Україна і США дійшли згоди щодо видобування цінних копалин. Чи це одначає, що ми наблизилися на один крок до закінчення війни?
Прем’єр України Денис Шмигаль офіційно повідомив про те, що Україна та США дійшли згоди щодо всіх положень порозуміння щодо видобування цінних копалин. Натомість президент Володимир Зеленський повідомив, що договір зі США може стати частиною гарантій безпеки для України з боку Сполучених Штатів. Цей документ наразі виглядає як рамкове порозуміння, що складається з 11 пунктів, ухвалене на рівні міністрів. Але Україна, схоже, ним задоволена. Виникає питання, чи це сподобається Дональдові Трампові?
Темою зацікавилися наші колеги з Першого каналу Польського радіо. Гостем Міхала Стшалковського в передачі Więcej świata був доктор Якуб Ольховський з розташованого в Любліні Інституту Центральної Європи, а також з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні.
Згідно із угодою мають, отже, створити спеціальний фонд, до якого надходитимуть 50% від експлуатації покладів рідкоземельних металів. Фондом керуватимуть як американці, так і українці, а слугуватиме він відбудові України. Але все це виглядає, схоже, зовсім не так, як це собі Трамп уявляв. Він хотів підписати договір із Зеленським ще цього тижня в Білому домі, тоді як порозуміння підписане на рівні міністрів. Американські дипломати неофіційно повідомили Агентству Reuters, що, власне, немає потреби, аби Володимир Зеленський їхав із цим до Вашингтону. Тож маємо щось нового у цих відносинах, чи, однак, ні?
Говорить доктор Міхал Ольховський:
- Мені так не здається. Якщо ми отримуємо такі сигнали про те, власне, аби Володимир Зеленський не приїздив, то це дуже поганий сигнал, бо це свідчить теж про те, в якому стані є та як функціонує американська дипломатія. Так не роблять і чогось такого в дипломатії не можна уявити.
- Але чи це означає, що американські переговірники задоволені досягнутими домовленостями, та Білий дім наразі ні?
- Це чергова проблема, яку ми зараз маємо із адміністрацією Сполучених Штатів, а саме, що сигнали і дії американської сторони цілковито неузгоджені і кожен каже щось цілковито інше, та кожен, схоже, теж щось цілковито інше робить. Безперечно, ми напевно не знаємо, якою буде доля цього договору. Не знаємо те, власне кажучи, про що в ній ідеться, не знаємо, чи це сподобається Дональду Трампу, чи ні. Бо варто нагадати, що вся та тирада, яку він виголосив на адресу президента Зеленського, про те, що він є диктатором і має чотири відсотки підтримки тощо, стала результатом того, що Володимир Зеленський відмовився підписувати першу версію договору, запропоновану Дональдом Трампом. І звідси така реакція Трампа. Причому Зеленський повівся розсудливо, коли не піддався такому диктатові. Я, отже, зовсім не вважаю, що це щось змінить.
- Зі свого боку президент Зеленський переконує, що це може стати елементом американських гарантій безпеки Україні. Отже, він думає, що коли вже американці інвестують десь якісь гроші, якщо там з’явиться американська техніка, американські інженери, то, як це заведено в американців, десь неподалік з’являться теж і їхні військові. Може не в Україні, але, наприклад, на авіаносці у Чорному морі. Американці люблять дбати про свої інтереси за допомогою війська…
- І мають, звісно, рацію. А також мають великий досвід у проведенні такого роду об’єднаних операцій. І це була б якась гарантія безпеки. Але варто ще раз повторити: ситуація настільки динамічна і турбулентна, що ми наразі не знаємо, як складеться доля цього договору, як він має виглядати та на що, своєю чергою, згодяться американці у контексті гарантій безпеки, які вони мали надати Україні. Бо наразі американська президентська адміністрація виразно каже, що з боку США не буде жодних гарантій безпеки, бо це Європа мусить взяти на себе таку відповідальність. І навіть не НАТО, а лиш Європа.
- Але НАТО тут взагалі не з’являється, позаяк Владімір Путін, важливий елемент цього пазлу, три роки переконує власне суспільство за допомогою своєї пропаганди, що в Україні він воює не з українцями, а з НАТО, відсуваючи його від своїх кордонів. І якщо зараз унаслідок цих договорів з’являться солдати з європейських країн, навіть якщо ніхто не казатиме, що це натівські солдати, але ж всі ми знаємо, звідки вони, то навіть Путінові буде тяжко пояснити власному суспільству, що він щось виграв?
- Але проблема в тому, що він вже виграв. Власне, упродовж місяця, коли Дональд Трамп обійняв посаду президента, Владімір Путін досягнув, може, не більше, але принаймні стільки ж, скільки йому вдалося досягнути за останні три роки. Бо, наприклад, він отримав від Трампа твердження, що Україна не стане членом НАТО. А про це, зокрема, від самого початку Путінові йшлося, позаяк віссю російської закордонної політики є твердження про експансію НАТО на схід, що змушує Росію до оборони. Виявляється, що, «ок, Україна не буде в НАТО». Отже, Путін вже переміг. Отримав теж гарантії, по суті, що може залишити ті 20% території України, що зараз окупує. Отже, він вже має, що показати суспільству як перемогу. А передусім Росія, персонально Путін отримали величезний подарунок, а саме повернувся до переговорного столу, повернувся до гри. Росія повернулася до великої гри, її привітали за переговорним столом і знову допустили до решти світу. Це також можна представити як перемогу суспільству, що втомилося від трьох років невідомо чого. І саме так, як величезну перемогу Росії, це представляють.
- А як все це може вплинути на американсько-європейські відносини? Адже Європейський Союз вже з 2021 року має підписаний із Україною договір про видобуток цінних мінералів, і пропонує розширення цього договору на ліпших за запропоновані американцями умовах. І коли б це європейці мали давати гарантії безпеки, то хотіли б теж мати з цього зиск. Зрештою, сьогодні з’явилася інформація, що очільниця європейської дипломатичної служби Кая Каллас не зустрінеться з американським держсекретарем Марко Рубіо. Сама скасувала цю зустріч через, як повідомляється, неузгодженість графіків обох політиків. У мові дипломатії це означає, що вони просто не хочуть зустрічатися. Бо коли б хотіли, то напевно вдалось би домовитися…
- Так, безумовно, так. Це однозначний сигнал. І немає чого дивуватися, що це буде, а, власне кажучи, вже, мабуть, є, черговим каменем спотикання. Медіа з обох боків Атлантики та аналітики вже твердять, що трансатлантичний союз добіг кінця, і тепер Європа та США будуть суперниками. А питання українських корисних копалин теж може стати предметом такого суперництва. Згадаймо, зрештою, про таку дрібничку: американці мають список із 50 типами стратегічної сировини, ключової для функціонування їхньої держави, економіки тощо. 22 з них є в Україні. Знаючи Дональда Трампа і його підхід, я не думаю, що вони мають намір від цього відмовитися.
PR1/А.М.