8 грудня сирійські повстанці оголосили про звільнення столиці Сирії, Дамаска. Диктатор Башар Асад втік до Російської Федерації. Зараз же у Кремлі переживають за свої бази в Сирії та шукають, з ким домовлятися. Для чого Кремлю потрібні військові бази в Тартусі та Хмеймімі, чому події в Сирії це удар по інтересах РФ у всій Африці, якою є тактика Туреччини в цьому питанні, та якими можуть бути наслідки для України, я поговорила з директором Центру близькосхідних досліджень Ігорем Семиволосом.
Перш за все, Ігор Семиволос зазначив, що, на його думку, після втечі Башара Асада можна сказати, що Росія у Сирії остаточно програла:
Вона однозначно втратить більшу частину позицій, які вона мала. Навіть, якщо уявити, що росіяни спробують через турків, або через Катар спробують домовитися з новим урядом щодо оренди баз, громадська думка в Сирії категорично налаштована проти Росії. Новому уряду доведеться брати до уваги цю точку зору. Тому скоріш за все шанси на те, що Росія бодай якось залишиться в Сирії, мінімальні. Шансів на це мало. Це, звісно, не може не радувати.
Росія не просто втрачає позиції в Сирії. Росія втрачає позиції на Близькому Сході. Для Росії серйозно ускладнюється логістика в Африці. Тобто цілий регіон, який для Росії був важливим, з точки зору посилення своєї геополітичної ролі в країнах Глобального півдня, зараз опиняється на межі колапсу. Тобто я маю на увазі, що вся стратегія щодо просування в цей регіон опиняється на межі колапсу.
CNN Turk пише, що Росія має намір зберегти бази в Тартусі та Хмеймімі. Директор Центру близькосхідних досліджень пояснив, чому для Російської Федерації так важливі ці бази:
По-перше, це єдині бази на Близькому Сході, які залишилися в Росії у спадщину від Радянського Союзу. В першу чергу, звісно, Тартус. Хмеймім — це вже за домовленостями, які були досягнуті з режимом Башара Асада. Зрозуміло, що вплив Росії на Близькому Сході значно посилився після 2015 року, коли Росія здійснила інтервенцію разом з Іраном в Сирію для участі в громадянському конфлікті. Паралельно з цим Росія використовувала ці бази не лише для перевалки озброєння, людей безпосередньо в Сирію, але і як величезний та важливий логістичний хаб для своїх операцій далі в регіоні. В першу чергу, звісно, мова йде про Африку.
Ігор Семиволос пояснив, яка роль Туреччини у цих подіях в Сирії. Чому вона вважається головним бенефіціаром падіння режиму Асада в геополітичному контексті?
Відносини Туреччини та Сирії довгий час були дуже складними. Це пов’язано з певними імперськими наративами, які існують в турків, де вони розглядають Сирію як частину своєї споконвічної території. Ці наративи виникли не сьогодні. Вони закріпилися й розвинулися ще в часи Оттоманської Порти. Туреччина, а це Османи та потім республіканці, дуже довго розглядали арабський націоналізм як загрозу. Один з таких яскравих випадків — це різанина, яку здійснили турки свого часу в 1915 році в Дамаску у відповідь на арабське повстання. Тоді вони знищили велику частину арабської інтелігенції. Араби туркам ніколи цього не пробачили. Сирійці, в принципі, доволі обережно та насторожено ставляться до турків. Разом з тим після початку Арабської весни та повстання в Сирії Туреччина підтримала це повстання. Зробивши цей вибір, вона стала отримувачем величезної кількості біженців, які опинилися в Туреччині, а згодом частина з них опинилася в Європейському Союзі. Після того, як росіяни та іранці, а також Хезболла втрутилися в цей конфлікт, потік біженців в рази збільшився. Відтоді Туреччина потерпала від цього конфлікту більше, ніж отримувала прибутки, тому що економічна ситуація значною мірою погіршувалася через витрати, які ніс турецький уряд. Значна кількість зусиль Туреччини докладалася до того, щоб якимось чином зупинити цей конфлікт і вирішити питання біженців. Паралельно з цим у турків є ще одна проблема, з якою вони постійно стикаються, — це курди. Мова йде як про Робітничу партію Курдистану, так і про утворення курдів на території Сирії. Левова частина з них не є представниками Робітничої партії. Вони представляють інші угруповання, які підтримуються Сполученими Штатами Америки. Однак є частина курдів, яка є членами Робітничої партії Курдистану. Для турків не має значення, хто з курдів кого підтримує, для них вони всі терористи. Їхнє завдання було відтіснити курдські загони від кордону, створити таку певну санітарну зону для того, щоб розірвати континуум між курдами, які знаходяться в Сирії, озброєні та мають інститути та активно розвивають свою автономію, і відповідно курдами, які знаходяться в Туреччині. Інтервенція турків у Сирію була в першу чергу спрямована на це, тобто на протидію курдам. Досі ми бачимо, що афілійовані з турками підрозділи Сирійської національної армії — це одна з фракцій повстанців, яка повністю залежна від турків, зараз веде бої разом з турецькими військами проти курдів на півночі Сирії.
Наскільки турки є бенефіціарами? Станом на зараз — так. Вони обʼєктивно отримали величезні важелі влади, впливу на ситуацію та принаймні на зовнішньому рівні вони починають торгуватися з іншими гравцями, з тією самою Росією, Ізраїлем, Іраном, Сполученими Штатами Америки та іншими для отримання своїх дивідендів. Позиція та політика Туреччини зрозуміла. Вона хоче вичавити максимум з цієї ситуації. Однак, наскільки я розумію позицію сирійців, то вони імпліцитно хотіли б позбутися наявності в Сирії всіх іноземних військ, зокрема турецьких, і поступово знижувати вплив Туреччини на внутрішньосирійські справи.
Директор Центру близькосхідних досліджень пояснив, які наслідки повалення режиму Асада у Сирії може мати для війни Росії проти України. Чи може це вплинути на фронт в Україні? Що нам відомо? Скільки російських солдатів перебувало у Сирії? Що це були за підрозділи?
Я не військовий експерт, тому я не можу сказати, яка кількість російських військ може опинитись на українському фронті. Я думаю, що їм буде складніше перевести все озброєння. Частина потрапить до рук сирійців, уже потрапила до рук сирійців. Частина протиповітряної оборони знищена, частина — пошкоджена. З цим питанням краще, дійсно, звернутися до військових експертів.
Як російська пропаганда намагається росіянам продати свою поразку? Вони її применшують, намагаючись розповісти, що це жест доброї волі, тепер ми зосереджуємося на Україні. Однак це все треба розглядати в комплексі. Посилення впливу і посилення підтримки Росії з боку певної частини країн Глобального півдня було також повʼязане з російською присутністю в Сирії й тим, що вона могла диктувати умови дуже багатьом країнам. Зараз цього немає. Будь-який з наративів про жест доброї волі — це цугцванг для них. Тому що це означає, що вони слабкі, адже не змогли захисти Асада, вони — зрадники, тому що вирішили його зрадити й тому подібне. Кожен з цих елементів є поганим.
Це тільки початок. Зараз буде відкриватися правда про злочини режиму Башара Асада. Зараз вже знаходять масові поховання. В тюрмах знаходять місця, де просто величезна кількість людей була заживо погреблена і залишалася в такому стані до самої смерті. Це жахливі злочини проти людяності, які стають відомі світу. Інформації про такі злочини буде все більше й більше. Те, що Росія повністю стовідсотково задіяна у цих злочинах і є співучасницею цих злочинів, також є абсолютно доведеним фактом. Згадаймо ваґнерівців, катування, які ми вже неодноразово бачили. Вони самі знімали катування сирійців і багато чого іншого. Все це матиме ефект сніжної кульки: воно накопичиться, а потім зрушить з гори лавину снігу.
Дар'я Юр'єва