Публіцист сайту wpolityce – Якуб Мацєєвський оприлюднив текст про «дивний збіг позицій Адама Міхніка до 1989 року із найбільш секретними планами Кремля». Тексти, які у час двох фронтів Путіна проти Польщі – на польсько-білоруському кордоні та у Варшаві – публікує щоденник редактора Міхніка – «Gazeta Wyborcza», спонукали журналістів деяких польських видань, наприклад, сайту niezalezna.pl, писати про неї як про видання «проросійське». Оскільки на постать Адама Міхніка посилаються деякі українські інтелектуали, Українська служба Польського радіо визнала, що текст редактора Якуба Мацєєвського про «конвергенцію» біографії Міхніка із «планами» Кремля буде цікавий як для згаданих українських інтелектуалів, так й широкої української аудиторії, зокрема у час агресії Путіна в Україні, успіхів Революції Гідності та пізніших змін на українській політичній сцені.
Попри його письмову діяльність, незліченну кiлькість інтерв’ю, а навіть присвячену йому біографію, декілька – можливо, ключових – сторінок його життя остаються закритими. Й, мабуть, з Адамом Міхніком вже так залишиться.
Білих сторінок не заповнила біографія, що нараховує 650 сторінок, Романа Ґрачика під заголовком «Деміург». Автор намагається дистанціюватися від головного редактора видання «Gazeta Wyborcza», не вихваляти й не засуджувати цього архітектора ІІІ Республіки Польща.
Одначе важко встояти перед відчуттям, що деякі теми автор свідомо лише ледь зачіпає, журналістська допитливість раптом його залишає.
Вражає це вже при описах молодості героя біографії. У 1964 році Міхнік, зразу після атестату зрілості, отримує паспорт і виїжджає на Захід.
Це була перша доза стеридів у кар’єрі нинішнього ювіляра – бо хто із пізніших опозиціонерів отримав змогу після атестату зрілості об’їхати собі Відень, Мюнхен чи Париж? Міхнік набирає витонченості, пізнає найбільших гігантів польської діаспори (Єжи Ґєдройць, Бур-Коморовський, Збіґнєв Бжезінський). Споглядає на світ без соцреалістичних окулярів. Здобуває переваги над своєю пізнішою політичною конкуренцією.
Вже сам факт, що Міхнік отримав паспорт, настількі ефективні рекомендації (брат був суддею сталінської доби, а він свобідно пліткує у салонах в Ґєдройця), а навіть фінансові засоби на інтелектуальну туристику, повинен спонукати до задуми тих, хто хоча б дещо знає історію Польської Народної Республіки.
Той дивний привілей спонукає до задуми також Романа Ґрачика, але журналіст ледь кинув оком на цю загадку. Автор визнає, що людей з політичних сімей в конфлікті з фракцією, яка переважала у Польській об’єднаній робітничій партії, та рідними на Заході, не випускали з країни – а у випадку Міхніка так сталося.
<<Молодий Міхнік мав обидва види цих дефектів, а попри те, паспорт отримав. Може, спрацювали ще впливи батьків та ближчих чи дальших знайомих в апараті влади?>>
Ґрачик раніше підкреслив, що батьки Міхніка вже після війни були на обочині комуністичної партії, радше скептичні щодо домінуючої лінії Польської об’єднаної робітничої партії. І тут народжується головоломка, за якою стоїть злам у житті підлітка доби Ґомулки, а ніхто не запитує про генезис цієї виняткової ситуації.
Меншою головоломкою, але, все ж таки, цікавинкою лишається факт, яким способом Міхнік передав Радіо Вільна Європа (Радіо Свобода) у листопаді 1966 року лист 15 письменників Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії, який обурив партійні еліти щодо справи атаки на професора Лєшека Кулаковського. Зокрема, тому, що раніше саме Міхнік цю справу спонукав – придумуючи лекцію з приводу десятиліття «Жовтня». Вдруге молоденька людина (тут має 20 років) виявляється тим, хто розігрує інтелектуальне середовище Варшави. Чи він настільки геніальний, чи хтось йому допомагає? Цього також, мабуть, не дізнаємося.
Міхнік не був засновником Комітету захисту робітників, бо перебував тоді у Франції. Після повернення розпочав кампанію натисків задля децентралізації цієї опозиційної структури, а навіть натякнув про її розпуск. З подібною вимогою – децентралізації, оточення Міхніка виступало щодо «Солідарності». Про наслідки розбиття однорідної структури опозиції в поліцейській державі можна довго писати. Звідки така концепція взагалі виринула?
У книжках про «Салон» Вальдемар Лисяк неодноразово запитував, як це можливо, що Адам Міхнік отримав у тюрмі змогу свобідно читати книжки та писати свої есе. Якщо в тюрмі він отримав ліпші умови від інших, то варто відповісти на запитання: чому.
Також ІІ половина 80-тих років викликає велике запитання – у що саме грав Міхнік? Чому настільки багато його тезисів співпадало з планами Міхаїла Ґорбачова та його пєрєстройки? Просування т.зв. «конструктивної опозиції», далі політика компромісу з партією, врешті, порозуміння про те, що опозиція візьме участь у владі. Знаємо також, що Міхнік веде переговори з представниками совєтської влади – також у самій Москві, у 1989 році.
Найширше це питання висвітлив Генрик Ґлембоцький, історик Яґєллонського університету, в відомому тексті «Як знайти телефон до Кремля», який надруковано в двомісячнику «АРКАНА» у 2009 році.
Завдяки дедалі численнішим роботам про пєрєстройку знаємо, що Кремлю та Луб’янці треба було утворити підлеглу опозицію в країнах-супутниках, здатну скинути ідеологічний банер комунізму, зберігаючи, однак, підкорену позицію щодо російської матері.Чи Міхнік був улюбленцем архітекторів комуністичної перебудови?
Біографія Міхніка – автора Романа Ґрачика, становить найсерйознішу спробу описати шеф-редактора видання «Gazeta Wyborcza», довго чекатимем на ліпшу пропозицію. Однак, відсутня в ній відповідь на найвагоміші запитання. 12 квітня Роман Ґрачик прийняв запрошення дати інтерв’ю телебаченню wPolsce.pl, а неповну годину до програми скасував свою участь. Дві сторони зацікавлені Адамом Міхніком не можуть зустрітися.[…]
На головоломки стосовно Міхніка доби комунізму можемо не знайти відповіді, бо їх свідки переважно не живуть, а документи можуть лежати у щільно зав’язаних папках, тисячі кілометрів на схід від Варшави.
Тимчасом впливова людина, яка визначала міністрів та прем’єрів, а донині обдаровує престижем ІІІ Республіку Польща, залишається постаттю із затемненим минулим. У демократіях, де біографії менш вагомих постатей є об’єктом розслідувань та досліджень секретів молодості, таке явище безпрецедентне. Але також дуже промовисте.
Джерело: wpolityce
Автор: Якуб Мацєєвський/переклад Андрій Рибалт