Спроби російських окупаційних військ взяти в оточення українське місто Бахмут наштовхуються на рішучий опір українських сил оборони. У їхньому складі діє штурмовий батальйон «Айдар», який прославився ще з 2014 року зухвалими нападами на окупантів у Луганську та восьмирічною обороною міста Щастя за лічені кілометри від цього обласного центру. Командир роти цього батальйону Олександр Коваленко розповів в інтерв'ю Польському радіо про свій бойовий шлях і завдання, які зараз виконують у Бахмуті.
33-річний боєць Збройних сил України Олександр Коваленко, позивний «Гук», став відомим через численні публікації в соцмережах відеозаписів своїх танців на лінії фронту в повному обладунку і зі зброєю. Проте сам боєць вважає своїм головним завданням організацію успішних атак ворога. Він став до лав оборонців України від самого початку російського нападу на Донбас і приєднався до тоді ще добровольчого батальйону «Айдар» на своїй рідній Луганщині. Коли він вперше прийшов до батальйону, там були переважно люди без воєнного досвіду, але такі, що вже билися на барикадах київського Євромайдану. В багатьох, у тому числі й в самого Коваленка, ще не було жодної зброї. Проте ніхто не мав страху виступати проти добре озброєних окупантів та їхніх місцевих посіпак:
— Я тоді не думав про це. Тоді нас було багато, такий настрій був в «Айдарі»! Дуже бойовий у нас був командир, він мав колосальний досвід. І з першого дня, коли я приїхав, нам не давали жодної хвилини відпочинку. О 4-й ранку ми вставали, бігали, стрибали через паркани… Тобто, дуже важко було. Над нами там сміялися спочатку. Але командир казав — «Прийде час, і ви сміятиметеся з них». Згодом ми справді дуже якісно виконували завдання, що ставив командир. Тоді, 2015 року, нас вперше вивезли на полігон. І щоразу, коли ми виїжджаємо та маємо там тренування — набуваємо досвіду, народженого в цих тренуваннях, коли тренуються досвідчені та звичайні солдати, які щойно прийшли. І, власне, зараз це стало показником того, що впродовж вісьмох років батальйон «Айдар» готувався, батальйон «Айдар» тренувався і якісно зустрів супротивника у важкі хвилини для нашої країни.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022-го року застало Коваленка в районі Волновахи Донецької області. Тоді він уже командував взводом 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», який став підрозділом Збройних сил України. Батальйон так успішно стримував наступ окупантів, що був змушений відходити лише після прориву оборони сусідніх підрозділів через загрозу оточення, каже Коваленко. Однак одного разу оточення уникнути не вдалося і він мусив вигадати нестандартний вихід:
— Усі поїхали на танках, лишився один танк. Я сів на танк, і ми потрапили в оточення. О другій годині ночі я вирішив посадити весь особовий склад на танк, це було 55 хлопців, і здійснити марш на танку через населений пункт, де вже стояв ворог. Ми ризикнули і тупо на повній швидкості на танку через них пролетіли. Вороги здіймали руки, вітали нас, коли ми через них пролітали. Бо ми обмоталися ганчір’ям, якимись матрацами, бо тоді було дуже холодно і, власне, так сховали свою форму, яка була на нас. Пролетіли на повній швидкості і надалі виїхали аж до Гуляйполя, в Запорізьку область. Наші хлопці вже нас поховали. Зустрічали нас зі сльозами на очах.
Надалі Коваленко став командиром роти і після тривалих боїв на півдні згодом був переведений на оборону Бахмута. Це місто вже тоді почали називати «фортеця Бахмут», через його героїчну оборону і стримання тут впродовж півроку російського війська. За умов нестабільності лінії фронту, штурмова рота під командуванням Коваленка має тут завдання відвойовувати тимчасово втрачені позиції українських військ та відкидати ворога зі загрозливих напрямів:
—Зараз, у Бахмуті, ми геть відтіснили супротивника від траси Бахмут-Костянтинівка. Це саме робота батальйону «Айдар», наших груп, які виходили і просто розмолочували цих «вагнерів» та всіх інших на мотлох. Є ціла купа аудіозаписів, радіоперехоплень супротивника, де чути, як вони кричать, як вони тікають, яка в них паніка. Ми — штурмовий батальйон, в нас така робота. Ми приїхали, вибили супротивника, до вечора втримали позиції та їхні контратаки, тоді нас заміняють. А наступного ранку — знову нове завдання. Тобто часу для сну чи відпочинку мінімум. Буває що й два дні відпочинку дадуть, але це вже для нас просто царський подарунок! А так виходить, що кожен Божий день у нас штурм. Кожен божий день!
Як командир, що й сам починав війну рядовим стрільцем, Олександр Коваленко ставить собі за мету не просто якісно виконувати поставлені командуванням завдання, а й максимально зберігати в боях своїх людей. Він переконаний, що тут багато що залежить від підготовки самого штурму, використання рельєфу місцевості, розвідки вогневої міці й розташування ворожих позицій. Бойові успіхи Коваленка були відзначені цілою низкою нагород, які він сам не часто демонструє на публіці й розповідає про них теж не надто охоче:
—Нагород вистачає. Є й орден «За мужність», й «Захисника Вітчизни»... Президентська нагорода «За відмінну службу». Є орден Богдана Хмельницького. Дуже багато нагород від нашого Генштабу, від Міністерства оборони України...
Наразі набагато більшу відомість Олександрові Коваленку принесли не його бойові успіхи, а публікації його відеозаписів у соцмережах. «Вояк, що танцює» — так знають його мільйони відвідувачів сторінки Коваленка в тіктоку. Епатажна демонстрація бойового духу українців не раз спричинялася до блокування сторінки Коваленка через масові скарги росіян, але він завжди домагався її відновлення та створює альтернативні облікові записи:
— Я спеціально ці відео почав робити ще 2014 року, щоби підтримати наших людей. А наступний момент, це потролити наших супротивників, які заполонили всі мережі інтернету, і намагаються там викладати якусь свою движуху. Але ми їм кисень повністю перекрили своїми відео. Мене там вже разів 20 блокували, в тіктоку. Але нічого страшного, як відновлять — далі будем тролити. Ми якось «ваґнера» взяли в полон, я зняв балаклаву, а він каже: «А я тебе знаю!». Я спитав — звідки? А він каже: «По тєлєку бачив». Для когось ці відео стали мотиваційними. Багато хто пише приємні слова, багато хто бере ці відео й комбінує зі своїми. Наприклад, маленькі дітки… Деякі пишуть слова підтримки, деякі шлють тепловізори або ще щось... Це мільйони-мільйони переглядів, люди пишуть з різних держав — Венесуела, Бразилія, Америка. Кажуть, «ми завдяки твоїм відео дізналися, що відбувається у вас в державі, що в ній триває війна». Хоч дехто казав, що це все знято в тилових підрозділах… Але коли я знімав перші відео, в нас дистанція зі супротивником була сто метрів. Ми знімали відео, після чого лежачи долі відповзали в шанці.
Сміливість й майстерність ведення боїв «Айдаром» відзначали й союзники України у відбитті російської агресії, каже Коваленко:
— Це — «Іноземний легіон», до якого входили саме британці. Вони подивилися, як ми воюємо і були в шоці — «Гуд! Гуд! Гуд!». Для них це було «Вау»! І вони вже мали досвід, вони намагалися звільняти Сєвєродонецьк, утримувати його і таке інше. І їм у нас дуже сподобалося. Я не те, що нахвалюю весь час — «Айдар», «Айдар», «Айдар», просто в нас немає такого поняття, як пі-ар, щоб піаритися, як деякі підрозділи. Ми просто тихо виконуємо свою роботу й іноді наші заслуги забирають, навіть, інші підрозділи. Далі до нас приїжджали білоруси, але вони недовго у нас були. Найбільше з нами були британці.
А ще у складі батальйону «Айдар» від 2014-го року, від самого початку нападу Росії на Україну воює громадянин Ізраїлю. В батальйоні цінують досвідчених бійців. За словами Олександра Коваленка, зараз багато рядових воїнів і сержантів прийняли командування цілими ротами, бо їхній досвід бойових дій дозволяє набагато скоріше набувати досвід менш досвідченим бійцям.
Олександр Савицький