До початку серпня в Україні порушено 8464 кримінальних проваджень за статтею «колабораціонізм» та «пособництво державі-агресору». Правозахисники з Центру прав людини ZMINA за підсумками 1454 вироків та ухвал про запобіжні заходи в 379 провадженнях виявили цілу низку проблем. Водночас опитування потерпілих від російської окупації довело, що в суспільстві є надзвичайно широкий запит на торжество справедливості щодо тих, хто співпрацював із російськими загарбниками.
Ще в перші тижні повномасштабної фази розпочатої росією 2014 року війни проти України Верховна Рада ухвалила нові норми Кримінального кодексу щодо співпраці українських громадян з російськими окупантами. Правозахисники з Центру прав людини ZMINA проаналізували чинне українське законодавство про колабораціонізм та законопроєкти з пропозиціями змін до нього, а також дослідили 25 268 пресрелізів правоохоронців та 339 536 матеріалів у пресі. Правовий аналітик Онисія Синюк зазначила, що нові статті Кримінального кодексу нечітко сформульовані, з їхнього тексту незрозуміло, які дії слід вважати колабораціонізмом. Як наслідок, під вартою часто опиняються люди, які співпрацювали з окупантами не через проросійські погляди, а просто намагалися вижити в окупації й допомогти своїм односельцям, сказала Синюк:
— Першочергова проблема — це наше законодавство, з яким обов'язково потрібно працювати, щоб воно враховувало міжнародні стандарти. Наше законодавство передбачає момент фізичного примусу і крайньої необхідності під час розгляду мотивації людей, що співпрацювали з окупантами. В деяких випадках це враховують, але в переважній більшості випадків дослідження доказів у справі демонструє, що достатнього примусу не було. Має враховуватися стан на окупованих територіях, атмосфера примусу і залякування, що там панує, безвідносно до прямого примусу чи конкретної дії. Про це взагалі не йдеться. Законодавство цього не дозволяє і це абсолютно не враховується під час розгляду цих справ. Широкі формулювання дозволяють максимально можливе притягнення всіх осіб на окупованій території до відповідальності за будь-яку співпрацю. Так, якщо особа обійняла посаду водія в незаконному правоохоронному органі на окупованій території і сторона захисту стверджує, що це не підлягає під статтю закону, бо ця особа не стала працівником правоохоронного органу й не виконувала правоохоронну функцію. Але, якщо ми подивимося на частину 7 цього закону, то там йдеться про обійняття посади в правоохоронному органі і уточняється, що ця особа має виконувати правоохоронну функцію. Будь-яка посада — кухаря, водія — підпаде під дію закону, але не про те, чому ця людина так вчинила, і які це потягло за собою наслідки. Більше того, останнє роз'яснення говорить, що це слід вивчати, що слід подивитися, яку власне посаду особа зайняла в цих органах. Що вона робила на цій посаді, які були її мотиви і міркування, а також ідейна мотивація цієї діяльності. Адже якщо подивитися на один з досить показових вироків, коли особа обійняла посаду в секторі архітектури й землеустрою, але не було часу, щоб його запустити, то вона виконувала функції кухаря в їдальні окупаційної адміністрації. І її все одно притягнули до відповідальності за обійняття посади, бо формально вона була на цій посаді. Ці всі питання не вивчаються. Саме тому першочерговою проблемою є те, що формує таку практику, — законодавство, яке дозволяє так широко тлумачити, і той факт, що в нас немає керівництва, яке дозволить це законодавство скоригувати.
Як наслідок в українській пресі виявлене засилля порушень у висвітленні випадків затримання та засудження громадян. Майже половина повідомлень правоохоронних органів щодо справ про колабораціонізм містили негативні слова, якими позначалися підозрювані та обвинувачені. Серед них такі слова, як «зрадник», «колаборант», «гауляйтер», «злочинець» і таке інше. Як зауважили правозахисники, 90% таких повідомлень стосуються людей, провина яких ще не доведена в суді, і це є порушенням презумпції невинуватості. Як сказала керівниця департаменту платформи Semantrum Вероніка Волковинська, аналогічна проблема спостерігається і в українській пресі. За її словами, 42% матеріалів містять негативну лексику щодо підозрюваних та обвинувачених в колабораціонізмі і тільки 5% містять інформацію про їхнє засудження:
— Заголовки і публікації, початки постів у соцмережах зазвичай такого плану, як наприклад: «на Запоріжжі поліцейський викрив чергового зрадника» чи то «слідчий заочно повідомив чоловікові про колабораційну підозру». Ми бачимо, що перша частина заголовка вже наводить на думку, що зрадника викрито, що факт порушення вже встановлений, що провина людини вже доведена, що вона дійсно вчинила правопорушення. І зазвичай, тільки далі по тексту публікації, в самому тільки кінці можна дізнатися, що людині насправді щойно висунули підозру. Тільки в 10% публікацій, де є негативна лексика, була інформація про вирок. В решті 90% публікацій такої інформації не було. В цілому 39% публікацій містять негативну лексику й при цьому не містять інформації про засудження. Тобто ці публікації мають маркери можливого порушення презумпції невинуватості.
Навіть без ескалації ненависті до посіпак російських окупантів в українському суспільстві спостерігається доволі широкий і потужний запит на їхнє справедливе покарання, стверджує співавтор звіту правозахисників, експерт Інституту миру і порозуміння Максим Єлігулашвілі. Одночасно він зауважив, що цей запит має різноскеровані тенденції залежно від категорії опитаних громадян, їхнього досвіду перебування в російській окупації та наявності рідних і близьких на окупованих територіях:
— Як тільки ми питали про шкоду громаді або на національному вимірі, то виходило, що відмежувати російську армію від колаборантів ставало неможливим. Коли ми говоримо про злочин колабораціонізму, особливо для звільнених територій, це не тільки питання про кримінальну дію, це й доволі часто про нехтування тими або іншими зв'язками, нівелювання попереднього досвіду, соціальних контактів. Дуже жорстка і каральна позиція суттєво змінювалася, якщо у тебе родич на окупованих територіях. І відповідно до всіх інших має бути жорстке покарання, а ось якщо це близька людина, то вже розуміння, в яких умовах ця людина на окупованих територіях, і є запит на те, щоби робити винятки. Звільнені території продовжують бути або фронтовими, або з високою долею вірогідності трансформації у фронтову. Люди там вже пережили окупацію — деякі короткострокову, деякі продовжують бути в тривалій окупації, деякі, як, наприклад, в Луганській області, вдруге ставали внутрішньо переміщеними особами. І якраз ось ці моменти невивчених уроків ставали одним з ключових запитів про те, що відповідальність має бути досить високою. Водночас самі люди робили певну калібровку. Так, вони кажуть, що в них є вчителька, але ввечері вона викладала українську мову в себе вдома, не афішуючи цього. З'являються ті нюанси, які дозволяють визначати певні критерії. Точно є ті, хто потрапляють в зону кримінальної відповідальності. І перший блок — це ті, хто має понести покарання, хто брав участь у фільтраційних заходах, забезпечував управління. Але такі вже виїхали разом з російською армією. І є ті, хто безпосередньо вибудовував систему управління. Безпосередньо ставали керівниками адміністрацій, організовували вибори і референдуми, створювали медіаконтент, ставали «правоохоронцями». Те, що мінімізує запит на покарання — це зізнання, співпраця, допомога слідству, партизанська діяльність на користь України. Це величезний виклик для держави, щоби впоратись саме із цим маховиком запиту на справедливість, спробувати його збалансовувати через інструменти правосуддя. І водночас, це проблема адекватної комунікації з населенням. Населення не розмежовує держзраду, колабораціонізм та інші аспекти. І ще, друге: закон — це інструмент. Що держава хоче досягти цим інструментом? На початку 2022 року це був інструмент попередження вчинення злочину, превенції. Нові норми ухвалені для того, щоб мінімізувати спроби до колаборації в першій хвилі повномасштабного російського нападу. На цей момент ми маємо третій рік повномасштабного вторгнення. Чи зараз це спрацьовує як превенція для людей, які три роки перебувають в окупації? І по-третє, особливо це було яскраво помітно в регіонах, що дуже близько бачать свою окуповану територію, таких як Херсонщина з лівим окупованим берегом цієї області, чи Луганська область, яка взагалі на даний момент майже повністю окупована, то там є ще й запит на реінтеграційний аспект. І тут державі точно треба розібратись. Держава має визначатися і дійсно знаходити той вимір своїх дій та комунікації з населенням, який дозволяє триматися в умовах продовження війни.
Серед рекомендацій з виправлення ситуації зі справедливим покаранням колабораціоністів, правозахисники порадили Верховній Раді врахувати норми міжнародного гуманітарного права та конкретизувати це формулювання, щоби стало більш зрозуміло, що вважати колабораціонізмом, а що ні, утриматися від ухвалення законів, які ще більше обмежують права засуджених за колабораціонізм. А урядові — застосовувати співмірність покарання тим діянням, що їх скоїла людина, розробити єдину стратегію правоохоронної роботи з такими справами.
Олександр Савицький
