Єнджей Бєлєцький на шпальтах свіжої Rzeczpospolita пише: «Жодного прогресу за 16 років», маючи на думці порожню обіцянку НАТО, яка мобілізує росію.
«4 квітня 2008 року в Бухаресті країни Альянсу оголосили, що Україна приєднається до НАТО. Наразі невідомо ні коли, ні як. Після закінчення холодної війни кількість держав-членів НАТО подвоїлася. Сьогодні їх 32. Приклад показали Польща, Чехія та Угорщина, які приєдналися до пакту в 1999 році. Тоді це був легкий і приємний процес. Росія залишалася надто слабкою, щоб протистояти йому, а Америка вважала, що, пропонуючи членство центральноєвропейським країнам, вона обмежилася по суті символічним жестом: війна на нашому континенті здавалася неможливою», — пише автор.
Бєлєцький нагадує, що «саме на хвилі таких роздумів у 2008 році Джордж Буш хотів запропонувати Україні (і Грузії) План дій щодо членства (ПДЧ) — такий собі вестибюль до повного вступу. Втім ідею цю тоді заблокували Німеччина та Франція».
«Донині точаться суперечки, чи ініціатива Парижа та Берліна прискорила війну, бо путін відчув слабкість Заходу, чи затримала її, бо Кремль дійшов висновку, що Київ одразу не вийде з-під його контролю», — продовжує автор.
«Фактом залишається те, що всупереч сподіванням грузинів, Вашингтон навіть пальцем не поворухнув, коли через чотири місяці після Бухарестського саміту росія окупувала значну частину їхньої країни. Наступні 16 років українці залишалися при узгодженій у румунській столиці проклятій формулі, що "стануть членом НАТО". Ця досі невиконана обіцянка, з одного боку, мобілізує Москву на якнайшвидше відновлення контролю над колишнім українським сателітом, а з іншого — не зобов’язує атлантичний альянс до якихось конкретних дій», — зауважує Бєлєцький.
Публіцист вважає, що липневий саміт НАТО у Вашингтоні цього не змінить. У першу чергу, як вважає він, це пов’язано зі слабкістю самого НАТО. «Зустріч відбудеться в останній період президентських виборів у США, а це означає, що Джо Байден не може брати на себе занадто далекосяжні зобов’язання, якщо він не хоче наражатися на значний ступінь ізоляціонізму американських виборців. Але інші країни альянсу, паралізовані страхом приходу до влади Дональда Трампа, не готові погоджувати стратегічні рішення», — пояснює автор.
Проте, як слушно підкреслює публіцист, путін теж відіграє свою роль у блокуванні шляху України до НАТО. Жорстока війна, яку він оголосив, показала, що надання гарантій безпеки Україні більше не є просто дипломатичним жестом, а дуже конкретним зобов’язанням воювати з росіянами.
«Я сумніваюся, що громадська думка в більшості європейських країн, включно з Польщею, готова до цього», — визнав очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський в нещодавньому інтерв’ю виданню Rzeczpospolita.
Rzeczpospolita/Т.А.