Українська Служба

«Завтра немає, є тільки сьогодні»

28.12.2022 11:30
Gazeta Polska Codziennie опублікувала розмову із фанатом «Лєхії Ґданськ», польським добровольцем полку «Азов»
Прапори України та ПольщіМар'яна Кріль

Польське видання Gazeta Polska Codziennie опублікувало розмову із вболівальником футбольного клубу «Лєхія Ґданськ», який воював за Україну у полку «Азов».

«Підрозділ, у якому я воював, складався з кількох сотень справді суворих хлопців із різних стадіонних команд Східної Європи. Неможливо було відмовити їм у любові до боротьби», — каже польський доброволець під псевдонімом «Корек», фанат «Лєхії Ґданськ» і «Помезанії Мальборк».

Спочатку «Корек» брав участь у транспортуванні допомоги для України, організованій Фондом імені Серґіуша Пясецького, який від початку свого заснування займається підтримкою жертв війни та українських воїнів. Фундація пов’язана зі старими вболівальниками ґданської «Лєхії» 1990-их років. «Навички та досвід, отриманий на польських стадіонах у 1990-х і на початку ХХ-го століття, якимось чином сидять у мені досі. Тому я швидко опинився в новому (старому) оточенні. Командуючим команди був мій колега "Пума", фанат мінського "Динамо". Я воював у польській військовій формі. На ній були нашивки: "Слава Україні" і "Живє Бєларусь"», — розповідає він Gazeta Polska Codziennie.

«Корек» потрапив в один із підрозділів «Азова», який мав міжнародний характер. «Були у ньому українці, білоруси, був ще чех і я. Це спеціальний підрозділ, до складу якої входять, серед інших, футбольні фанати», — додає він.

«Польська уніформа давала людям надію. Українці неодноразово дякували мені за підтримку, висловлювали свою вдячність. Я одягнув польську форму, бо що ще я міг одягнути? Якби я взяв українську, дехто б сказав, що я бандерівець. Якби я носив форму без прапорів, сказали б, що я найманець. Усім догодити неможливо, тому я мав воювати по совісті як польський доброволець. Дехто в коментарях бажав мені смерті, але потім я цим припинив перейматися. Колега дав мені зрозуміти, що багато хто з тих, хто коментує це, ймовірно, ті, кому не вистачило сміливості, щоб поїхати туди», — говорить «Корек».

Як наголошує, коли їхав, то збирався скоріше «воювати з рускіми», а не допомагати українцям, до яких ставився критично.

«Зізнаюся, що раніше я досить негативно ставився до українців. Але потім познайомився з ними поза армією, працював з ними в Польщі. Я бачив, що їм нелегко жилося, вони важко працювали. Їхня ситуація була схожа на мою, коли я працював за кордоном. Я якось до них звик. Дехто одразу після початку війни залишив роботу в Польщі й поїхав воювати. Я знав, що у нас спільний ворог», — розповідає він.

«В Україні я бачив різні ситуації, багато смертей, багато людських помилок, різну поведінку. У моєму підрозділі найважче було хлопцям, які мали сім’ї, спілкувалися по телефону з дружинами чи дітьми. Я сказав собі, що завтра немає, є тільки сьогодні. Я вижив і не зламався, тому що в якийсь момент я змирився з тим, що мене вже немає в живих, що я помер, що я труп. Так мені було легше. Після повернення до Польщі я місяць не виходив з дому. Психіка грала зі мною в трюки. Коли біля будинку проїжджала вантажівка, я був переконаний, що це танк. Але це вже минуло, я живий», — ділиться «Корек».

Якими українці насправді виявилися в боротьбі зі спільним ворогом? Що спонукає вболівальників з інших країн Міжмор’я воювати в Україні? Та як подолати страх на передовій?

Про все це читайте на шпальтах видання Gazeta Polska Codziennie.

Gazeta Polska Codziennie/Т.А.