За офіційними даними, після 24 лютого польсько-український кордон у напрямку Польщі перетнуло вже понад вісім мільйонів українців. Журналістка Польського радіо Дорота Каня на тему соціальних, економічних та політичних аспектів перебування українців у Польщі провела розмову з професором Католицького університету в Любліні – Анджеєм Ґілем.
Дорота Каня: Пане професоре, нині ЗМІ доволі багато пишуть на тему становища українців у Польщі. Цікаву думку висловив віцеміністр внутрішніх справ та адміністрації й водночас уповноважений уряду з питань вимушених переселенців з України – Павел Шефернакер. Він сказав: «Знаю, що це важке, але все має свій етап – після надання першої гуманітарної допомоги біженцям з України, вони мусять почати жити як кожен інший мешканець Польщі задля власного блага». Чи, на Вашу думку, це можливе, щоб українські біженці, частина з них планує залишитися в Польщі, – стали функціонувати як інші мешканці Польщі?
У відповідь професор Анджей Ґіль вказав на ряд соціологічних аспектів цього явища.
Анджей Ґіль: Запитання дуже складне. Адже громадяни України, що перебувають у нас, виконують дві ролі. Перші – це такі, що приїхали зі свідомістю того, що залучаться у польське суспільство, будуть тут працювати, й справді будуть повністю працювати так, як громадяни Республіки Польща, які прийняли рішення бути активними на ринку зайнятості. А з другого боку: маємо певну групу – важко визначити їх число – людей, які сюди приїхали як біженці, ну й вже після кількох місяців муситимуть залучитися в польське суспільство – перш за все, взяти на себе тягар заробити на свій прожиток. Польська держава дає певні можливості, але воднораз сподівається на активізацію, розраховує на те, що більшість людей візьме на себе обов’язок дбати за своє життя, за свої потреби. Це справді важке, тому, що ми звикли до того, що існує соціальна допомога громадянам України, які втекли від війни після 24-го лютого. Ну, але в контексті того, що відбувається, в контексті тих проблем, які маємо як громадяни Республіки Польща, жорстка економічна дійсність вимагає від польської держави приймати важкі рішення, й, водночас, жорстка дійсність вимагає від громадян України – біженців перед війною, перед небезпекою, щоб, однак, інтегрувалися в суспільство – загальновідомо, що йдеться перш за все про питання роботи. Йдеться про те, щоб зняти тягар соціального забезпечення біженців із самоуправ, суспільства та держави й щоб навести якийсь раціональний баланс. Проблема існує, й треба буде це якось вирішити. Треба усвідомити, що громадяни України дуже добре інтегруються. Вони абсолютно не є якимись паразитами на здоровому організмі польського суспільства. Це люди, які в абсолютній більшості знайшли своє місце в польському суспільстві й дуже добре дають собі раду. Цей процес треба поглиблювати й якось логічно завершити.
Журналістка Польського радіо Дорота Каня назвала конкретні числа, які вказують на масштабність суспільного явища вимушених переселенців з України в Польщі.
Дорота Каня: Нагадаймо, що за даними Прикордонної служби – вона навела такі дані до Різдва – від 24 лютого до Польщі прибуло понад вісім з половиною мільйона українців. Варто наголосити, що за даними відомства сім’ї в місяці грудні легально в Польщі працювало понад сімсот шістдесят шість тисяч осіб української національності. Пане професоре, це багато, чи мало?
Професор Ґіль переконаний, що кількість українців, які знайшли роботу в Польщі, справляє велике враження, й перестеріг поляків та деяких польських політиків, щоб у політичний грі не зловживали картою українських вимушених переселенців.
Анджей Ґіль: Це величезне число. Хочу сказати наступне – ті наші політики, які розігрують українську карту, а такі є, на мою думку – помиляються. Адже слідкуючи за поведінкою української громади – цієї, що прибула до Польщі не за своїм бажанням, у такому розумінні, що їх змушено втекти до Польщі перед війною – ці люди дуже добре адаптувалися до польських реалій. Вони тут знаходять своє місце, й у мене таке враження, що вони інколи ліпше адаптувалися від нас самих, тобто якщо поглянути на баланс відсотків, то вимушені переселенці справді знайшли своє місце на ринку зайнятості, вони дають собі ліпше раду, ніж багато інших наших громадян, маю на увазі тих, хто якось не поспішають піти до роботи й якусь цеголку до польського спільного города докинути. Отже, з одного боку розумію кабмін та самоуправи, а з другого – бачу, що українські біженці дають собі раду, й вміють взяти на себе тягар соціально забезпечити себе, своїх рідних. У нас відсутні такі групи, які зловживають соціальною допомогою, чи то держави, чи то самоуправ, а такі явища помітні в країнах Західної, чи Північної Європи, куди сотнями тисяч, чи навіть мільйонами прибувають економічні мігранти виключно задля соціальної допомоги. У нас люди, які були змушені втекти перед війною, й попри те великий їх відсоток зумів знайти своє місце.
Дорота Каня звернула увагу на невідповідальність деяких політичних сил в Польщі.
Дорота Каня: Хочу згадати про політиків, які розігрують українську карту, а по суті – антиукраїнську. Чи, на вашу думку, вони в такий спосіб здобудуть голоси виборців, хоча б внаслідок втоми від війни?
Професор Анджей Ґіль переконаний, що така політична стратегія деяких політичних фракцій помилкова.
Анджей Ґіль: Це велика помилка. Тому, що я не добачаю тут раціональних передумов. Я не добачаю такої загрози, як деякі твердять: українізації Польщі. Світ міняється й ми змінюємося – і це очевидне. Споглядаючи на Польщу тридять років тому й сьогодні, чимало змінилося, але напевно нам не загрожує якась теоретична українізація. Ці люди адаптуються до польського суспільства, вивчають польську мову й для них Польща стає великою цінністю.
Українські артисти допомагають польському суспільству ознайомитися з українською культурою. Фрагмент концерту гурту Козак-Систем, який нещодавно відбувася у Варшаві – після розмови в прикріпленому файлі.
Андрій Рибалт