Навіть за умов повномасштабної російської агресії, що триває вже третій рік, українській дипломатії вдалося 2024 року активно просувати національні інтереси на світових майданчиках, зміцнити співпрацю з країнами-партнерами в різних регіонах світу, сфокусувати зусилля на акумуляції зовнішньої воєнної, фінансово-економічної допомоги для забезпечення опору державі-агресору. Такого висновку дійшли автори експертного опитування Центру Разумкова і Громадської Ради при МЗС України за підтримки Фонду Ганса Зайделя. В дослідженні йдеться не тільки про здобутки, а й про проблеми національної дипломатії, а також пріоритети й завдання, що стоять на порядку денному зовнішньої політики України.
Більшість українських експертів-міжнародників позитивно оцінили зовнішню політику української влади в умовах війни. Середня оцінка ефективності за всіма сферами визнана задовільною, сказав директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко. Лише близько чверті опитаних експертів негативно оцінили цю сферу діяльності. Найвищу оцінку експерти поставили забезпеченню зовнішньої політики держави з опору російській агресії, інтеграцію України до Європейського Союзу, просування українських ініціатив на міжнародних майданчиках та зміцнення відносин з країнами світу і міжнародними організаціями. Більш скептичні експерти до результатів інтеграції України в НАТО через неспроможність глобальних і регіональних структур безпеки зупинити російську агресію. А також брак рішучості і політичної волі деяких країн-союзниць з надання воєнної допомоги Україні та її приєднання до НАТО. Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков відзначив зростання активності української дипломатії:
— Те, що за останні роки в українській дипломатії якісно змінилося, це особливо, на мій погляд, вона стала більш активною, більш ініціативною. Можна пригадати дуже багато ініціатив, які Україна просувала і просуває на зовнішній політичній арені. Тобто, якісні зміни очевидні. З іншого боку, очевидно також і те, що Україна сьогодні на зовнішній арені стикається з дуже багатьма викликами і загрозами, починаючи від потужної й глибокої поляризації світової спільноти, а згодом — і зі створенням альянсу авторитарних країн. Також очевидно, що зростає втома від тривалої війни. Можна перераховувати багато факторів, які обмежують діяльність української дипломатії та української зовнішньої політики.
Якщо раніше Україна була маловпливовою державою, до думки якої мало хто прислухався, мало хто помічав, то тепер ситуація змінилася, вважає керівник «Всеукраїнської громадської ліги Україна-НАТО», голова Громадської ради при Міністерстві закордонних справ України Сергій Джердж. На його думку, збройний напад Росії на Україну та героїчний спротив українців російським загарбникам змусив чимало держав світу переоцінити значення України для європейського континенту та світового порядку в цілому:
— До широкомасштабної агресії Росії проти України, вона була лише однією з держав-членів ООН, яких там більше 190. Зараз це держава, яка є не тільки об'єктом міжнародних відносин, а, як я думаю, вона стала впливовим суб'єктом міжнародних відносин, що впливає на рішення, тактику і взагалі на розвиток геополітичної ситуації. Україна впливає на формування майбутніх структур безпеки. Я переконаний, що вони після цієї росі — вона відіграла свою роль і зараз ні на що не впливає. Наприклад, є дві резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо оцінки агресії Росії проти України. В них Росія визнана державою-агресором, яка напала на Україну. Ну і що? Які це наслідки має для Росії? Чи така структура, як ОБСЄ — Організація з безпеки і співпраці в Європі, яка була створена 1974 року, після підписання заключного акту про безпеку в Європі, зараз фактично стала організацією, що насичена агентами впливу Росії і впроваджує російські інтереси. Похитнулася й роль Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ). Слава Богу, що нещодавно з'явилася заява про роль МАГАТЕ з критикою того, що вона взагалі не впливає на ситуацію і дозволяє обстріли Росії підстанцій, що хоч і не підключені до самих атомних електростанцій, але під'єднані до них. Де Міжнародний Комітет Червоного Хреста, який має захищати права військовополонених? Це все в минулому. Тобто ця глобальна структура системи безпеки, я думаю, буде кардинальним чином змінена після завершення війни. А українська дипломатія має виробити стратегічне бачення, якими будуть структури безпеки після війни. І висунути власні пропозиції, як будуть змінюватись міжнародні організації.
Відповідь на ці виклики вимагає від офіційного Києва наполегливості у зміні ставлення західної цивілізації і цілого світу до агресивних дій, які дозволяє собі Росія, зазначили автори експертного опитування. Своєю чергою радник голови офісу президента України Михайло Подоляк вважає, що відповідальність за затягування відсічі збройній агресії Росії є виявом слабкості. Але слабкості не України, а західних країн, що належать до демократичної цивілізації. Подоляк звинуватив їх у прагненні за будь-яку ціну стримати ескалацію збройної агресії Росії й умиротворити агресивний Кремль. Офіційна позиція української влади полягає в тому, що конституційно закріплений курс Києва на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури має завершитися вступом України в НАТО, зазначив посадовець:
— В цій війні треба чітко зафіксувати — ми бачимо Україну невід'ємним членом єдиного європейського безпекового простору. Тому сьогодні ми надаємо їй всі необхідні інструменти, щоб вона ефективно вела війну. Це означає, що ми ці інструменти в рамках НАТО не на свої склади передаємо, а розуміємо, що Україна має ті компетенції, які нам потрібні завтра. Тому сьогодні ми зі складів швидко надаємо Україні необхідні інструменти, щоби вона остаточно поставила правильні крапки над «і» у війні проти Російської Федерації, яка сьогодні вважає, що для неї в цій війні перемогою буде приниження саме НАТО! Україна говорить — якщо ми отримаємо зброю, репутація НАТО виглядатиме інакше. Це абсолютно жорсткий прагматизм. І, безумовно, це треба продовжувати пояснювати, тому що деякі члени Альянсу говорять про те, що це буде підвищувати градус ескалації. А що ми сьогодні маємо? Легку прогулянку? Ми не маємо сьогодні ескалації? Ми не маємо сьогодні спроби Російської Федерації протестувати систему глобальних відповідей? Таких як присутність іноземних військових контингентів на території України, використання міжконтинентальної балістики по цивільному населенню, систематичні ракетні й дронові удари по цивільній критичній інфраструктурі, що, до речі, заборонено правилами введення війни як такої. Тобто ми сьогодні ескалації не маємо? Ми сьогодні не розуміємо, які цілі перед собою ставить Російська Федерація. І тому ефективне знищення військової потуги Російської Федерації буде тривати, якщо збільшити відповідну кількість інструментів для України. Кількість чого це буде збільшувати? Яку ще ескалацію ви можете отримати, якщо Російська Федерація не дотримується жодних правил? Ми маємо примусити Росію, бо вона не буде погоджуватись ані на лінії розмежування, ані на навіть замороження гарячої фази війни, бо вважатиме, що ще трошки і вона доламає навіть не Україну, а Європу. Бо одна з ключових цілей цієї війни для Російської Федерації — це приниження і Сполучених Штатів, і Європейського Союзу, і НАТО.
Європейська і євроатлантична єдність країн Заходу, а також таких демократичних держав Сходу, як Японія і Південна Корея у військово-технічній допомозі Україні з відбиття російської агресії є ключовим фактором стримування цілого альянсу авторитарних режимів Росії, Китаю, Ірану та Північної Кореї, вважають опитані експерти. І найважливішим тут ексміністр закордонних справ України, керівник київського «Центру дослідження Росії» Володимир Огризко назвав позицію нової американської адміністрації після вступу на посаду обраного президента Америки Дональда Трампа. Наразі в західній пресі нуртує чимало мирних планів та пропозицій зупинки гарячої фази російської загарбницької війни проти України ціною поступок захоплених окупантами 20% українських територій та зупинки бойових дій на лінії фронту, що склалася. Але Огризко впевнений, що російський диктатор Путін ніколи не погодиться на те, щоби лінія розмежування військ проходила через російську територію в Курській області. На думку експерта, Кремль можна тільки примусити до миру, і Київ має можливості переконати президента Трампа зрозуміти марність сподівань на досягнення домовленості з Москвою з припинення її збройної агресії:
— Трамп — це не проблема. Трамп — це шанс! І якщо ми хочемо цей шанс використати, ми повинні пропонувати свій порядок денний, який саме Трампу, особисто, як президенту-підприємцю, буде дуже вигідний. І якщо ми йому запропонуємо варіанти на сотні мільярдів доларів, які він може тут заробити, то я не думаю, що він скаже: «Ні, я не хочу, щоб моя військова промисловість працювала — хай краще працює російська». Якщо все ж таки всі ці країни об'єднаються й дадуть нам потрібну кількість озброєння, то на глибину в 300 кілометрів буде створена санітарна зона. Тільки не з боку України, а боку Росії. І там буде винищена вся військова й управлінська інфраструктура. А це означатиме, що війна закінчиться! Бо якщо військам не постачають те, що їм потрібно для ведення бойових дій, вони або зупиняються, або здаються в полон.
Експертне опитування проводилося Центром Разумкова та Громадською радою при МЗС України за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя з 11 по 15 листопада 2024 року. Було опитано 69 експертів у різних областях України та Києві, серед яких депутати парламенту, представники міністерств, регіональних органів влади, державних і неурядових дослідницьких структур, викладачі вищих закладів освіти, незалежні експерти й науковці.
Отримані результати не суперечать громадській думці українців, згідно з якою в перемогу України у війні проти Російської Федерації за підтримки цивілізованих держав вірять 88% громадян.
Олександр Савицький