6 квітня в місті Люблін у гібридному форматі відбулася конференція під назвою «Стратегічне партнерство Польщі та України в контексті війни Росії в Україні». Стаціонарно конференція проходила на факультеті політології та журналістики Люблінського університету Марії Кюрі-Склодовської. Організаторами конференції були: Інститут політичних наук та управління УМКС, кафедра міжнародної безпеки, теорії та методології політичних наук та управління при Інституті політичних наук та управління, Інститут Центральної Європи в Любліні та Центр Східної Європи при Університеті Марії Кюрі-Склодовської. Вашій увазі хочемо представити фрагменти доповідей польських та українських науковців, які взяли участь у конференції.
Доцент кафедри міжнародних відносин Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Ігор Гурак звернув увагу, що Польща в сучасній історії незалежної української держави у критичні та важливі періоди традиційно підставляла плече Україні:
- Ми знаємо про зусилля президента Кваснєвського і його роль у тому, що під час Помаранчевої революції не пролилася кров. Ми знаємо про зусилля Сікорського, Туска, візит Качинського в рамках подій 2013-14 років. Роль Польщі у мобілізації Європи для недопущення продовження кровопролиття в Україні, яке відбулося в січні-лютому, є головна, ключова. Те, що Європа, так би мовити, говорила одним голосом. Тепер ближче до сучасності. Ми знаємо, що від 2016 року українсько-польські відносини не були найкращими, і навіть спроби перезавантаження відносин, починаючи з приходу до влади президента Зеленського, скажімо так, виглядали блідо на фоні того діалогу, який традиційно був на найвищому рівні. В економічному сенсі відносини були дуже хорошими, в політичному – не настільки. Українсько-польські відносини, їхню сутність визначають питання безпекового характеру, і зараз це проявилося найбільшою мірою. Прем’єр-міністр Польщі з 2018 року до 2021 р. включно жодного разу не був в Україні, натомість з початку 2022 року, коли стало зрозуміло про складну ситуацію в Україні, він двічі вже відвідав Україну. Так само відбувся візит українського президента до Варшави. Я взагалі схильний вважати, що ми, за всіма показниками, можемо назвати першу декаду 2022 року польською декадою в українській зовнішній політиці.
Пан Ігор звернув увагу, що саме Польща впродовж тривалого часу в рамках Європейського Союзу була тією країною, яка найкраще в європейському просторі розуміла специфіку відносин у Східній Європі насамперед стосовно російської федерації:
- Цього не розумів Париж, Брюссель, Берлін, або удавали, що не розуміють, і тягнули росію за вуха у цивілізовані відносини, а вони впиралися наполегливо. На якомусь етапі варто було зрозуміти, що не вдасться їх втягнути у такі відносини. Я не дивуюся, коли західні партнери, західні країни до 2014 року таке робили, але ж, на жаль, доводиться констатувати, що і після захоплення Криму, після подій на Донбасі ці тенденції проявлялися далі. Польща розуміла загрозливі речі, які йшли з москви. Польщу не сприймали в цій ситуації, її не сприймали, звинувачували у русофобії, але Польща говорила ті речі, які підтвердила практика.
Професор Валентин Балюк, директор Центру Східної Європи Університету ім. Марії Кюрі-Склодовської розпочав свій виступ з фрази «Друг пізнається в біді» у контексті, що російсько-українська війна – це та біда, яка підтверджує стратегічне партнерство між Польщею та Україною:
- Я погоджуюсь, справді, настав час переходити від стратегічного партнерства до союзу, тим більше, що у нашому рапорті, про який ми сьогодні згадували, частина планів уже втілена, адже ми маємо справу зі встановленням форматів співпраці між Великою Британією, Польщею та Україною. Ще один трикутник, який також запропонував наш Центр в інших експертних матеріалах, – це створення трикутника Варшава-Київ-Анкара. Ми говоримо саме в контексті регіональної системи безпеки та потреб, потреби зміцнюватися завдяки таким безпековим альянсам країн Центрально-Східної Європи.
Професор Валентин Балюк вважає, що у разі об'єднання потенціалу Польщі та України, ці країни зможуть протистояти геополітичним і геостратегічним прагненням російської федерації, і саме цього боїться росія:
- Якщо польсько-український союз буде, то для росії це буде геополітична поразка. Збіґнєв Бжезінський колись казав, що Україна – це геополітичний стрижень, тобто росія без України не буде імперією. Наша турбота – створення такого польсько-українського союзу для підвищення безпеки в Центральній та Східній Європі. Це безпрецедентна допомога біженцям з України не лише від Польщі, а й від польських органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства, що є виразом стратегічного партнерства, це вираження цієї якісної зміни у ставленні поляків до України та українців, і це вже змінюється на наших очах. Я підозрюю і сподіваюся, що це громадянське суспільство стане основою стратегічного партнерства можливого польсько-українського союзу разом з органами місцевого самоврядування, які допомагають воєнним біженцям у Польщі та відправляють допомогу в Україну. Польща має бути, сподіваюся, разом з Україною лідером Центральної та Східної Європи. Це не тільки польський, але й український національний інтерес.
Доктор Якуб Ольховський з кафедри міжнародної безпеки Університету Марії Кюрі-Склодовської та Інституту Центральної Європи в Любліні говорив, що один зі шляхів припинення російсько-українського конфлікту – гарантія безпеки України:
- Звісно, що це тільки один із багатьох сценаріїв, але його я не виключаю. Я говорю про це в контексті польсько-українських відносин. Чи могли б ми бути таким гарантом безпеки, якщо будемо стратегічним партнером? Очевидно, що ми маємо бути таким гарантом безпеки. Як зазначив президент Зеленський, якщо ця війна закінчиться перемир’ям і Україна не отримає жодних гарантій безпеки ні від кого, то через два роки, скажімо, якщо Росія відновить сили, – прийде знову. Тільки тут є суттєвий виклик, який закріплений у проблемі внутрішньополітичної ситуації в Польщі, але, можливо, полякам вдасться це вирішити.
Доктор Анджей Шабацюк з Інституту Центральної Європи наголосив на важливому феномені у стратегічному партнерстві Польщі та України – це зміни в соціальній сфері:
- Я спостерігаю за своїми колегами, друзями й більшість з них не цікавилися Сходом чи Україною – всі вони зараз причетні до допомоги Україні. Ось таке явище з’явилося в Польщі після початку війни. Люди, які мало цікавилися політикою, раптом відкрили свої домівки для українців. Навіть наша політична еліта об’єдналася і твердо підтримала Україну, й ці історичні питання відійшли на другий план. Якщо ми говоримо про стратегічне партнерство між Польщею та Україною, то треба виділити одну річ: нова фаза російської агресії проти України змінила уявлення Заходу до України та росії загалом. Йдеться не лише про політиків, а й про суспільство.
Пан Анджей Шабацюк наголошує, що соціальний аспект, який спостерігається і в Польщі, є ключовим:
- Українці мобілізувались, українці змогли разом протистояти російській агресії. Я вважаю, що це нас також об’єднує, у нас багато спільних рис, і це сильне громадянське суспільство може діяти навіть тоді, коли держава не завжди відповідає поставленим завданням. Наше партнерство тепер має зосередитися на підтримці України у всіх можливих аспектах. Поляки дуже віддані, але, можливо, про це не дуже говорять. Раніше економічна міграція змінювала ставлення українців до поляків і навпаки, а тепер ця драма, гуманітарна трагедія і те, що Польща є таким ключовим місцем, де українці можуть розраховувати на гуманітарну допомогу, також може окупитися в майбутньому.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Роман Гаврищак
