Увага увага! Зараз буде дезінформація! Попереджаю ще раз: зараз я вам повідомлю дезінформацію! Жінка-американський політик, яку звали Камала, убила чорного носорога, який перебуває під загрозою зникнення, а також вона бере участь у торгівлі дітьми. Ви вирішили, що я жартую? Ні, це не був жарт. І як прекрасно ми би жили, якби кожна дезінформація супроводжувалася такими попередженнями одразу, а не на сайтах, які борються з фейками. Люди з достатнім рівнем логічного й критичного досвіду, звичайно, страждали би, але вони й так постійно страждають від того, що доводиться бачити й чути...Зате люди з недостатнім рівнем критичного мислення явно би зраділи, що в цій інформаційній муті, у якій ми зараз з вами живемо, з’явився дороговказ.
30 жовтня 2024 року CNN писала про те, що на одному з нещодавніх підроблених відео Storm-1516, яким поділилися члени мережі R-FBI, було показано чоловіка, який стверджував, що під час «дипломатичного візиту» до Замбії був убитий чорний носоріг, що перебуває під загрозою зникнення. «Це була жінка-американський політик. Її звали Камала», — сказав рейнджер, стверджуючи, що вона застрелила молодого носорога під час сафарі в національному парку Північна Луангва, і цей інцидент нібито було приховано.
Ну, вбити носорога — це не рідного брата вбити, звісно, але солдатські матері на гастролях — невмирущі… Ну й що, що інколи вони вбираються в рейнджерів… Ви вже забули, хто такі солдатські матері-гастролерки? Як можна? Киньте в Інтернет Вікторія Шилова або Ніна Пруднікова. Я би пошукала його зображення в Інтернеті, цього рейнджера, якби була місці спецслужб… Цікаво, про які ще злочини і яких політиків він свідчив.
Мій сарказм — від дежавю, звісно… Американські вибори вкотре довели, що свідомість величезної кількості громадян абсолютно незаймана в сенсі спротиву брехні.
Аналіз виявив, що мережа під назвою Storm-1516, — яка має історію створення постановочних відео та дипфейків, що повторюють кремлівську пропаганду, — тісно пов’язана з групою, створеною покійним російським олігархом Євгенієм Пріґожиним. Не лише дегуманізація опонента квітла, звісно, на цих американських виборах, але й вставаніє з колєн, відновлення після занепаду.
Професор Варшавської школи економіки Артур Новак-Фар каже, що в контексті ЄС наративи російської дезінформації перед американськими виборами були ті самі, що й зазвичай — про Захід, який занепадає
— Та це відома річ, що в контексті Європейського Союзу та західного світу загалом, найбільшим дезінформаційним продуктом, бо це не одиничний випадок, коли що західні країни показані в цьому глобальному інформаційному просторі як країни вироджені, зіпсовані, які сходять на пса, морально сумнівні, розпусні і взагалі оце таке шпенглерівське бачення. Тому що був Освальд Шпенглер, німець, якого ми сьогодні назвали б політологом або політичним філософом, який написав книгу «Сутінки Європи».
І це така абетка брехні, особливо для російської сторони, так ніби коли вони вчать щось про Євросоюз чи Європу загалом, то в першому класі перший урок буде про Захід, де все гниє. Тільки що книжка ця з 1920-х років. Тож якось так гниє, гниє, та ніяк не хоче згнити.
Навіть є польський анекдот про це, яким я охоче поділюся. А саме про такого собі росіянина, який побував на Заході, повернувся в росію, і його питають, чи Захід справді так гниє, як вони це вчили. А він каже: «Так! Гниє! Але гниє так красиво, що я хотів би туди повернутися.
Тут суть мого пояснення про те, що це повністю спотворене бачення, тож не варто за ним навчатися. Водночас це дуже результативно, бо якщо ми покажемо це світу, якщо ми висадимо ці рослинки, то ця кропива якось виросте й щонайменше посіє сумніви. Оскільки з дезінформацією є так, що це погана дезінформація, якщо вона просто бреше, наприклад, що два плюс два дорівнює п’ять, — сказали і тепер усе ніби добре. Однак зверніть увагу, будь ласка, що ми в це не повіримо. Тож суть дезінформації в тому, щоб посіяти хаос і сумніви, так, щоби далі вже можна було на базі цих сумнівів насаджувати інші речі. Ну бо якщо повірили, що західний світ гниє, — то я можу розгулятися, бо цю передумову вже вмонтовано в головах людей, а відтак кожна інформація про те, що вони, наприклад, їдять собак чи котів, чи інші такі речі, буде більш правдоподібною, ніж якби вона з’явилася окремо. Ну бо якщо вони такі погані й цілковито все гниле, то, може, вони так роблять. Тож це такого плану явище, на мій погляд.
У зв’язку зі згадкою про собак я зауважила, що риторика Дональда Трампа назагал є досить агресивною. І поцікавилася, чи на погляд пана професора така зміна політичної культури не призводить до чогось, що навіть важко передбачити?
— Ну давайте не вішати всіх собак на Дональда Трампа! Він відображає ту реальність, з якою щодня мають справу молоді люди чи навіть усі користувачі Інтернету, якщо вони діють некритично. Бо якщо ми запитаємо, звідки в передвиборчій кампанії Дональда Трампа беруться, наприклад, ідеї, щоб говорити про собак і котів, — то вони не беруться нізвідки, вони беруться з деяких відео, створених для того, щоб зацікавити людей і шокувати їх.
Це не обов’язково правдиві речі, іноді їх генерує штучний інтелект, але вони дуже правдоподібні. Колись люди були більш пильними, маю таке враження, що вони також були більш освіченими. І зараз ця освіта сходить на пси, між іншим, тому, що відбулася така підміна джерел інформації.
Багато інформації, навіть для освічених людей, таких, наприклад, як я, надходить із Інтернет-джерел. І це така коротка інформація. Не скажу, що така з тіктоку, але подібного плану речі.
Вони побудовані таким чином, що мають зображення. Зображення управдоподібнює інформацію, але зауважте, що інколи між зображенням і коментарем немає жодного зв’язку.
Далі є дуже короткий коментар і, можливо, його якесь там псевдодоповнення, але також дуже коротке загалом, у формі лінка, на який ми повинні натиснути — і там ми отримаємо якесь продовження думки. Тоді нам здається, що ми отримали багато інформації, але насправді — жодної, кіт наплакав. Натомість це збуджує емоції, закріплює певні псевдознання про різні фрагменти реальності, а буває й так, що веде до таких сайтів чи таких підходів до реальності, які вже покликані тільки й виключно пробуджувати якісь екстремальні емоції.
Коротше кажучи, він (Дональд Трамп — ред.) відображає такого плану реальність, яка існує й без нього. Просто він використовував це як спосіб донесення певних меседжів під час своєї виборчої кампанії. Але, шановні, не обманюймо себе! Якщо йому це вдалося, то не сподіваймося, що виборчі кампанії в наших власних країнах обійдуться без цього.
Мені дуже хотілося відшукати промінь надії в цих сутінках світу, тож я перепитала пана професора, які мінуси чи плюси ми можемо мати від такого американського президента. Однак професор не бачив себе в ролі ворожки-психолога.
— Ви намагаєтеся переконати мене зробити коментар, який виходить за межі моєї компетенції. А я намагаюся сприймати це як факт, тому що в цьому полягає науковий підхід. Новим президентом США буде Дональд Трамп, який щось оголошує і якось про це говорить.
Тож на цьому етапі варто коментувати лише те, що може виникнути з цього, бо меседж, заява — це факт. Але що буде далі, — я не можу сказати, бо це трохи питання, наскільки сильно він буде прив'язаний до того, що він обіцяв своїм виборцям. Я б не ставив багато на те, щоб хапати його за руки й казати «так, виконуй свої передвиборчі обіцянки», бо хоча сьогодні він може думати, що він все ще хоче виконати ці обіцянки, — то не думаю, що коли ми знову зустрінемося через пів року, з цих обіцянок багато залишиться.
Це не означає, що не створиться певна реальність, про яку варто сказати, ну бо якщо він оголошує захист своєї економіки через високі мита — то це станеться, тому що він це запровадить і воно залишиться. Якщо він буде анонсувати якісь конкретні політичні кроки, то намагатиметься їх зробити максимально швидко, тому серйозних коректив у цьому плані не буде. Ну, але є багато інших заяв, які вже не такі досадні, бо якщо вони не конкретні, а лише кажуть, що, наприклад, «витрачатимемо більше на промисловість, на інновації», — то зверніть увагу, що це гасло дуже широке.
З моїх знайомих громадян США лише двоє погодилися розповісти про свої враження від інформаційної ситуації напередодні американських виборів. Я не цікавилася їхніми політичними поглядами ані тим, за кого голосували. Ви не повірите, але під час розмови виявилося, що один із них — прихильник демократів, а другий — республіканців.
— Я громадянин Сполучених Штатів, проживаю в місті Нью-Йорк. Я вже голосував на виборах не один раз, тобто на попередніх виборах я голосував. І на цих виборах я теж віддав свій голос. Стосовно того, за кого я віддав, це були демократи, я віддав свій голос за Камалу Гарріс. Хоча тут дуже контроверсійно, бо майже всі російсько-українські мовні громадяни США, хто має право голосувати, вони республіканці й повинні голосувати за республіканців, нібито, хоча в цих умовах війни Дональд Трамп не висловився ніяк на підтримку України. І тому я вважаю, що багато людей усе ж таки віддало голос за Камалу Гарріс.
Не відбувався ніякий тиск. Просто всі спостерігають за подіями, які відбуваються в Україні, дивляться за новинами. І хочуть віддати голос саме так, щоб була підтримка.
Переміг Дональд Трамп. Зараз явно будуть інші сподівання на те, що в нього вийде більше примиритися з Україною і все ж таки і підтримати її. Але це стосовно сподівань.
Якщо відповідати на запитання того, як відбувалися вибори, то ми проголосували трохи раніше, не в день виборів. Це можливо. Ми прийшли на дільницю, де було дуже багато спостерігачів. Це більшість пенсійного віку люди, дуже було мало таких молодих. Тобто набрали людей, які, я так думаю, були волонтерами, чи може отримували зарплату, це зовсім невідомо, але там було дуже багато людей.
Можливо, було таке враження, що повинно прийти більше людей, які повинні проголосувати і треба було десь когось направляти й тоді вони були задіяні. Але склалося таке враження, що людей, які працюють на дільниці, було більше, ніж тих, хто голосує. Тому це перше враження.
Наскільки вони були професійні — важко сказати, бо на запитання «як можна зареєструватися?», вони не знали, як правильно і куди відправити. Тобто у них таких тренувань явно не було. Але тиску ніякого не відбувалося, агітації ніякої не було.
Стосовно того, чи були якісь маніпуляції — я їх не бачив. Узагалі, такого відчуття, як у нас, в Україні, що всі там вболівають, — такого, напевно що, тут нема.
Мій брат, який працює в Нью-Джерсі, бачив там біля таких приватних будинків уздовж доріг, куди їздив, більше плакатів на підтримку когось, тобто, люди на своїх подвір'ях ставили якісь плакати. У Нью-Йорку такого не було. Я бачив декілька пікапів теж, де сільська місцевість, — там люди їздили з прапорами Трампа.
За Каамалу Гарріс взагалі прапорів я не бачив.
Не було такого, як на попередніх виборах, що люди на своїх машинах клеїли наклейки, що я люблю того чи того президента. Тобто маніпуляцій якихось, впливів на думку не було. Можливо, десь попередні місяці якесь повідомлення і приходило, якби ви проголосували, але не замучували цим. І не було такого, щоб треба було когось чомусь переконувати.
Якщо ця інформація була потрібна — я дуже радий. Усім бажаю гарного настрою, перемоги Україні. Слава Україні! І хай буде мир і добро в Україні.
А таке говорить американець українського походження, який багато років жив в Україні.
— Що ж, одним із цікавих моментів у всьому цьому було те, що наші ЗМІ на 95% чи 98% дуже підтримують Демократичну партію. Тому вони не скажуть нічого поганого про Байдена чи його адміністрацію, і, звичайно, вони скажуть багато поганого про Трампа чи будь-якого іншого республіканця.
Хорошим прикладом є те, що протягом тривалого часу всі говорили, фактично брехали, що Джо Байден дуже здоровий психічно й може брати участь у дебатах. Але потім, коли у Байдена були дебати з Трампом, усі побачили, можна сказати, що в нього деменція чи щось інше, але було видно, що його психічний стан дуже погіршився. І тоді люди зрозуміли, що Байден, ймовірно, прогрАє Трампу. Йому важко навіть щось читати, і він не може провести пресконференцію.
Тоді ЗМІ вже не підтримували Байдена, а підтримали нового кандидата.
Тож залежно від того, яку газету чи телевізійну програму ви дивитеся, вони часто дуже упереджені з боку демократів чи республіканців. І я не знаю, як люди отримують інформацію про різних кандидатів. Кандидати розповідають, що вони хочуть сказати, під час дебатів.
Але багато людей не довіряють ЗМІ.
Так ЗМІ згадували про цю велику містифікацію, про змову Трампа з росіянами.
Що ж, насправді сталося те, що демократи зробили фейкову інформацію, яка показала, що Трамп вступав у змову з росіянами. Отже, Трамп не тільки не вступав з ними в змову, але й демократи зробили підроблені документи, щоб показати, що Трамп це зробив. І, звісно, усі демократи в Конгресі та засоби масової інформації казали, що Трамп є агентом росії і таке інше, а пізніше було доведено, що це не так.
В Америці майже можна сказати, що певний відсоток людей, можливо 40%, автоматично проголосує за республіканців, а 40% проголосує за демократів. Отже, інші 20% людей мають значення.
Тому на президентських виборах ніколи не буде 75% чи 25%. Є лише невелика різниця посередині, кілька людей, які голосують за ту чи іншу сторону. Але одна з цікавих речей полягає в тому, що Трамп отримав набагато більше голосів від певних груп людей, які голосували за демократів.
Наприклад, серед латиноамериканців і темношкірих людей голосують за демократів дуже, дуже високий відсоток. Але якщо чорношкірі раніше голосували 90% за демократів, а тепер лише 85% за демократів і 50% за республіканців чи Трампа, це велика різниця для Трампа. І в багатьох із цих груп, які в значній мірі є демократичними, я вважаю, що молодь є ще однією групою, в якій Трамп досяг значних успіхів саме на цих виборах.
І я думаю, що одна з причин була економічною, бо за Байдена та Гарріс інфляція була дуже-дуже висока. А потім процентні ставки зросли, і вартість придбання будинку стала дуже високою.
І багатьом людям було важче фінансово.
Я запитала, чи він відчував, що перед виборами на інформаційну ситуацію впливала росія чи Китай, чи інші країни.
— Серед багатьох новин я не бачив таких, де б говорилося, що хтось намагався вплинути. Цілком можливо, що міг бути якийсь вплив.
Але, наприклад, я припускаю, що Трамп хоче бути дуже жорстким щодо Китаю. Тому я не думаю, що Китай його підтримує. Якби вони намагалися вплинути на це, то не намагалися б допомогти Трампу перемогти. І росія, я думаю, — навряд, тому що Трамп може бути більш жорстким щодо росії, але в той же час Трамп може піти на компроміс з росією. Тому важко сказати, віддає перевагу росія Трампу чи ні. Але з усіх матеріалів у ЗМІ, які я прочитав, я не бачив нічого про те, щоб інші країни намагалися вплинути на вибори в США.
Я бачу деякі статті про те, що росія просто намагається дестабілізувати Захід і США. І це не республіканці чи демократи намагаються будь-якими способами дестабілізувати ці країни.
Я також маю згадати одну проблему, яку мала Камала Гарріс через те, що вона традиційно представниця лівих, божевільно, радикально лівих. А більша частина Америки знаходиться посередині, і вони не хочуть голосувати за когось ліворуч. Вона намагалася змінити свою позицію, щоб сказати, що тепер вона більше в центрі або поміркована, але багато людей їй не повірили.
Вони думають, що вона говорить це лише для того, щоб її обрали. І були деякі зразки дуже радикальної політики, яку ліві намагалися проштовхнути в останні роки. Наприклад, дозволити молодим дітям змінювати стать із хлопчика на дівчинку й навпаки. Знаєте, коли їм 10 чи 12 років. Багато людей думають, що молоді люди не повинні робити ці зміни.
Тож ліві заходять надто далеко. Цікаво, що Республіканська партія, деякі люди кажуть, що вона схожа на Демократичну партію 40-50 років тому. Отже, Республіканська партія пішла від правих до більшої частини, до центру. І вони більше схожі на Демократичну партію, багато популізму.
Тож ліві пішли занадто далеко вліво, а республіканець знаходиться посередині, і це допомогло їм перемогти цього разу. Крім того, що цікаво, якщо ви подивіться на карту, за яку люди голосували за республіканців чи демократів, то ви побачите, що голоси за Гарріс є на лівому березі Америки та в північно-східній частині Америки.
Але вся центральна частина Америки і південь — за Трампа. Отже, це дуже цікава карта того, як різні штати голосували за того чи іншого кандидата.
Зверну вашу увагу, шановні слухачі, на те, що обидва співрозмовники зазначили, що не відчували жодного тиску й не відзначили небезпеки дезінформаційного спотворення.
Каміль Мікульський, докторант Університету Короля Хуана Карлоса у Мадриді каже, що навіть на тлі того, що США й так користуються додатковою увагою росії та інших супротивників, перед виборами дезінформаційна діяльність іще інтенсифікувалася. Він згадує про конкретні приклади дезінформації, як використаною внутрішніми гравцями, так і зовнішніми, які зливаються просто в цілий шерег ІПСО.
— Так, я думаю, що ми насамперед повинні виходити з такого припущення, що Сполучені Штати користуються особливою увагою з боку росії та інших супротивників, коли йдеться про різні типи операцій впливу та психологічні операції, дезінформацію та подібну діяльність. Однак період виборів є одним із періодів, коли ця діяльність є особливо інтенсивною. Тож тут можемо підсумувати так: дезінформаційна діяльність інтенсифікувалася, досить цікавим непрямим доказом є також той факт, що люди, зацікавленні в питаннях, які, з погляду росії, поляризують суспільство, почали масово втрачати акаунти, які раніше за ними стежили. І тут є така підозра, що ці акаунти, у багатьох випадках фейкові або сумнівні, вони зараз просто перенаправляються чи будуть перенаправлені де-інде — і це є елемент, скажімо так, «прибирання» після цих інформаційних і дезінформаційних операцій.
Щодо часу можемо сказати, що ця активізація розпочалася десь за рік, може, за 9-10 місяців до виборів, і особливо інтенсивною вона була безпосередньо перед ними, скажімо, в останній місяць перед цими виборами.
Звичайно, найпомітнішою була участь росії, тут явно на боці Дональда Трампа. Але, наприклад, на основі дослідження, опублікованого Центром аналізу загроз Microsoft, можна побачити участь державних акторів, пов’язаних з Іраном і Китаєм.
Тут, мабуть, для польської громадськості буде несподіванкою те, що Іран підтримував Камалу Гарріс. Натомість коли йдеться про Китай, то його роль тут дещо складніша, оскільки є підозра, що в багатьох випадках йтися про збір даних, включно з розвідданими чи даними, пов’язаними з американською політикою, але є також ознаки того, що ці підгрупи, пов’язані з Китаєм, могли працювати для розпалювання студентських протестів у кампусах, які в основі своїй пропалестинські, тож руку Китаю можна побачити і тут, це також працювало на поляризацію виборів.
Оскільки капмуси боронили інтереси палестинців, то, за логікою, мала арабська сторона якась тут виступати ініціатором чи стимулятором. Натомість це Китай був таким промоутером, як каже Каміль Мікульський. Експерт також звертає увагу на те, що зовнішнє втручання в політику певної країни може бути не лише з метою консолідації чи переконання виборців вигідного кандидата, але також з метою демобілізувати або знеохотити до голосування його суперника.
— Так, абсолютно тому, що як Китай, так і росія та інші суб’єкти часто користуються наявними проблемами чи соціальними настроями, а також не вагаються їх розпалювати й надихати доти, доки вони функціонально пов’язані з їхніми власними національними інтересами.
Тому можна побачити, що російські тролі діятимуть на боці тих сил, які підтримують Дональда Трампа, але також будуть використовувати те, що, наприклад, зашкодить Гарріс. Отже, тут можна відзначити закономірність: ворог намагається використовувати різні теми та різні сторони конфлікту, але пристосовує свої дії для досягнення певних цілей.
Тобто ви можете побачити участь російських тролів на боці Трампа, але якщо ми знайдемо російських тролів на боці Гарріс, то вони, наприклад, не будуть мобілізувати виборців для голосування, а демобілізують їх, тобто вони також будуть присутні на цій іншій стороні, але характер їхніх дій буде зовсім іншим.
І тут можна помітити, що, наприклад, китайські тролі чи пов’язані з Китаєм, використовуючи вже ці наявні пропалестинські студентські протести, намагалися, між іншим, посилити соціальну поляризацію, бо це не є так, що вони просто підтримують протест. На цей протест є соціальна реакція, тому це своєрідне розгойдування демократичного човна.
Хоча це досить складно з погляду американської зовнішньої політики, Дональд Трамп в основному асоціюється з підтримкою Ізраїлю, тоді як Камала Гарріс набагато менше асоціюється з цією віссю Сполучені Штати-Ізраїль. Тож тут можна побачити причину, чому, наприклад, Іран підтримував Гарріс.
Загалом, ці політичні хитрощі іноді дуже далекосяжні. Однак що тут особливо важливо, і що я хотів би прояснити, — це те, що залучення зовнішніх акторів відбувається в багатьох різних місцях, ми не можемо думати, наприклад, що вони будуть лише підтримувати чи лише нападати. Треба дивитися на різного роду поляризуючі, пекучі, складні соціальні теми, теми, які особливо добре просуваються в інформаційному просторі, а також теми, які легко запам’ятовуються та можуть мобілізувати чи демобілізувати виборця. Тут нам особливо потрібно бути уважними та шукати втручання цих зовнішніх акторів.
Електорат не в одній країні, а в багатьох, в Україні раніше, у Молдові хоча би, поділений практично порівну. Я запитала експерта, чи він не бачитить тут певного системного впливу, найвірогідніше російського, ну, або китайського? Чому, власне, це не 30/70 і навіть не 40/60, але десь по половині — адже це ідеальний ефект, якщо хочеш розколоти суспільство, досягнути максимальної поляризації.
— Звичайно, ця поляризація та соціальний розкол працюють на користь противника. Це ми можемо точно сказати. Натомість тут є ще одна окрема проблема, яка полягає в тому, що дуже важко оцінити, наскільки дезінформація впливає на такого громадянина, на людину, яка піде голосувати.
Це одна з головних проблем цієї дисципліни, тому що дуже важко оцінити, чи контент, який ми бачимо, наприклад, у соціальних мережах, є достатнім, щоб масово спонукати виборців голосувати певним чином. А якщо так, то скільки людей проголосувало, бо прочитали, скажімо, дезінформацію в соціальних мережах. Це елементи індивідуального вибору, які вислизають від науковців і дослідників соціальних мереж чи від дослідників дезінформації. Тож якщо ми припустимо, що оскільки ми маємо такий соціальний розподіл по половині за й проти конкретних кандидатів і це той ефект, до якого прагнули росіяни і якого досягли, — то, на мій погляд, це дещо надмірна інтерпретація.
У нас немає даних, ми не можемо це точно визначити, але можна припустити, що такий стан речей у певному сенсі вигідний. Можливо, росія до цього й прагне. Питання в тому, наскільки це викликано її діями, наскільки це викликано соціальною динамікою, різними процесами, які відбуваються в американській демократії.
Це не обов’язково має бути робота російської пропаганди й ознака її ефективності. Тут я також хотів би звернути увагу ще на дві речі.
Хоча російської пропаганди багато і бачимо її на кожному кроці, це, насамперед, не завжди означає, що вона ефективна. Це може бути, і ми це часто бачимо, пропаганда дуже łopatologiczna («лоратологічна», дубова) й тупа. Російські тролі часто випадково самі себе викривають, і це не завжди машина, яка працює дуже ефективно.
З іншого боку, хотів би зазначити, що хоча ми не повинні недооцінювати російську пропаганду і, наприклад, применшувати її роль, але й сприймати росію як країну, здатну викликати будь-який ефект, де завгодно, і бачити її пропагандистський як усемогутній — це теж помилка, яка спотворює реальність і показує нам росію сильнішою, ніж вона є насправді. Я хотів застерегти від обох цих підходів і намагатися оцінити вплив російської пропаганди якомога реалістичніше. Це велика загроза, з нею треба боротися, але росія не всемогутня і не в змозі розділити наші суспільства як тільки їй забагнеться.
Каміля Мікульського я також запитала про політичну культуру, яку демонструє Трамп. Зараз Польща намагається боротися з хейтом і робить багато в цьому напрямі. Водночас Трамп утверджує хейт у своїх виступах. І його популізм має форму хейту, хуліганської поведінки чи поведінки досить агресивного лідера. Так само вже давно поводиться путін. Тож я запитала, чому Трамп так поводиться, що насправді означає такий стиль і до чого має призвести.
— Це чудове запитання, оскільки воно висвітлює одну з дослідницьких проблем і те, як діють ці зовнішні актори. Так дуже відома заява Трампа з передвиборчого періоду про те, що нелегальні іммігранти демонструють антисоціальну поведінку. Тут конкретно йшлося про поїдання домашніх тварин.
Цю заяву дуже швидко підхопив і примножив російський пропагандистський апарат і акаунти, пов’язані з дезінформацією про вибори в США. Однак, якщо ми поставимо запитання, яке джерело цього наративу, то нам буде важко визначити, чи росія створює ці речі, чи використовує вже існуючі тенденції, чи, можливо, і те, і інше.
Я думаю, що оцей останній варіант є найімовірнішим і найправильнішим описом того, як це відбувається. Іноді маємо проблеми з визначенням, чи є певний тип поведінки внутрішнім популізмом, симптомом соціальної радикалізації, наприклад, спалахом ненависті чи подібних патологій, чи, можливо, є інспірованою дією. Іноді ці межі дуже розмиті. Але однозначно бачимо, що дуже зручною для зовнішнього актора є ситуація, коли йому не потрібно створювати власні, а використовує вже наявні висловлювання, проблеми, соціальні страхи, соціальні тенденції тощо.
Оскільки щоразу, коли використовуються вже існуючі речі і лише помножується те, що працює на користь зовнішнього актора, то його участь набагато менш помітна.
І щоразу, коли хтось підхоплює таке явище і використовує його для власних цілей, то навіть, коли його схоплять на гарячому й запитають, чому він навмисно та свідомо поширює дезінформацію, — то він завжди може прикритися свободою слова і часто справді так робить, кажучи, що він просто повторив те, що було сказано, саркастично, і продовжувати поширювати дезінформацію.
Щоб не бути голослівним, можна навести тут приклад із поїданням домашніх тварин. Такого поїдання, звісно, не було. Але той, хто пізніше повторював це висловлювання Дональда Трампа в контексті боротьби з нелегальною імміграцією та використав це на користь Трамп, то міг просто усправедливитися тим, що ж заява Трампа, а не зловорожа чи інспірована Москвою. Це була така річ, яка називається правдоподібним запереченням, що означає, що ви можете легко й правдоподібно заперечити, що маєте погані наміри, і все одно продовжувати це зробити.
І тут треба зауважити, що такий тип дій і використання такого типу внутрішніх акторів — особливо легке та зручне для таких країн, як росія чи Китай, які використовують протестуючих студентів для просування власних національних інтересів. На жаль, цим користуються, тож про це варто пам’ятати.
Звичайно, я запитала експерта, як протидіяти такій навалі дезінформації.
— Ми часто міркуємо над питанням, оскільки у нас така проблема з дезінформацією, то що можемо з цим зробити. І ми не можемо постійно видаляти стільки наративів і стільки негативної поведінки, скільки хотіли би, навіть якби ми уявили ідеальну співпрацю з платформами соціальних мереж, а ця співпраця досить далека від ідеальної.
Найефективнішим заходом з нашого боку є навчання, як формальне, так і неформальне, починаючи з найбільш раннього можливого віку. Навчати розрізняти, наприклад, факт і думку, розрізняти такий тип контенту, який не містить жодного змісту, а лише намагається пробудити в нас певні емоції
Наприклад, дописи, які мають багато смайлів, ті, які нападають на когось, які намагаються викликати в нас емоції, насамперед, негативні емоції, це теж треба підкреслити.
Є також третій елемент. Ми живемо в часи, коли будемо бачити все більше й більше контенту, не лише текстового, але й звукового чи відео, згенерованого штучним інтелектом. Маємо розвивати в собі уміння чи здатність або розпізнавати цей тип дій, що буде робити все важче, або просто не вірити в цей дуже емоційний зміст, який змушує нас до якогось негативного ставлення без перевірки.
Мені дуже хотілося почути, що існує якийсь чарівний рецепт проти дезінформації та хейту, але схоже, людство не вигадало кращого рецепту за освіту й логічне та критичне мислення. От би ще хтось розповів, як це критичне мислення може сформуватися в епоху постправди й кліпового мислення.
Нагадаю, що про інформаційну ситуацію напередодні та під час американських виборів нам розповіли двоє громадян США українського походження, а також експерти — професор Варшавської школи економіки Артур Новак-Фар i Каміль Мікульський, докторант Університету Короля Хуана Карлоса у Мадриді.
З вами була Сніжана Чернюк і щотижнева програма «Чи/Я інформація»