому що йому довелося на певний час поступитися частиною влади на посаді президента медведєву, який був компромісною постаттю. Після повернення путіна на третій період починається формування одноосібної диктатури за участю або тіньових гравців, або чекістів, які просто іноді можуть щось порадити путіну. Але це типова одноосібна влада, на яку ніхто особливо не впливає.
Після того, як спроби росіян захопити Київ провалилися, а українські захисники звільнили північ України від окупантів, країна-агресор почала стягувати своїх військових на південь та схід України, в першу чергу на Донбас. Як пише британське видання The Guardian, посилаючись на начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України генерал-майора Кирила Буданова, путін прагне розділити Україну на дві частини, наслідуючи післявоєнний поділ між Північною та Південною Кореєю. Я запитала у Віталія Портнікова, наскільки, на його думку, реальний такий сценарій.
Це знову таки не має ніякого значення з точки зору російських цілей. Мета президента російської федерації володимира путіна, яку підтримують більшість його земляків, – це «визволення територій історичної росії в кордонах Радянського Союзу станом на 1991 рік». Тобто, вся ця територія від Ужгорода до Ашхабаду має повернутися в кордони історичної росії. Мають бути «виправлені історичні помилки» більшовиків, які дали окупованим РСФСР територія 1920 року не автономний, а союзний статус, а ці російські автономії, які були виділені в союзні республіки в результаті так званого національно-державного розмежування, а ці республіки Центральної Азії мають бути повернуті до країни, невіддільною частиною якою вони були – до російської федерації. Тому, якщо навіть буде поділ України на якісь частини, то це – тимчасовий варіант. Поки російський прапор не буде майоріти над мерією Ужгорода та Ашхабаду, цілі путіна не будуть повністю досягнуті, це треба розуміти. Треба робити все можливе, щоб цього не відбулося, от і все.
Матеріал підготувала Дар'я Юр'єва
